На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Ірано-Іракська війна 1980 - 1988 і позиції СРСР, США і ООН

Реферати > Історія Всесвітня > Ірано-Іракська війна 1980 - 1988 і позиції СРСР, США і ООН

Іран у 70-і роки ХХ ст. став однією з впливових політичних і економічних сил у міжнародних справах Азії. Він перетворився у важливий військово-політичний фактор не лише в регіоні Перської затоки, але і на Близькому і Середньому Сході в цілому. Вихід Ірану на передові позиції в міжнародних відносинах у регіоні був наслідком значного зміцнення його військово-економічного потенціалу.

Крах шахського режиму в результаті іранської революції 1978-1979р. суттєво сколихнув систему зв'язків, встановлену Сполученими Штатами з країнами "третього світу". Випадання Ірану - однієї з найважливіших ланок воєнно-стратегічного ланцюга глобальної політики США на Середньому Сході - значно підірвало позиції імперіалізму в ключовому для його "життєвих інтересів" регіоні.

Шахська доктрина "орієнтованої на Схід" оборонної політики готувала Іран до ролі регіонального центру сили, "охоронця стратегічних воріт в Індійський океан", "гаранта миру і стабільності" в районі Перської затоки. Режим, що прийшов на зміну шахській владі в Ірані, проголосив свою власну політику. У посланні від 11 лютого 1980р. з нагоди першої річниці іранської революції імам Рухолла Хомейні декларував: "В ісламі немає національних кордонів; ісламська революція не має географічних кордонів, і буде продовжуватися до повної перемоги пригноблених народів; поки іслам не переможе в усьому світі, боротьба буде продовжуватись... сьогодні час крові і загибелі за священну справу".

Висунуте найбільш впливовими колами шиїтського духівництва гасло боротьби за перемогу "всесвітньої ісламської революції" ускладнило відносини Ірану з сусідніми державами - Афганістаном, Бахрейном, Кувейтом, Оманом, Іраком, Йорданією, Саудівською Аравією й іншими. У післяреволюційному Ірані склалася обстановка, коли ідеологічний вплив шиїтського духівництва на Ірак і інші країни виявився ніби продовженням гегемоністських тенденцій шахського режиму. Взаємини Ірану з Іраком уже до вересня 1980р. досягли вибухонебезпечної стадії. Іракський уряд вирішив першим почати воєнні дії проти Ірану розраховуючи на швидкий успіх. 17 вересня 1980р. президент Іраку Саддам Хусейн оголосив недійсним ірано-іракську угоду 1975р. про кордони між двома країнами.

Ірано-іракська спільна угода була підписана 6 березня 1975р. в Алжирі шахом Ірану і заступником голови Ради революційного командування Іраку Саддамом Хусейном за посередництвом алжирського уряду. Було вирішено провести остаточну демаркацію сухопутних кордонів на базі Константинопольського протоколу від 1913р. і протоколів комісії з встановлення кордонів від 1914р.; визначити кордон по річці Шатт-ель-Араб по тальвегу; забезпечити безпеку і взаємну довіра по лінії кордону.

Виконуючи рішення керівництва Іраку про повернення усіх іракських територій, війська Іраку вступили на територію Ірану.

В основі ірано-іракського конфлікту, що спалахнув 22 вересня 1980р. і переріс майже у восьмирічну війну з Іраком, лежали не стільки взаємні прикордонні претензії двох сусідніх країн (через Шатт-ель-Араб та ін.), а більш глибинні причини, зокрема, історично сформовані домагання Ірану, з одного боку, і арабських держав, Іраку в тому числі - з іншого, на сфери впливу в регіоні Перської затоки (названої арабами Арабською затокою).

Характерно в цьому відношенні висловлювання "Дейлі телеграф" від 25.09.1980р. У коментарях про початок Іраком війни з Іраном було підкреслено, що Саддам Хусейн мав намір принизити режим Хомейні і раз і назавжди ліквідувати загрозу підривної діяльності Ірану серед іракських шиїтів. Саддам Хусейн керувався також бажанням "зробити Ірак пануючою державою в регіоні Перської затоки", тобто зайняти місце, яке при шаху займав Іран.

Аналізуючи події початку ірано-іракського конфлікту, можна прийти до висновку, що воєнні дії були викликані взаємною пропагандою сунітського і шиїтського толку, що розгорнулася в Іраці та Ірані: з одного боку - для скинення "несправедливих" (сунітського толку) режимів в Іраці, Саудівській Аравії й інших арабських державах, а з іншого боку - прагненням Іраку завдати привентивний удар по Ірану з метою ослаблення ідеологічної експансії шиїтського духівництва. Не виключено, також, як писала в жовтні 1980р. ліванська газета "Аш-Шааб", що розпочата між Іраком і Іраном війна влаштовувала відомі кола Вашингтона, що були зацікавлені у взаємному ослабленні цих двох країн і в тому, щоб відвернути увагу Іраку від протиборства з Ізраїлем.

Що стосується Ірану, то для його релігійного керівництва іракське вторгнення в Іран, за висловлюванням імама Хомейні, було "божою благодаттю". Війна з Іраком згуртувала різнорідні політичні угрупування партії для відбиття іракської агресії.

Бойові дії між Іраном і Іраком, як вже відзначалося, почалися 22 вересня 1980р. Збройні сили Іраку, переборюючи порівняно слабкий опір іранців, розгорнули широкий наступ. Спочатку частини іракської армії досить легко просувалися вперед, зайнявши територію в кілька тисяч квадратних кілометрів. Було зайняте місто Хорремшехр і майже цілком оточений іранський порт Абадан. У перші тижні боїв бомбардуванням з повітря піддалися обидві столиці, різні об'єкти, у тому числі військові й економічні. Обидві сторони наносили удари по нафтопромислах.

З просуванням іракської армії вглиб країни опір іранців зростав. Іранському керівництву вдалося створити замість деморалізованої дореволюційної шахської армії практично нові збройні сили. У їхній склад увійшли Корпус стражів ісламської революції, з'єднання і частини реорганізованої регулярної армії і підрозділу басиджів - релігійних ополченців.

Уже восени 1981р. нові збройні сили приступили до широкомасштабних наступальних операцій, Іранці взяли на озброєння теорію "джихада" - священної війни з "невірними". Джихад і шахедат (жертовність в ім'я аллаха), стверджував Хомейні, - вищий сенс життя мусульманина; готовність до самопожертви, загибель на фронті в боротьбі з невірними - зразок моральних якостей і прямий шлях шахида в рай.

У квітні - травні 1982р. іранські війська звільнили Хорремшехр і вийшли до ірано-іракського кордону. Переміщення воєнних дій на іракську територію значно додало завзятості іракській армії, що володіла до того ж перевагою в бойовій техніці, артилерії і повною перевагою в повітрі. По підрахунках західних військових експертів, до кінця липня іракська авіація мала в своєму складі близько 300 бойових літаків, у тому числі 130-140 сучасних винищувачів-бомбардувальників проти тридцяти в Ірану. Однак, Тегеран, сподіваючись насамперед на перевагу в людських ресурсах і нову закупівлю бойової техніки, продовжував дотримуватись концепції війни "до переможного кінця". За станом на грудень 1986р. Іран провів більше двадцяти наступів, але жодне з них не виявилося вирішальним. Склалася патова ситуація. Війна продовжувала уносити по обидва боки все нові і нові жертви, послабляючи усе більше Іран і Ірак.

Великими були негативні наслідки ірано-іракського конфлікту і на міжнародній арені, зокрема, в русі неприєднання в арабському світі. Сирія і Лівія виступили на ідтримку Ірану, а Йорданія, Саудівська Аравія, Єгипет підтримали іракську сторону. На стороні Іраку виступали також Судан, Марокко, Туніс, ЙАР, Кувейт, Бахрейн, Катар, ОАЕ й Оман. Однак у цьому багатоголосому хорі тон задавали Ер-Ріяд, Амман і Каїр. Розбіжності між арабськими країнами по ірано-іракському конфлікту призвели до розколу в єдиному антиімперіалістичному таборі.

З часом свого розвитку ірано-іракський конфлікт усе більше втрачав характер місцевого значення, в нього втягувалися могутні сили світової політики. Тут, треба насамперед сказати про США, що зосередили влітку 1987р. у Перській затоці й Індійському океані величезну військово-морську армаду, прагнучи контролювати і направляти події в потрібному їм напрямку. Безпосередні вигоди від ірано-іракської війни одержав також союзник США Ізраїль, що використовував ірано-іракський конфлікт для нагнітання напруженості і відволікання увагисвітового співтовариства від його експансіоністської політики в регіоні. Розкол серед арабських країн розв'язав руки Ізраїлеві.

Ведуче місце в розміщенні політичних сил у Перській затоці і вцілому на Близькому і Середньому Сході зайняла Саудівська Аравія, що після істотного ослаблення у війні Ірану й Іраку стала відігравати провідну роль у регіоні, спираючись на свою фінансову могутність. Створюючи, усякого роду фонди розвитку і банки, у яких основний капітал належав саудівцям і громадянам арабських князівств, Саудівська Аравія впливала на діяльність таких міжнародних організацій, як ОІК, Ісламський банк і інших. У 80-і роки в цих організаціях у Саудівської Аравії з'явився конкурент в особі ИРИ, що на відміну від шахського Ірану вимагала розширення представництва в них шиїтів. Шиїти заперечували право саудівців бути охоронцями святих місць ісламу і навіть стали вимагати проголошення Мекки і Медини відкритими містами.

Іран по території, населенню і матеріальним і фінансовим ресурсам перевершує Ірак у кілька разів. Однак накопичені Іраком до війни нафтодолары, можливість одержувати зброю з ряду країн, субсидії в сумі більше 100 млрд. доларів, надані Іракові Саудівською Аравією і деякими іншими арабськими державами, допомогли Багдаду устояти в затяжній і виснажливій війні. Що стосується Ірану, то його життєстійкість і здатність вести тривалу війну пояснювались комплексом різнопланових причин. Це, насамперед, фінансова міць, значний арсенал зброї, отриманої від США, а також інших країн Заходу ще в часи шаха, здатність Ірану продовжувати експорт нафти навіть в умовах воєнних дій, заважаючи в той же час Іракові використовувати вузьку горловину Ормузської протоки для вивозу його нафти.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат