На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Замахи на життя Адольфа Гітлера

Реферати > Історія Всесвітня > Замахи на життя Адольфа Гітлера

Мольтке був високим сухорлявим чоловіком північного типу, сірооким, із зачесаним назад світлим волоссям, із красивим прямокутним чолом. Його дід з материнського боку був Chief Justice (головний суддя) у Південно-Африканському Союзі; онук перейняв від нього професію юриста. Він одержав юридичну освіту в Оксфорді і пізніше часто бував у Англії, став німецьким і англійським адвокатом у Берліні. Під час війни Мольтке служив у юридичному відділі іноземної контррозвідки при верховному командуванні вермахту. (Нагадаємо, що контррозвідку очолив адмірал Вільгельм Канаріс, розстріляний як учасник опору польовим трибуналом СС навесні 1945 р. у концтаборі Флоссенбюрґ.)

Райх почав Другу Світову війну 1 вересня 1939 року. До цього часу відносяться перші проекти скинення націонал-соціалістського режиму, укладені Гельмутом Мольтке і видрукувані на машинці його дружиною Фреєю; надалі вона передруковувала всі документи і зуміла їх зберегти. Приблизно з 1940 року у садибі Крайсау, у старому замку, а частіше в сусідньому невеликому будинку, що називався Берґгауз, збиралися друзі Мольтке. Зустріч з далеким родичем, юристом і офіцером верховного командування Йорком фон Вартенбурґом, поклала початок регулярним зборам. Навесні, на Трійцю, і восени приїжджало 10-12 осіб. Гостей зустрічали з екіпажем і ліхтарями на маленькій залізничній станції. Згодом у протоколах ґестапо ці збори, в яких брало участь загалом близько сорока осіб, були названі Крайсауським гуртком. Під цією назвою вони увійшли в історію.

Куди подіти фюрера?

Тут варто згадати про декого з учасників гуртка у Крайсау, які творили його осердя. Адам фон Тротт цу Зольц, нащадок старого гессенського роду, котрий навчався, як і Мольтке, в Оксфорді, посідав, незважаючи на свою молодість, одну із ключових посад у міністерстві закордонних справ. Видним дипломатом був також посольський радник Ганс-Бернд фон Гефтен. Учитель гімназії Адольф Райхвайн, у минулому член соціал-демократичної партії, був професором педагогічної академії. Колишнім соціал-демократом був Юліус Лебер, син робітника з Ельзасу, у часи Ваймарської республіки депутат райхстаґу; він устиг відсидіти чотири роки в концтаборі, потім відновив контакти з колишніми товаришами по розгромленій партії, зв’язався з обома мозковими центрами опору – Крайсауським гуртком і групою Ґерделєра (про яку буде сказано далі), познайомився зі Штауфенберґом – майбутньою центральною фігурою заколоту, разом з Райхвайном намагався налагодити зв’язок із комуністичним підпіллям. Карл Дитріх фон Троту був референтом міністерства економіки. Колишній заступник начальника берлінської поліції Фріц-Дітлоф граф фон дер Шуленбурґ цу Ціґлер (племінник німецького посла в Москві графа Шуленбурґа-старшого, котрий теж був учасником опору) після початку війни залишив лави нацистської партії, був штабним офіцером. Письменник Карло Мірендорф не дожив до 20 липня: він загинув під час повітряного нальоту в Ляйпцизі. У совєцькому таборі для інтернованих через три роки після війни, як припускають, загинув один з активних членів Крайсауського гуртка Хорст Ейнзідель. Гаральд Пельхау був тюремним священиком у Тегеле (Берлін). Протестантський теолог Ейґен Герстенмаєр, діяч Сповідної церкви, опозиційної щодо гітлеризму, порівняно пізно вступив у гурток, але став одним з його чільних діячів. Учасниками дискусій у Крайсау були отці єзуїти Лотар Кеніґ, Ганс фон Ґаллі й Альфред Дельп, якому запропонував увійти до гуртка провінціал ордену Авґустин Реш. Петер граф Йорк фон Вартенбурґ, з родини прусських воєначальників (предок був союзником Кутузова у війні з Наполеоном), нами вже названий.

Коротка витримка з “Принципів майбутнього устрою”, датованих серпнем 1943 р., може дати уявлення про характер планів Крайсауського гуртка:

“Уряд Німецької імперії бачить основу для морального і релігійного відновлення нашого народу, для подолання ненависти і неправди, для будівництва европейського співтовариства націй – у християнстві... Імперський уряд сповнений рішучости здійснити наступні вимоги. Розтоптане право мусить бути відновлене, правопорядок повинен панувати у всіх сферах життя. Гарантуються свобода віри і сумління. Існуючі нині закони і положення, що суперечать цьому принципу, скасовуються... Право на працю і власність береться під захист держави і суспільства незалежно від расової, національної і релігійної приналежности”.

Чи можна було запровадити в життя ці принципи, не покінчивши з існуючим ладом? Скинути ж цей лад було неможливо, не покінчивши з фюрером. Проте граф Мольтке на відміну від більшости членів гуртка був проти замахів на Гітлера. Мольтке вважав, що після поразки – а вона уявлялася неминучою – убивство Гітлера і генеральський путч відродять старий міт про “удар у спину”, зраді в запіллі, через яку нібито Німеччина програла першу світову війну.

До Уралу і далі

Одна з багатьох книг, що вийшли в останні десятиліття про Мольтке і його оточення, називається “Новий порядок групи опору в Крайсау”. Члени гуртка протиставили майбутнє Німеччини і Европи, яким вони хотіли його побачити, “новому порядкові”, як іменувався на жарґоні пропаганди режим поневоленого Гітлером континенту. Однак проекти вождя, які правильніше було б назвати гарячковими мареннями, ставали дедалі грандіознішими і тепер уже сягали далеко за межі Европи. Після розгрому Англії, головного ворога, уся величезна і розкидана по світлу Британська імперія виявиться під пануванням Німеччини. Світ буде складатися з трьох реґіонів: Північна і Південна Америка під контролем США, Азія у віданні Японії, Европа, а також колишні британські й французькі колонії в Африці і за океанами – у руках Німеччини. Росія як самостійна держава не існує. Індія й Урал – межа сфер впливу Німеччини і Японії. Гігантські роботи з відбудовування столиці світу – нового Берліна – за проектами лейб-архітектора Шпеєра. Крім того, вісімдесят чотири тисячі тонн металу повинні бути поставлені для будівництва величних споруд у “столиці руху” Мюнхені, місті партійних з’їздів Нюрнберґу, австрійському Лінці, де виріс фюрер, і ще в двадцяти семи містах; усе це, не чекаючи кінця війни. У 1950 р. буде здобута остаточна перемога. Повсюдно пройдуть паради, вулиці міст заповнять радісні народні маси і так далі. Особливі плани були складені для окупованих країн.

Цікаво порівняти цю дику футурологію з прогнозами німецької преси після 1945 р., коли всі, чи майже усі більш-менш великі міста Німеччини лежали в румовищах. Передбачалося, приміром, що Франкфурт буде відновлений (якщо це взагалі вдасться) до кінця століття. Німецька промисловість не відродиться, Німеччина стане другорядною сільськогосподарською країною.

Повернімося до початку війни. Абсолютною гарантією успіху в очах Гітлера були міць і перевага німецької зброї. Капітуляція спадкоємного ворога – Франції, яка ще зовсім недавно вважалася найсильнішою державою західного табору, тріумфальний марш країнами Европи начебто підтверджували цю певність. Тим часом воєначальники і військові експерти розуміли, що географічне розташування райху в центрі Европи в стратегічному відношенні обіцяє не одні лиш вигоди; майже неминуча війна на два, а то і на три фронти може виявитися затяжною; з Росією, країною величезних відстаней, суворого клімату і поганих доріг, зв’язуватися небезпечно; зломити морську могутність Великої Британії непросто; вступ у війну Сполучених Штатів Америки з їхніми невичерпними ресурсами зробить перемогу зовсім неможливою. Люди антинацистського підпілля, офіцери і цивільні, ясно бачили, що війна, яка так успішно почалася, буде програна, і притому з такими втратами, які годі порівняти з катастрофою 1918 р.

Берлін

Другим мозковим центром змови, як уже сказано, був гурток Ґерделера в Берліні. Карл Фрідріх Ґерделер, син депутата прусського ландтаґу, народився в 1884 р. у Шнайдемюлі, головному місті провінції Познань – Західна Пруссія (сучасному польському місті Піла), і був вихований у старорежимних традиціях працьовитости, протестантської помірности, порядности, бездоганній чесності, шануванні пам’яті Фрідріха Великого і вірности монархії Гогенцоллернів. Як і батько, він став політиком ліберально-консервативного напрямку, у часи Ваймарської республіки був другим бурґомістром Кьоніґсберґа, потім обербурґомістром Ляйпциґа, де його застала націонал-соціалістська революція. Досвід, репутація, заслуги зробили Ґерделера тим, що в Німеччині називається “ґонораціор” (шанований громадський діяч), – звідси до опозиції Гітлерові був один крок.

Улітку 1936 р., коли в країні намітилася кризова фінансово-економічна ситуація, Герман Ґерінґ, до численних чинів і посад якого додалася посада “імперського уповноваженого з питань чотирирічного плану”, призначив експертом Ґерделера. Рекомендації Ґерделера впровадили Ґерінґа щонайменше у стан здивування: слідувати їм означало круто повернути внутрішньополітичний курс. У цей час Ґерделер ще припускав у володарів здоровий глузд і чесні наміри. Через рік-два від цих ілюзій не залишилося і сліду.

До кінця сорок першого року – війна вже палахкотіла щосили, армійська група “Центр” наблизилася до Москви, під час боїв під Києвом, Брянськом і Вязьмою в полоні опинилися 1 мільйон 300 тисяч совєцьких солдатів, японська коронна рада прийняла рішення почати воєнні дії проти Америки, Великої Британії та Нідерландів, стався напад на Пьорл-Гарбор, після початку російського контрнаступу Гітлер змістив генерал-фельдмаршала Браухіча з посади верховного головнокомандувача і призначив верховним себе – ми знаходимо Карла Ґерделера у ролі однієї з центральних фігур антигітлерівського комплоту. Ґерделеру вдалося налагодити зв’язок з різними осередками опору. У Берліні довкола нього згуртувалася купка однодумців, серед них – відставний генерал Людвіґ Бек, дипломат, у минулому посол у Копенгаґені, Белґраді і Римі Ульріх фон Гассель, прусський міністр фінансів Йоґаннес Попіц. Виникли контакти з представниками “християнських профспілок” і Фрайбурзьким опозиційним гуртком університетських професорів. Нитки від гуртка Ґерделера простягнулися до генерального штабу армійської групи “Центр”, де посідав високу посаду Ґеннінг фон Треско, про якого піде окрема мова.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат