На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Зміни в міжнародному становищі внаслідок другої світової війни, створення ООН

Реферати > Історія Всесвітня > Зміни в міжнародному становищі внаслідок другої світової війни, створення ООН

Перемога Об'єднаних націй — СРСР, США, Великої Британії та їх союз­ників над агресивними державами "осі" в Другій світовій війні докорінно змінила ситуацію у світі і визначила майбутній розвиток держав на деся­тиріччя. Призвідниці війни — Німеччина, Італія й Японія, що раніше мали статус великих держав, внаслідок воєнної поразки були не лише ослаблені в економічному відношенні, а й втратили на певний час можливість брати активну участь у міжнародному житті. З іншого боку, Франція і Велика Британія, зазнавши великих матеріальних втрат у війні, також втрачають статус світових держав. Розпад їхніх колоніальних імперій, що почався відразу після закінчення війни, ще більш продемонстрував послаблення міжнародних позицій колишніх світових метрополій. У той же час доміну­ючі позиції на світовій арені займають США і СРСР, які вийшли з війни найбільш зміцнілими у військовому і політичному планах. У Другій світовій війні вони виступали як союзники і спільно забезпечили перемогу дер­жав антигітлерівської коаліції. Проте ще не встигла закінчитися війна, як між СРСР і США почали виникати непорозуміння і суперечності. Вони були обумовлені розбіжностями двох великих держав у підходах до після­воєнного устрою, зокрема прагненням Радянського Союзу, всупереч Атлантичній хартії, встановити свою гегемонію в Європі і деяких азіатських регіонах. Радянське керівництво, упоєне перемогою, стало на шлях актив­ного просування ідеї соціалізму в країни Центральної та Південно-Східної Європи, насаджуючи в них тоталітарні комуністичні режими. Зовнішня і внутрішня політика цих країн була поставлена під контроль Радянського Союзу. Посилення СРСР та перетворення країн Центральної і Південно-Східної Європи у форпост подальшого просування соціалізму були сприй­няті недавніми союзниками як такі, що загрожували їх корінним інтере­сам. І якщо Радянський Союз ставив своєю метою насадження соціаліз­му в світі, то Захід всіляко протидіяв цьому. США, найсильніша в еконо­мічному плані країна світу, стала об'єднувальною силою європейських країн у протидії СРСР. США заповнили той вакуум сили в Західній Європі, що утворився в результаті розгрому Німеччини.

Однак, перш ніж стосунки між вчорашніми союзниками досягли кри­тичної позначки (початок 50-х рр.), їм вдалось втілити у життя ряд домов­леностей і укласти важливі угоди. Так, було успішно розроблено статут 00Н (1945 р.) і започатковано її діяльність, було засуджено головних військових злочинців на Нюрнберзькому (1945—1946) і Токійському (1946—1948) процесах. Подолавши різні труднощі, союзники спромог­лись довести до логічного завершення Паризьку мирну конференцію (ли­пень — жовтень 1946 р.), на якій узгоджувалися умови мирних договорів з європейськими союзниками Німеччини — Італією, Фінляндією, Болгарією, Угорщиною і Румунією. Мирні договори, підписані 10 лютого 1947 р., утвер­джували повернення до довоєнних кордонів і фіксували певні територі­альні зміни в Європі. Італія позбавлялась усіх своїх колоній, знищувала військові укріплення на кордонах Франції, італо-югославський кордон зміню­вався на користь Югославії, острови Додеканес від Італії передавалися Греції. Радянсько-фінляндський кордон встановлювався станом на 1 січня 1941 р., Фінляндія передавала СРСР область Петсамо (Печенга). Договори узако­нювали передачу СРСР раніше вже приєднаних до УРСР Північної Бу­ковини, Південної Бессарабії і українського Закарпаття. Серед терито­ріальних придбань СРСР були також частина німецької Східної Пруссії (Калінінградська область Росії), Південний Сахалін, Курильські острови тощо. Договори передбачали виплату репараційних платежів країнами-агресорами.

Мирні договори з Німеччиною та Японією не були розроблені на той час, і їх вирішення було відкладене. Захід і СРСР не знайшли порозуміння з цих питань. Особливу вагу у повоєнних міжсоюзницьких відносинах мало німецьке питання. Влітку 1945 р. у Потсдамі Трумен, Сталін і Черчілль домовились про те, що поділена на 4 окупаційні зони Німеччина буде роз­глядатися як єдине економічне ціле, а мирний договір з нею буде підписа­ний одночасно усіма переможцями. Окупаційна політика зводилася до 4 "де": денацифікація, демілітаризація, демонополізація і демократизація. У реалізації цієї програми виявилися глибокі розбіжності між СРСР і Захо­дом. У радянській зоні повоєнні перетворення мали на меті насамперед закріплення радянського впливу. Тут формувалися органи нової влади, де переважали прорадянські діячі Соціал-демократичної партії та комуністи. Західні держави поставили за мету допомогти німцям створити у майбут­ньому стабільну економічно здорову державу, яка поділятиме західні суспільні вартості. Представники США та Англії 2 грудня 1946 р. у Ва­шингтоні підписали угоду про-економічне й адміністративне об'єднання американської та англійської зони окупації і створення так званої Бізонії. Незабаром Бізонія була об'єднана з французькою зоною окупації. Союз­ницька нарада (без СРСР) у Лондоні (лютий — червень 1948 р.), скликана для розгляду становища в Німеччині, привела до того, що Захід відкрито заявив про намір включити Німеччину до європейських економічних струк­тур і програми американської допомоги Європі (план Маршалла). На на­раді було вирішено питання про скликання в Західній Німеччині Установ­чих зборів для підготовки конституції і проведення грошової реформи. Радянський Союз засудив ці наміри, що призвело до припинення (бере­зень 1948 р.) діяльності Союзної контрольної ради — останньої символіч­ної запоруки німецької єдності. У відповідь на сепаратну грошову реформу у Західній Німеччині (червень 1948 р.) СРСР встановив блокаду Західного Берліну. Після цього розкол Німеччини став неминучим. У квітні 1949 р. США, Англія і Франція прийняли Окупаційний статут і рішення про ство­рення федеральної західнонімецької держави. У 1949 р. розкол Німеччини на дві частини отримав інституційне оформлення — у вересні було ство­рено Федеративну Республіку Німеччину з урядом на чолі з Конрадом Аденауером, у жовтні — Німецьку Демократичну Республіку. На чотири . десятиліття в центрі Європи проліг німецько-німецький кордон, який став чи не головним символом розколу світу на два ворожих блоки.

На Далекому Сході міжнародна ситуація у повоєнні роки залишалася досить напруженою. Після розгрому японської армії Радянський Союз за угодою між союзними державами тимчасово окупував Маньчжурію (Південно-Східний Китай) і північ Корейського півострова (до 38-ї паралелі). З півдня Корею зайняли американські війська. Союзники мали на меті прий­няти капітуляцію японської армії. У зонах окупації почали формуватися прорадянський і проамериканський режими. У травні 1948 р. на півдні країни під наглядом ООН були проведені парламентські вибори і проголо­шено створення Республіки Корея. Проте північний режим не визнав результатів виборів і у серпні провів свої вибори, внаслідок яких була проголошена Корейська Народно-Демократична Республіка (КНДР). Промосковський лідер Кім Ір Сен і ставленик Вашингтона Лі Син Ман, прого­лосивши наміри мирного об'єднання країни, поспішно готувалися до війни.

Основна боротьба на Далекому Сході між Москвою та Вашингтоном розгорнулася за Китай. Незважаючи на підписаний у серпні 1945 р. До­говір про дружбу та союз між СРСР і Республікою Китай, сталінська оку­паційна адміністрація не допустила війська Чан Кайші у Маньчжурію і чинила всілякі перешкоди його урядовцям. У радянській зоні окупації ак­тивно формувалася армія комуністів Китаю. Москва їх озброювала і нада­вала всіляку допомогу. Вашингтон у свою чергу підтримав офіційний уряд Чан Кайші. Впродовж повоєнних років між комуністичними та гомінда­нівськими збройними силами відбувалися локальні сутички. Навесні 1947 р. у Китаї розгорілася широкомасштабна громадянська війна, що завершилася перемогою комуністів. 1 жовтня 1949 р. було проголошено утворення Китайської Народної Республіки (КНР). Рештки партії Гоміндан перепра­вилися на о. Тайвань, звільнений американцями від японців.

Мирний договір з Японією було укладено у вересні 1951 р. на міжна­родній конференції у Сан-Франциско. За його умовами Японія визнавала незалежність Кореї і відмовлялась від претензій на Курильські острови, Півден­ний Сахалін, Тайвань. СРСР, Польща і Чехословаччина, що були учасниками конференції, відмовилися поставити свої підписи під цим договором, вимага­ючи запрошення для участі у роботі конференції делегацій комуністичного Китаю, Монголії та інших союзників. Крім того, СРСР вимагав вивести з Японії американські війська і ліквідувати військові бази США. Лише в 1956 р. була підписана радянсько-японська декларація про припинення війни і відновлення дипломатичних відносин. Питання про мирний договір Росії, як правонаступниці СРСР, з Японією залишається до сьогодні не вирішеним.

Отже з перших місяців після закінчення Другої світової війни внаслідок гострих суперечностей між двома великими державами, про­тистояння демократії і тоталітаризму міжнародне становище по­чало різко загострюватися, що призвело до так званої "холодної війни".

2. СТВОРЕННЯ ООН

Формування могутньої антигітлерівської коаліції (Атлантична хартія між США і Великою Британією 24 серпня 1941 р. і Вашингтонська Декла­рація Об'єднаних Націй 26 країн від 1 січня 1942 р.) створило підґрунтя для формування міжнародного механізму безпеки післявоєнного світу. Восени 1944 р. (21 серпня — 7 жовтня) на конференції у Вашингтоні, на віллі Думбартон-Окс, представники СРСР, США і Великої Британії, до яких приєднався представник Китаю, підготували пропозиції щодо створення міжнародної організації для підтримки миру і безпеки — Організації Об'єднаних Націй (ООН). Конференція виробила загальні міркування щодо характеру, цілей та статуту ООН. Кримська (Ялтинська) конферен­ція керівників трьох держав — Сталіна, Рузвельта і Черчілля (4—11 лютого 1945 р.) — схвалила напрацьовані у Думбартон-Оксі проекти й ухвалила скликати 25 квітня 1945 р. у місті Сан-Франциско Установчу конферен­цію Організації Об'єднаних Націй. Учасниками конференції могли стати усі країни, що оголосили війну Німеччині й Японії до 1 березня 1945 р. Була досягнута домовленість про те, що членами ООН поряд з Радянським Союзом будуть Українська РСР і Білоруська РСР. Конференція в Сан-41 Франциско проходила з 25 квітня по 26 червня 1945 р., коли був прийнятий Статут ООН, що був підтриманий 50 країнами. 24 жовтня 1945 р. Статут набрав чинності. Цей день вважається днем ООН. Статут про­голошував рівноправність всіх людей, повагу прав льодини й основних свобод. Пізніше цей розділ був доповнений прийнятою в 1948 р. Гене­ральною Асамблеєю ООН Декларацією прав людини.1 Статут зобов'я­зував вирішувати всі суперечки мирним шляхом, дотримуватися міжна­родних договорів та зобов'язань. Основне призначення ООН згідно зі Статутом — гарантування загального миру та безпеки у всьому світі. При цьому ООН не мала права втручатися у внутрішні справи, окрім випадків, коли таке втручання необхідне для підтримки миру. Основними робочими структурами ООН є Генеральна Асамблея, яка збирається на свої сесії один раз на рік і приймає рішення 2/3 голосів, та Рада Безпеки, яка складається з 35 непостійних членів, що обираються на 2 роки Генеральною Асамблеєю 00Н. Сьогодні місце СРСР в Раді Безпеки посідає Росія. Генеральна Асамблея, окрім того, обирає Економічну і соціальну раду, Раду з опіки, Міжнародний суд, Секретаріат на чолі з Генеральним секретарем ООН. За пропозиціями Ради Безпеки Генеральна Асамблея приймає до 00Н нових членів та виключає тих, котрі порушили Статут. Але з усіх інших питань постанови, що їх ухвалює Генеральна Асамблея, мають лише дорадчий голос, її функції полягають у вивченні, обговоренні, рекомендації та з'ясуванні стосунків. Рада Безпеки є за Статутом постійно діючим органом ООН, на який покладена безпосередня відповідальність за підтримку міжнародного миру і безпеки, її рішення приймаються на основі принципу одноголосності постійних членів і обов'язкові до виконання всіма члена­ми ООН. Для виконання своїх повноважень Рада Безпеки має право вдава­тися до санкцій, вводити блокаду і застосовувати проти агресора силу. ООН має досить розгалужену структуру різноманітних міжнародних інсти­тутів, основне призначення яких сприяти взаємодопомозі та налагоджен­ню співробітництва всіх країн світу. Наприклад: ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних Націй з освіти, науки і культури), ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров'я), ЮНІСЕФ (дитячий фонд ООН) тощо. Фінансування ООН здійснюється за рахунок відрахувань країн-учасниць залежно від ве­личини їхнього валового національного продукту. Головні структури ООН розміщені в Нью-Йорку, низка служб — в Женеві, Відні, Парижі.

Перейти на сторінку номер: 1  2 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат