На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Виникнення класичної політичної економії у Франції

Реферати > Історія економічних вчень > Виникнення класичної політичної економії у Франції

У XVII ст. у Франції ще панує феодалізм, хоч починається вже становлення і зміцнення абсолютистської держави. У державі пере­важало сільське населення, переобтяжене численними феодальними податками. Промисловість була слабо розвиненою. В економічній теорії та економічній політиці панував меркантилізм.

Спустошливі війни і непомірна розкіш королівського двору при­звели до зубожіння селянства. До цього спричинялася й економічна політика міністра фінансів Людовіка XIV — Кольбера. Він розглядав сільське господарство тільки як джерело покриття витрат держави. Було встановлено низькі ціни на хліб, заборонено його експорт. Це мало забезпечити промисловість країни дешевою робочою силою й підвищити конкурентоспроможність Франції на зовнішніх ринках.

У першій половині XVIII ст. зі втратою військової могутності Франція втрачає і свої позиції у зовнішній торгівлі. Відтак ідеї мер­кантилізму також втрачають своє значення. У Франції формується класична політична економія як альтернатива меркантилізму.

П'ср де Буагільбер (1646—1714) — засновник класичної полі­тичної економії у Франції — народився в Руані в дворянській сім'ї, здобув гарну освіту, займався певний час літературною діяльністю, потім юриспруденцією. З 1689 p. і до останніх днів свого життя він займає посаду судді в Pyані.

Особливості економічного розвитку Франції позначилися на формуванні економічних поглядів Буагільбера. У працях «Доклад­ний опис становища Франції...» (1696), «Роздрібна торгівля Фран­ції» (1699), «Міркування про природу багатства, грошей і податків» (1707) та інших Буагільбер виступає з гострою критикою мерканти­лізму. Усупереч останньому він джерелом багатства вважає не обіг, а виробництво, зокрема сільське господарство. Він оголошує себе «адвокатом сільського господарства» і вимагає від уряду всілякого сприяння аграріям.

Буагільбер виступає за реформування податкової системи, проти державного регулювання цін на зерно. Свої економічні ідеї, спрямо­вані на реформування державної економічної політики, він викладає в досить різкій формі, не уникаючи політичних випадів проти уряду, що накликало на нього навіть репресії.

Теоретично обґрунтовуючи питання реформування економічної політики, Буагільбер, як і Петті, ставить кілька проблем: чим визна­чається економічне зростання країни, дією яких законів забезпечує­ться, що є джерелом багатства, що лежить в основі ціни.

Буагільбер розуміє об'єктивну суть економічних законів, які ді­ють як закони природи. Природу він ототожнює з Провидінням, тобто з Богом. Він виступає проти втручання держави в економічне життя. Природа, наголошує він, сама встановить порядок, пропор­ційність цін, відновить торгівлю.

На противагу меркантилістам, які багатство ототожнювали тіль­ки з грошима, Буагільбер доводить, що справжнє багатство нації — це різні корисні речі, а передовсім продукти землеробства. Джере­лом багатства є праця.

Теорія вартості. Буагільбера, як і Петті, Маркс називає заснов­ником трудової теорії вартості. Буагільбер виділяє ринкову ціну і «істинну», або «справедливу» вартість товару. Величину останньої він визначає витратами праці. Буагільбер виходить з того, що всі економічні зв'язки між людьми грунтуються на обміні продуктами праці. Цей обмін, підкреслює він, має відбуватися згідно із витрата­ми праці. А це означає, що Буагільбер стоїть на позиціях еквівалент­ного обміну.

Для нормального економічного розвитку країни, за Буагільбе-ром, потрібен вільний обмін між галузями виробництва й відшкодо­вування витрат виробників. Ці проблеми можуть бути вирішені між­галузевим поділом праці за умов вільної конкуренції. Робочий час, який припадає на одну одиницю товару за умов такого поділу, і ста­новить, на думку Буагільбера, його «істинну вартість».

Метою товарного виробництва Буагільбер вважає споживання. Основну увагу він звертає на споживну вартість.

Заслуговує на увагу думка Буагільбера про необхідність рівнова­ги в ринковій економіці. Порушення рівноваги, підкреслював він, задушить усе в державі.

Теорія грошей. Відсутність у Буагільбера чіткого розуміння при­роди товарного виробництва виявилась у трактуванні ним самого поняття «гроші». Якщо в Петті вартість проявляється у грошах, то Буагільбер бере за основу прямий товарообмін. Він вважає, що гро­ші взагалі порушують природну рівновагу товарного обміну відпо­відно до «істинної вартості». Усупереч меркантилістам, які вважали гроші єдиним видом багатства, Буагільбер бачить в них джерело всіх нещасть товаровиробників. Єдина корисна функція грошей, яку визначає Буагільбер, — це полегшення обміну. Саме тому, на його думку, не має значення, який товар виконує функцію засобу обігу. Отже, золото і срібло можна замінити паперовими знаками.

Економічні ідеї Буагільбера сприйняли й розвинули далі фізіо­крати.

Фізіократи — французькі економісти другої половини XVIII ст., представники класичної політичної економії. Назва цієї наукової школи походить від грецьких слів «фізіс» — природа і «кратос» — влада. Поява школи фізіократів зумовлена соціально-економічними умовами тогочасної Франції. У країні розвивався капіталізм на його мануфактурній стадії. У другій половині XVIII ст. країна наближа­лась до революції. А в економічній політиці Франції неподільно па­нував меркантилізм.

На цей час чітко визначилися дві проблеми, що гальмували еко­номічний розвиток: панування меркантилізму і збереження фео­дального режиму на селі. Фізіократи, виступаючи проти мерканти­лізму, висували на перший план аграрну проблему. Саме тому критика меркантилізму набрала у фізіократів аграрного характерну На відміну від меркантилістів фізіократи були прихильниками еко­номічного лібералізму.

Ідеї, які проголошували фізіократи, у загальних рисах були сформульовані ще їхніми попередниками, зокрема Буагільбером. Проте не можна говорити про їхню цілковиту тотожність. Фізіократи розробили основи, хоча й суперечливої, проте прогресивної ре­форми, суть якої полягала в капіталістичній реорганізації сільського господарства.

Утворилась школа фізіократів наприкінці 50-х років XVIII ст. Її представниками були: Франсуа Кене, Дюпон де Немур, маркіз Мі-рабо, Мерсьє де Ла Рів'єр, Жак Тюрго та ін. Визнаним главою школи фізіократів був Ф.Кене. Центром, де регулярно збирались фізіо­крати, став салон маркіза Мірабо. Школа мала великий успіх. Її представники опублікували багато праць, видавали журнал. Проте проіснувала школа недовго. Наприкінці 70-х років вона припинила своє існування. Однією з причин цього була неможливість здійс­нення програм фізіократів за умов абсолютизму.

Франсуа Кене (1694—1774) — народився у передмісті Версаля, в сім'ї дрібного землевласника. Одержав диплом хірурга і почав практикувати недалеко від Парижа. Прославився як лікар, а 1749 p. став придворним лікарем Людовіка XV, одержав звання дворянина. Кене оселився на антресолях Версальського королівського палацу, де прожив двадцать п'ять років. У його помешканні також відбува­лися зустрічі фізіократів. Тут бували славетні філософи Дідро, д'Аламбер, Гельвецій. Кілька разів зустрічався з Кене й А. Сміт.

Економічними проблемами Кене почав займатись, коли йому бу­ло 60 років. Цьому сприяла його дружба з філософами Дідро і д'Аламбером, які з 1751 p. почали видавати свою знамениту «Енци­клопедію». У ній друкувалось багато статей на економічні теми. Са­ме тут Кене опублікував свої перші праці «Фермери», «Зерно» та ін.

1758 p. він видав славетну «Економічну таблицю», а згодом ви­ходять з друку його праці: «Загальні принципи економічної політи­ки держави», «Про торгівлю» (1760), «Аналіз економічної таблиці» (1766), «Діалог про ремісничу працю» (1766), «Зауваження відносно грошового процента» (1766) та ін.

У дослідженні економічних процесів Кене використав метод природничих наук, що його вперше застосував Петті. Він проголо­сив ідею «природного порядку», котрий панує як у природі, так і в суспільстві. Закони природного порядку створено Богом, і вони ви­гідні людству. «Фізичні закони, — писав він, — які встановлюють природний порядок найбільш вигідний для людського роду і з точ­ністю визначають природне право всіх людей, є вічними, незмінни­ми і безумовно найліпшими законами, які тільки можуть існувати». Основою природного порядку в Кене є право власності. Отже, Кене фактично визнає, що розвиток суспільства відбувається за об'єктив­ними законами. У цьому — велика заслуга фізіократів. Проте вони ототожнювали закони природи й закони суспільства, а під «природ­ним порядком» фактично розуміли капіталістичне виробництво, розглядаючи його як вічне, незмінне.

Економічна програма фізіократів формувалась у боротьбі проти меркантилістів. Якщо останні всю увагу концентрували на аналізі явищ у сфері обігу, то фізіократи перенесли свої дослідження у сфе­ру виробництва. Кене висунув ідею щодо еквівалентності обміну за умов природного порядку. Він вважав, що товари вступають в обмін з наперед заданою ціною. Проте, що саме лежить в її основі, він не розумів. Кене розглядав лише «ринкову ціну», яка, на його думку, залежить від наявності на ринку товарів, попиту і пропозиції за умов вільної конкуренції.

Якщо обмін є еквівалентним, то він, робив висновок Кене, нічого не виробляє, отже, не породжує багатства. А прибуток, який одер­жує торговець, не є прибутком держави. Такий висновок спонукав фізіократів шукати інших джерел збагачення держави. На думку Кене, збагачення країни зв'язане з матеріальним виробництвом і пе­редовсім із сільським господарством. Саме тому фізіократи перено­сять свої дослідження у сферу безпосереднього виробництва, а са­ме — в сільське господарство.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат