На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Господарство світу і України в другій половині 60-х — на початку 90-х років XX століття

Реферати > Історія економічних вчень > Господарство світу і України в другій половині 60-х — на початку 90-х років XX століття

Але поступово, до початку 1980-х років, цей процес почав гальмуватись. Скоротились обсяги житлового будівництва. Витрати на охорону здоров'я складали 4% від національного прибутку (в розвинутих країнах - 10-12%). За рівнем спожи­вання на душу населення Радянський Союз займав 77-е місце в світі.

Військовий бюджет Радянського Союзу в період з 1965 по 1977 рр. зростав щорічно не менше ніж на 4,5% і складав при­близно 11-13% валового національного продукту. В 1967 р. у Радянського Союзу було 570 міжконтинентальних балістичних ракет, а у США - — 1054. В 1979 р. США зберегли цю кількість ракет незмінною, а Радянський Союз збільшив їх до 1409. Чи­сельність армії США за цей період скоротилась з 3,5 млн. до 2,06 млн. осіб, а чисельність Радянської Армії зросла з 3,68 млн. до 4,19 млн. осіб.

З метою підтримки постійного мобілізаційного характеру радянської економіки практично щорічно встановлювались чергові ювілейні дати, які необхідно було зустрічати високими трудовими досягненнями, брати на себе підвищені зобов'язан­ня, про виконання яких оголошувалось на святкових зборах, мітингах.

Дуже помітним фактом стала публікація в травні 1982 року газетою "Правда" статті академіка В. Трапезнікова, в якій автор відкидав стереотипні погляди щодо погіршення еконо­мічної ситуації в країні — несприятливі кліматичні умови, об­меженість деяких джерел сировини, труднощі в освоєнні но­вих територій і т.п. В статті вперше визначено інші причини: низька ефективність жорсткого централізованого планування, відсутність матеріальних стимулів управління і т. п. Але ні Ю.В. Андропов, ні К.Ч. Черненко не спромоглися здійснити радикальне реформування економіки, бо вважали, що це може привести до ліквідації комуністичної системи. Тому вони про­довжували триматись попереднього курсу.

Перебудова та її підсумки

В березні 1985 року, після смерті К.У.Черненка, генераль­ним секретарем ЦК КПРС було обрано М.С. Горбачова, а Голо­вою Ради Міністрів став М.І. Рижков. Розпочався новий і ос­танній етап в історії СРСР, який отримав назву "перебудова".

Нове керівництво стало перед необхідністю зупинити роз­пад системи "державного соціалізму" і захистити інтереси прав­лячої номенклатури. З цією метою почали проводити обережні реформи всіх громадянських структур, в тому числі і економі­ки, оскільки глибока криза уже встигла охопити основні еле­менти системи.

До середини 1980-х років валовий випуск продукції в роз­рахунку на душу населення складав близько 37% рівня США. Приріст продуктивності праці впритул наблизився до нульо­вої позначки. На одиницю національного прибутку в радянській економіці витрачалось в 1,5-2 рази більше електроенергії, па­лива, металу і інших ресурсів, ніж у промисловості розвинутих країн. По суті, тільки у військово-стратегічній сфері великими зусиллями підтримувався паритет із США.

Слід нагадати, що на перших етапах "перебудови" в країні була поширена ілюзія відносно можливого удосконалення со­ціалістичної системи. Перш за все, у більшості політиків пере­важала стійка думка про існування соціально-економічних пе­реваг соціалізму над іншими формами організації суспільного життя. Вважалось, що в радянській системі немає і не може бути антагоністичних суперечностей, крім "пережитків кон­сервативного мислення". Отримала поширення також ілюзія про те, що майбутні реформи можна провести швидко і без особливих труднощів. Класичним прикладом реалізації та­ких ілюзій стала антиалкогольна кампанія, яка проходила в дусі відомої "червоногвардійської атаки на капітал".

Одним із перших кроків по виходу із кризового стану став курс на "прискорення соціально-економічного розвитку країни". Цей курс був спрямований на досягнення щорічного приросту національного прибутку не менше ніж на 4%. Для досягнення такого зростання національного прибутку необхідно було за п'я­тирічку збільшити видобуток палива і сировини на 15%, збільшити інвестиції на 30-40%, додатково залучити у виробництво до двох мільйонів осіб. Але оскільки в країні таких ресурсів не було, то досягти мети можна було за рахунок збільшення темпів розвит­ку машинобудування в 1,5-2 рази.

В той же час прозвучав заклик "активізувати людський фактор" як важливу умову прискорення. Таким чином, Горба-чов і його соратники знову використовували суб'єктивний чин­ник, намагаючись не зачіпати фундаментальні основи системи, зберігаючи прихильність "соціалістичному вибору".

З метою підвищення якості продукції була створена ще одна контролююча інстанція — Держприймання, яка мала пра­во не приймати неякісну продукцію, карати матеріально тих, хто ніс відповідальність за брак.

На перших порах "перебудова" пов'язувалась з концепцією "вдосконалення господарського механізму", тобто з наданням підприємствам більшої самостійності в розвитку виробницт­ва, оновленні продукції, матеріальному стимулюванню праців­ників в залежності від фінансових результатів роботи підприє­мства, тобто з фактичним поверненням до реформи 1965 року. Але при цьому обов'язковою залишалась одна умова: непо­рушність соціалістичної (державної) власності.

Власне кажучи, економічна "перебудова" розпочалась з чер­вня 1987 року, коли було прийнято "Закон про державне підприємство", за яким керівникам і колективам державних підприємств були надані виключно широкі повноваження, зок­рема, право самостійного виходу на зовнішній ринок, здійснен­ня спільної діяльності з іноземними партнерами і ін. На прак­тиці цей закон надавав підприємствам більшу свободу при використанні прибутку: вони могли самостійно вирішувати - направляти його на розвиток виробництва чи на підвищення заробітної плати працівникам. Багато підприємств ішли по другому шляху, що в кінцевому підсумку мало негативні ре­зультати, оскільки в перспективі не забезпечувало зростання науково-технічного потенціалу. До того ж, закон не передба­чив, що свобода повинна бути пов'язана з ринковою відпові­дальністю: збиткові підприємства слід закривати, а випуск про­дукції, яка не користується попитом, припиняти.

Було обрано "м'який" характер бюджетної політики, коли підприємство в будь-якому випадку отримувало державні кош­ти на покриття збитків і при цьому не прикладало зусиль для підвищення ефективності виробництва з урахуванням ринко­вого попиту. В результаті такої політики середній рівень заро­бітної плати зростав швидше, ніж ціни. За 1985-1991 роки реальна заробітна плата виросла на 51%, але купити на ці гроші було нічого, оскільки чим більшою була зарплата, тим гос­тріше відчувався товарний дефіцит.

В середині 1988 року було прийнято закони, за якими доз­волялось відкривати приватні підприємства більше ніж за 30-ма видами виробничої діяльності. У відповідності з цими за­конами фактично був легалізований великий сектор "тіньової економіки".

На загальній хвилі відродження демократичних ідей по всій країні стало поширюватись робітниче самоврядування, але наприкінці 1980-х років воно пішло на спад, а влада знову перейшла в руки директорів, які пізніше, в 1990-х роках, стали великою економічною і політичною силою в країні.

Характерним явищем пізньорадянського періоду був роз­виток орендних відносин, на які партійні і державні керівни­ки покладали великі надії в розрахунку на підвищення заці­кавленості працівників в результатах праці. У відповідності з Законом про оренду (квітень 1989 р.) трудовий колектив міг взяти в оренду у держави підприємство, щоб в подальшому приватизувати його шляхом викупу за досить символічну ціну.

В 1989-1991 роках загального поширення набули нові фор­ми виробничих об'єднань — концерни, корпорації, які створю­вались таким чином: група державних підприємств і під­розділів галузевих міністерств утворювали певну асоціацію. Тут поєднувались інтереси галузевих, союзних і республікансь­ких закладів та інтереси директорів підприємств. Державні заклади намагались утримати в своїх руках питання фінансу­вання і постачання, а директори — вигідно приватизувати підприємства через так звану номенклатурну приватизацію.

В червні 1990 року була прийнята постанова Верховної Ради СРСР "Про концепцію переходу до регульованої ринкової еко­номіки" і ряд інших документів, за якими передбачалась по­ступова демонополізація, децентралізація і роздержавлення власності, створення акціонерних товариств, реформування кредитної і цінової політики та системи роздрібної торгівлі обладнанням і сировиною, електроенергією, розвиток приват­ного підприємництва і т.д. Правда, реалізація цих законодав­чих актів відкладалась на рік, оскільки уряд побоювався їх впливу на погіршення ситуації в країні.

В 1988 році стало зрозумілим, що справи в економіці не покращуються, помітно зростає ціна реформ. Одним із важ­ливих чинників, який впливав на погіршення економічної си­туації, були надмірні військові витрати СРСР. Офіційна стати­стика вперто повідомляла, що на прямі військові витрати в СРСР іде не більше 7% державного бюджету, хоча всім було зрозуміло, що разом з непрямими витратами вони складають до 50% (для порівняння: 52% держбюджету СРСР витрачав на військові потреби в 1943 році, в розпал Великої Вітчизня­ної війни). Всі ці небачене великі військові витрати суттєво підривали економічний потенціал країни.

Виходячи із "нового політичного мислення" і змін, які відбу­лись на міжнародній арені, радянське керівництво здійснило ряд дій, спрямованих на зміну зовнішньої політики. Було покінчено з багаторічним поділом світу на дві протилежні систе­ми. Поступово, починаючи з 1987 року, стали укладатись дого­вори з США про знищення стратегічних озброєнь. У 1989 р. завершився вивід радянських військ із Афганістану. Радянське керівництво відкрито визнало безглуздою і шкідливою допомо­гу різним одіозним диктаторським режимам в країнах "тре­тього світу", які виступали під соціалістичними гаслами.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат