На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Ірано-Іракська війна 1980 - 1988 і позиції СРСР, США і ООН

Реферати > Історія Всесвітня > Ірано-Іракська війна 1980 - 1988 і позиції СРСР, США і ООН

У листі постійного представника ИРИ в ООН на ім'я Генерального секретаря ООН від 02.08.1987р. містилася різка критика "присутності американських ВМС і активізації військових провокацій США в Перській затоці", що трактувалося як явне порушення пункту 5 резолюції № 598. У листі стверджувалося, що США є головним порушником резолюції, розробленої і прийнятої по їхній же ініціативі. Крім того, у ньому висловлювалась невдоволеність пасивністю Ради Безпеки, що не реагувала на порушення резолюції № 598 Сполученими Штатами. "Усі ці події, насамперед порушення пункту 5 резолюції через активізацію військової присутності США в цьому районі, - говорилося в листі, - зробили негативний вплив на можливості Генерального Секретаря прийняти на підставі пункту 8 резолюції заходи для зміцнення безпеки і стабільності в регіоні".

Представник Ірану запропонував наступні дії щодо врегулювання конфлікту і забезпечення безпеки в Перській затоці: прийняття обома сторонами зобов'язання не нападати на торгові судна; вивід іноземних військ з цього регіону; строге дотримання нейтралітету всіма прибережними державами, особливо Кувейтом.

Далі в листі робилося поєднання питання про закінчення війни з питанням про безпеку в басейні Перської затоки: “Лише при відновленні спокою в Перській затоці можна сподіватися на проведення позитивних політичних дій у відношенні інших аспектів конфлікту”. Зміст цього поєднання полягав у тому, що, оскільки Ірак доповнив сухопутну війну "танкерною війною", щоб зробити економічний натиск на Тегеран і змусити його сісти за стіл переговорів, Іран, у свою чергу, вимагає в якості головної попередньої умови початку переговорів, припинення "танкерної війни" у Затоці. Говорячи про "танкерну війну", варто мати на увазі важливий момент, пов'язаний з міжнародним аспектом цієї проблеми. "Танкерна війна" призвела до інтернаціоналізації конфлікту. У нього виявилися втягнуті нові і не тільки регіональні, але і зовнішні сили. Як відомо, на прохання Кувейту, що звернувся на початку 1987 р. до п'яти постійних членів Ради безпеки ООН, СРСР і США силами своїх ВМС сприяли безпеці транспортування кувейтської нафти.

Що стосується відношення Ірану й Іраку до резолюції № 598, то воно було таке: Іран - за припинення вогню після завершення роботи комісії ООН по визначенню країни-агресора; Ірак - за негайне припинення вогню, до початку роботи зазначеної комісії. Іран - за розрядження напруженості в Перській затоці (відповідальність за цю напруженість Тегеран покладав на США й Ірак) до врегулювання проблем власне ірано-іракської війни; Ірак - за розрядження напруженості вЗатоці після врегулювання проблем, породжених ірано-іракською війною.

Таким чином, довгий час не вдавалося знайти компромісні шляхи врегулювання тривалого конфлікту. Однак, як вказувалося вище, важкі поразки на фронті і катастрофічний стан економіки змусили Іран пійти на прийняття резолюції № 598.

Варто мати на увазі, що ірано-іракські відносини багато десятиліть, та й у ході війни, ускладнювалися боротьбою обох сторін з курдським повстанським рухом за незалежність у рамках і іракської, і іранської держави. Це були малі війни в ході великої війни між Іраном і Іраком. Доти, доки не будуть припинені ці малі війни, Іран і Ірак мають важелі тиску один на одного. З огляду на це, Іран може спробувати дестабілізувати обстановку в Іраці за допомогою курдської опозиції, Рада революційного командування Іраку оголосила у вересні амністію тим учасникам курдського опозиційного руху, що здадуть зброю в місячний термін.

Підводячи підсумки, можна сказати, що процес врегулювання ірано-іракського конфлікту почався в умовах дуже складної і заплутаної дипломатичної боротьби, що є результатом зіткнення інтересів регіональних і зовнішніх сил. Зрушення в ірано-іракських відносинах у бік їхнього поліпшення в значній мірі обумовлені зменшенням напруженості в радянсько-американських відносинах, що зробило позитивний вплив на регіональні відносини, призвівши до розв'язання ряду туго затягнутих вузлів регіональних конфліктів.

Позиція США стосовно війни Іраку з Іраном

Революція 1978-1979р. в Ірані, як вже відзначалося, завдала нищівного удару по сформованій у період правління президента США Р.Ніксона американській стратегії в країнах "третього світу", моделлю розвитку якого вважався Іран. Крах шахського Ірану, одного з підтримуваних США "центрів сили" на Близькому та Середньому Сході, поставив перед Вашингтоном задачу перегляду американської стратегії за кордоном. Результатом такої переоцінки було те, що замість опори на "регіональні центри сили" у вигляді Ірану і відмовлення від прямого збройного втручання в периферійних зонах ("Доктрина Ніксона"), США зробили ставку на безпосередню військову присутність у "вибухонебезпечних регіонах", зокрема, у Перській затоці й Індійському океані ("Доктрина Картера").

До нарощування військової присутності на Близькому і Середньому Сході й у зоні Перської затоки США приступили, керуючись, насамперед, своїми військово-політичними й економічними цілями. Близький і Середній Схід - це головний нафтовидобувний район капіталістичного світу, від якого багато в чому залежить стабільність країн Європи, Японії і самих США. Виходячи з цього, Вашингтон оголосив район Перської затоки сферою своїх "життєвих інтересів".

Ставка Вашингтона на військову силу як на метод вирішення своїх неполітичних проблем, що проявилася в зв'язку з антишахською революцією в Ірані, одержала "теоретичне" обґрунтування в концепції "трьох зон", висунутій наприкінці 1980р. помічником президента США З.Бжезинським. Відповідно до цієї концепції, США мають "життєво важливі" інтереси в трьох зонах необхідних "для виживання США". Третьою зоною проголошувався Близький і Середній Схід, у якому необхідно "нарощувати американську військову присутність".

У цьому зв'язку і варто розглядати створення американських військових сил "швидкого розгортання", "Центрального командування збройних сил США" (Сентком), нових військових баз за кордоном і т.д. Міністр оборони США Уайнберг офіційно підтвердив, що "сили швидкого розгортання" і Сентком "автоматично орієнтовані на нафтопромисли".

Вплив ірано-іракської війни на середньосхідну стратегію США проявився, насамперед, у тому, що останні стали в більшому ступені орієнтуватися на військово-силові концепції, що передбачають можливість безпосереднього втручання Вашингтона у випадку виникнення кризових ситуацій. Військовий механізм США перебудовували з таким розрахунком, щоб він був готовий до розгортання операцій у віддалених районах світу. Щоб створити основу постійної військової присутності в зоні Перської затоки, США прийняли ряд заходів, що розширюють і закріплюють американську військову присутність у цьому районі на багато років. Зокрема, ці дії передбачали створення нових військових баз і залучення нових партнерів у сферу впливу США. Була досягнута домовленість з урядами Ізраїлю, Сомалі, Оману, Кенії й інших країн про розміщенняна їхніх територіях нових американських баз. Звертав на себе увагу новий підхід США до проблеми баз - перетворення їх лише в склади озброєння, які можна швидко використовувати в умовах кризових ситуацій без подразливої і дорогої постійної присутності там значних військових контингентів.

Ірано-іракська війна викликала глибокі зміни в розміщенні політичних сил на Близькому і Середньому Сході. Вона призвела до розколу арабського світу, що було використано союзником США - Ізраїлем для розв'язання чергової агресії проти арабських країн - цього разу в Лівані, проти Палестинського руху опору, ліванських національно-патріотичних сил, а також сірійських військових підрозділів, що знаходилися в Лівані за рішенням Ліги арабських держав.

Ірано-іракська війна сприяла консолідації консервативних арабських режимів, відвернула Ірак і інші арабські країни від боротьби з Ізраїлем. Вона підірвала єдність національного фронту стійкості і протидії й інші прогресивні сили Близького і Середнього Сходу. США і їхні союзники по НАТО разом з консервативними режимами цього регіону використовували ірано-іракський конфлікт для підриву прогресивних тенденцій розвитку в Іраці, і, у кінцевому рахунку, для ослаблення обох воюючих сторін, для нарощування своєї військової присутності в регіоні і нагнітання напруженості в цьому і без того вибухонебезпечному районі земної кулі.

Разом з тим ірано-іракська війна прискорила рух доцентрових тенденцій у Перській затоці, що виразилося в створенні Ради співробітництва арабських держав Перської затоки (РСАДПЗ). Політична консолідація арабських держав регіону об'єктивно набула в той період антиамериканської спрямованостї, чому в чималому ступені сприяли акції США, що викликали роздратування навіть своїх союзників в арабському світі (воєнно-стратегічний союзз Ізраїлем, вторгнення Ізраїлю в Ліван, бомбардування Лівії і, нарешті, "Ірангейт").

Військово-політичний контроль над зоною затоки, встановлений США, гарантував їм подальше вкладення нафтодоларів з країн регіону в американську економіку, забезпечував посилення залежності цих країн від імпорту американської зброї, а також комплектуючих і запасних частин у якості однієї з гарантій безперебійного надходження нафти з Перської затоки. Крім того, встановлення на постійній основі військової присутності США в Затоці створювало умови для посилення прямого американського втручання, зокрема, для будівництва військових об'єктів на території країн Перської затоки з наступним використанням їх збройними силами США.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат