На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Замахи на життя Адольфа Гітлера

Реферати > Історія Всесвітня > Замахи на життя Адольфа Гітлера

Два сценарії

Крайсауський гурток складався переважно з молодих людей; у берлінському гуртку переважали “старі” – не тільки в дослівному сенсі. Між панами з гуртка Ґерделера, яких Мольтке іронічно називав “їх ясновельможностями”, і групою Крайсау існували значні розбіжності. Кажучи схематично, берлінський гурток був консервативним і націоналістичним, крайсауський – ліберальним, почасти соціал-демократичним і прозахідним. Ґерделер не був прибічником демократії – у кожному разі, у тій її формі, яка в наші дні одержала назву масового суспільства. Ваймарська республіка, перша німецька демократична держава, не користувалася його симпатією. Німеччині, що скинула нацизм, варто було, на його думку, повернутися до традицій імперії Бісмарка. Її кордони повинні були відповідати кордонам напередодні Першої Світової війни, територіальні втрати, завдані Версальським договором, – тут плани їх ясновельможности співпадали з точкою зору Гітлера – належало компенсувати. Іншими словами, майбутня Німеччина повинна була включати Ельзас і Лотаринґію, “польський коридор”, який відокремив Східну Пруссію від основної території райху, повинен був зникнути з політичної карти. Анексована у 1938 р. Австрія і населений німцями Італійський Тіроль теж повинні були належати “нам”. Для німецьких євреїв – цікава деталь – був запропонований сіоністський рецепт: “своя держава”. (Злочини проти євреїв значною мірою визначили опозиційність Ґерделера – так само як Мольтке, Йорка фон Вартенбурґа, адмірала Канаріса та багатьох інших вони спонукали зробити вибір між конформізмом і опором.)

Таким чином, змовники відводили Німеччині після війни роль найбільшої та наймогутнішої держави Західної Европи. У січні 1943 р. був укладений список членів майбутнього уряду; Бек повинен був стати главою держави, Ґерделер – головою ради міністрів. Ґерделер написав чорновий проект конституції післявоєнної Німеччини, за яким виконавчій владі – канцлерові та раді міністрів – надавалися значні переваги перед райхстаґом (парламентом). Існування політичних партій не передбачалося.

Утім, і в гуртку Мольтке були люди, яких при всьому їхньому поклонінні перед британською демократією не тішила багатопартійна система; замість партій пропонувалося виборне представництво громад. Однак, загалом, уявлення членів Крайсауського гуртка про майбутню вільну і децентралізовану Німеччину, рівноправного учасника европейського союзу націй, можливо навіть з єдиною для всієї Европи (але без Росії й Англії) валютою і спільними збройними силами, були, звичайно, набагато ближчі до сучасного образу та політичного курсу Федеративної Республіки, аніж імперсько-націоналістичний проект Ґерделера, Бека й інших. Зате одним із спільних пунктів був “ордо-лібералізм”, який вони розуміли як приватнокапіталістичну економіку під контролем держави з метою обмеження хижацького і непогамованого підприємництва. Після війни деякі ідеї “ордо-лібералізму” втілилися в реформі Ергардта, з якої почалося економічне диво.

1942 рік

Група “Центр” отримала свою назву 1 квітня 1941 р., коли їй було визначене завдання узяти влітку Москву; командував армійською групою генерал-фельдмаршал Теодор фон Бок, першим офіцером (I-а) генштабу був родич Бока, 40-літній підполковник Ґеннінґ фон Треско. Прусський дворянин Треско був вихідцем з військової родини і одружився на дочці військового міністра. У юності він, як і багато інших, співчував націонал-соціалізмові, у “день Потсдаму” 21 березня 1933 р., день символічної зустрічі Гітлера з Ґінденбурґом, крокував на чолі свого батальйону повз нацистського вождя і старого фельдмаршала, останнього президента загиблої республіки. Незабаром ентузіазм змінився глибокою відразою до режиму убивць, а з початком війни сюди додалося виразне усвідомлення того, чого не могли не бачити вищі офіцери вермахту: на чолі збройних сил стоїть дилетант; “найбільший стратег усіх часів і народів” – усього лиш колишній унтер. Правда, на Східному фронті йому протистояв інший дилетант, який ніколи не воював, і, подібно до Гітлера, не мав військових знань і був позбавлений будь-яких слідів таланту полководця.

Війна підсилила відчуття роздвоєности. З одного боку, Треско брав участь у розробці воєнних дій, захоплювався тактичним генієм Манштайна, творця “серпоподібної операції”, яка вирішила долю Франції; сам швидко просунувся, мав репутацію здібного офіцера. З іншого боку, кожна нова перемога була перемогою Гітлера. Від групенфюрера СС Артура Небе, який був давнім недоброзичливцем вождя, Треско довідався правду про концентраційні табори. У Борисові, неподалік від головної квартири війська, латиський підрозділ СС учинив криваву розправу над євреями, і це не було жодна сваволя. До початку зими сорок першого року Треско вдалося згуртувати у штабі групу противників режиму; ад’ютант і надійний друг Фабіан фон Шлабрендорф був відряджений з таємною місією до Берліна – дізнатися про інші групи в запіллі. Так виникли зв’язки з гуртком Ґерделера, де від проектів майбутнього устрою перейшли до планів державного перевороту.

Полеглих у бою воїнів несуть на крилатих конях у Валґаллу діви-валькірії. План “Валькірія” розробив генерал від інфантерії Фрідріх Ольбріхт. Головними осередками повстання повинні були стати Кьольн, Мюнхен, Відень і, звичайно, Берлін. Війська, розквартировані у Франкфурті-на-Одері, займуть східну половину столиці, дивізія “Бранденбурґ” ізолює ставку фюрера у Східній Пруссії. Улітку наступного, 1942 р. Треско доручив своєму підлеглому, штабному офіцерові I-с Рудольфові Крістофу барону фон Ґерсдорфові зайнятися не зовсім звичайною справою – виготовленням вибухівки. Ґерсдорф здогадався, з якою метою; офіційно вважалося – для боротьби з партизанами.

Знову пощастило

В останній день січня і на початку березня 1943 року капітулювали південна і північна групи оточених під Сталінградом і в самому місті військ; у полон потрапили двадцять одна німецька і дві румунські дивізії. 150 тисяч німецьких солдатів були убиті, 91 тисяча на чолі з командувачем Шостою армією Фрідріхом Паулюсом, який за день до капітуляції отримав звання генерал-фельдмаршала, здалася в полон (з них повернулися додому після війни лише біля шести тисяч). Гітлер оголосив державну жалобу. Ґерінґ, патологічно гладкий, широкозадий і виряджений, як павич, патетично порівнював Сталінград з Термопілами. Доктор Ґеббельс проголосив тотальну війну. Німеччина усе ще контролювала величезну територію від грецького архіпелагу до Норвеґії і від Піренеїв до Прибалтики; у запіллі воюючої армії знаходилися західні та південні області европейської Росії, Україна, Крим, Північний Кавказ, на Ельбрусі майорів прапор зі свастикою. Але віра в перемогу, віра переважної більшости німецьких громадян, була підточена.

У лютому і березні Гітлер проводив інспекційну поїздку ближнім запіллям, побував у Запорожжі та Вінниці. Ґеннінґові фон Треско вдалося домогтися, щоб фюрер додатково відвідав штаб групи “Центр” під Смоленськом. На аеродромі Гітлера зі свитою, лейб-лікарем і кухарем зустріли Ґюнтер фон Клуге, наступник Бока на посаді командувача, і перший офіцер штабу, тепер уже полковник Треско. Після наради з армійськими командувачами і штабними чинами відбувся обід в офіцерському казино. Треско мав намір застрелити Гітлера. Це виявилося неможливим. Перед поверненням на аеродром Треско попросив начальника супровідної команди взяти із собою в літак пакет із двома пляшками коньяку в подарунок одному офіцеру в ставці верховного головнокомандувача. До літака фюрера під’їхав Шлабрендорф із пакетом: у пляшках, споряджених англійським детонаційним пристроєм, знаходилася суміш тетрилу і тринітротолуолу.

Коротке прощання, “фокке-вульф” “Кондор” з Гітлером на борту і другий літак з почтом зникли в хмарах. Шлабрендорф (якому пощастило дожити до кінця війни) описав подробиці цієї історії. Вибух повинен був статися у повітрі через півгодини після старту. Через дві години надійшло повідомлення про те, що фюрер благополучно приземлився в ставці. Офіцер, для якого нібито призначався коньяк, не був посвячений у змову. Полковнику Треско вдалося додзвонитися до начальника супровідної команди: трапилася, сказав він, помилка, і пакет не треба передавати за адресою. Шлабрендорф терміново виїхав у ставку в Східну Пруссію, передав справжній коньяк, отримав назад нерозкритий пакет з пекельною сумішшю і переконався, що детонатор не спрацював.

Нові спроби

У День пам’яті героїв фюрер побажав оглянути виставку захоплених на російському фронті трофеїв. Це було через вісім днів після невдачі в літаку, 21 березня 1943 р. Виставка в берлінському Цайхгаузі була улаштована командуванням усе тієї ж армійської групи “Центр”. Провадити почесних гостей і давати пояснення повинен був відряджений із фронту вищезгаданий барон Ґерсдорф. Тепер він був уже посвячений у плани змовників і навіть висловив готовність піти на ризик загинути самому. У лівій внутрішній кишені в Ґерсдорфа містився мініатюрний вибуховий пристрій з кислотним детонатором, розрахованим на короткий час – десять хвилин; терорист хотів, обравши зручний момент, розчавити в кишені ампулу з кислотою, підкласти бомбу ближче до своєї жертви, а можливо й вибухнути разом з вождем.

У цей час у штабі під Смоленськом Треско з годинник у руках слухав по радіо репортаж про святкування в Берліні Дня пам’яті героїв. І знову нічого не вийшло. Гітлер поспішав і, похапцем оглянувши виставку, вислизнув з Цайхгаузу. Ґерсдорф, який уже включив був детонатор, встиг у вбиральні знешкодити бомбу.

Можна коротко згадати про інші спроби. 24-річний, обвішаний бойовими нагородами капітан Аксель фон дем Бусше-Штрайтгорст запропонував підірвати себе і Гітлера під час демонстрації нових моделей одностроїв для армії. Змовники чекали цієї хвилини, щоб за короткий час опанувати Берлін. Але за день до замаху вагон з експонатами був розбитий при повітряному нальоті. Бусше приготувався до нового замаху – вождь зненацька відбув на дачу – фортецю Берґгоф у Баварських Альпах. Невдовзі Бусше був важко поранений на фронті, утратив ногу; замінити його повинен був Евальд Генріх фон Кляйст, нащадок роду, з якого вийшов великий поет і драматург Генріх фон Кляйст. Гітлера планували застрелити під час наради в Бергтесґадені. З якоїсь причини в останній момент охорона не впустила Кляйста на дачу.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат