На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Господарський розвиток України в період боротьби за державну незалежність

Реферати > Історія економічних вчень > Господарський розвиток України в період боротьби за державну незалежність

Господарське життя України в період Центральної Ради. Економічне становище в період Гетьманату і Директорії УНР. Економічна політика радянської влади. Господарський розвиток західноукраїнських земель.

Господарське життя України в період Центральної Ради

Економічна ситуація на Україні, як і у всій Росії, за станом на березень 1917 р. була дуже складною. До першої світової війни в 9 українських губерніях вироблялось 8 з кожних 10 пудів вугілля й цукру, 7 - залізної руди та чавуну, більше половини сільгоспмашин, майже половина паровозів від усієї продукції імперії.

Селяни України напередодні світової війни збирали 23,1 млн. тонн зернових, 9,3 - цукрового буряка, 23,2 млн. тонн картоплі, виробляли 1,1 млн. тонн м'яса, 4,7 млн. тонн молока, 3 мільярди яєць, 14,8 тисяч тонн вовни тощо. Сільськогосподарським виробництвом займалась переважна більшість працездатного населення - 12 млн. чоловік. Майже 40% експортованої з Росії пшениці, половина ячменю, більше половини жита, практично весь експортований цукор вироблялись в українських губерніях.

Війна суттєво підірвала економічний потенціал України. З липня 1914 р. по липень 1915 р. Російська імперія витратила на війну 5,3 млрд. крб., з липня 1915 р. по липень 1916 р. - 11,2 млрд. крб,

з липня 1916 р. по липень 1917 р. — 18,6 млрд. крб. Остання сума — це майже половина всіх матеріальних цінностей, створених в країні. За період війни рівень інфляції в країні досяг нечуваних розмірів: у 1914 р. щомісяця друкувалось банкнот на 219 млн. крб., у 1915 р. - 223 млн.крб., у 1916 р. - 290 млн. крб., у першій половині 1917 р. — 423 млн. крб., у другій його половині - 832 млн.

Українські підприємства і українське село були позбавлені 4-х мільйонів чоловік, які були призвані до війська, - найбільш продуктивної і кваліфікованої частини працездатного населення. З цих причин та через гостру нестачу сировини лише у травні 1917 р. на Україні було закрито 108 підприємств, у червні - 125, у липні - 206 підприємств. В результаті цього кількість безробітних становила біля 100 тис. чоловік. Лише у жовтні 1917 р. закрилось майже 200 шахт. На початку серпня 1917 р. з числа діючих вибуло 23 доменні та 32 мартенівські печі, тобто третина, а ті, що залишились, працювали лише на три чверті потужностей; виплавка чавуну і сталі зменшилась майже вдвічі. На кінець червня 1917 р. вибули з ладу 5200, тобто кожний четвертий паровоз, 51 тисяча вагонів. З села до війська була забрана третина коней. Скорочувались посівні площі: плантації цукрового буряку у 1917 р. зменшились майже у півтора рази; знижувались врожаї зернових, соняшнику, картоплі, а все це разом різко зменшувало валові збори сільськогосподарської продукції.

Підірване війною українське село знаходилось у тяжкому становищі: 45,5% господарств не мало робочої худоби, 35,7% - корів, 44,9% - знарядь по обробітку землі. Влітку 1917 р. тут налічувалось 625 тис. безпосівних селянських дворів, 616 тис. - з посівом до однієї десятини, 647 тис. - з посівом 1-2 десятини. З 44 млн. сільгоспугідь 13 млн. перебували у руках міцних господарників, 9,1 млн. — у руках середньоможних селян, 5,1 млн. - у руках малоземельного селянства. 16,2 млн. десятин належали дворянам, промисловикам, удільному відомству та церкві. У середньому на одне поміщицьке господарство випадало 1740 десятин, куркульське — 25,4, бідняцьке - 2,2 десятин.

УЦР, особливо у перші місяці свого існування, переважно займалась мітингуванням, політичними питаннями, а економіка відходила при цьому на другий план. На третіх загальних зборах Центральної Ради Садовський, Ковалевський та деякі інші члени Ради переконливо доводили, що відкладання економічних проблем взагалі і аграрного питання зокрема, відштовхує від УЦР народні маси, і особливо селянство. Але й після цього господарські питання не стали пріоритетними у діяльності Центральної Ради.

З іншого боку, ЦР намагалась розв'язати фінансові проблеми. Вже на початку свого існування УЦР намагалась створити Національний фонд. У травні 1917 р. вона проголосила про перший вільний громадянський податок на українську справу. Він повинен був вноситись добровільно у будь-якому розмірі робітниками, селянами, кооперативами, земельними управами, земельними продовольчими комітетами тощо. Кошти планувалось направляти на підготовку кадрів вчителів-українців, на придбання літератури для українських шкіл.

Із створенням генерального секретарства фінансів, у складі якого функціонували департамент митних зборів, департамент простих податків, департамент Державної скарбниці, науково-статистичний відділ, Комітет по народним заощадженням і страхуванню життя, Українська експедиція заготовки державних паперів та інші підрозділи, фінансова діяльність поступово жвавішала. Активізувались українські філії Петербурзького міжнародного комерційного банку, Об'єднаного банку, Азово-Донського банку та інших банків, яких загалом налічувалось біля ста. Почали надавати кредити, здійснювати грошові розрахунки, операції з цінними паперами приватні комерційні банки, Український народний кооперативний банк (Укрінбанк). 30 серпня УЦР створила спеціальну фінансову комісію, яка мала узагальнювати і розробляти пропозиції щодо поліпшення фінансової справи.

9 грудня 1917 р. ЦР проголосила, що всі державні податки і прибутки, які збираються на території УНР, визначаються державним скарбом України. У цей же день було засновано Головну скарбницю УНР, а всі губернські і повітові казначейства стали її місцевими органами. Київська контора Держбанку перетворилася на Український державний банк, а місцеві банківські установи стали його відділами.

Того ж дня Укрдержбанк одержав доручення на випуск кредитних білетів УНР на суму 500 мільйонів карбованців. На думку Центральної Ради, саме такий розмір відповідав потребам грошового обігу у той час. Ця кількість грошових знаків, звичайно, не забезпечувалась золотим запасом. Функцію не існуючого золота повинні були виконувати надра, ліси, залізниці і прибутки

України від монополій після одержання на відповідну суму зобов'язань Головної скарбниці УНР. Ставилось також завдання, щоб кількість національних грошей не перевищувала половини річної суми від прибутків по республіці в цілому. Один повний карбованець містив 17,424 долі чистого золота і ділився на 200 шагів. Українські гроші мали ходити нарівні з золотою монетою і російськими кредитними білетами, їх взаємообмін був обов'язковим для всіх осіб і установ.

Першого бюджету УНР за часів Центральної Ради так і не було складено. Всі державні видатки проводились на підставі тимчасових кошторисів, які надавались відповідними міністерствами на кожний поточний місяць через міністерство фінансів на затвердження УЦР. Місячний бюджет України складав приблизно 170 млн. карбованців.

Великі надії у відбудові народного господарства України покладались на генеральне секретарство торгу й промисловості. Саме у цьому відомстві зосереджувались галузеві виконавчі органи: фабрично-заводський, технічний, митно-тарифно-трактатний, гірничий, паливний департаменти, департамент зовнішнього торгу, департамент внутрішнього торгу, відділ металообробної промисловості, відділ винаходів, відділ мір і ваги тощо. У губерніях та повітах міністерство представляли головні уповноважені, уповноважені, комісари з різних галузей і т.п. До початку 1918 р. діяльність секретарства торгу і промисловості не дуже відчувалась, воно ніяк не могло знайти своє місце у складній ситуації, тому переважно видавало "заборонні" акти.

Дещо активізувалась робота міністерства у останні два місяці перебування Центральної Ради у Києві. Держава досить жорстко регулювала ціни на значну частину товарів. Державною власністю були проголошені всі торфяні болота, придатні до промислової розробки палива і інших потреб. Міністерство торгу й промисловості надсилало на кордони з Росією своїх уповноважених з правами комісарів для контролю за рухом вантажів. Вони мали право на місцях вирішувати питання про дозвіл чи заборону ввозу і вивозу товарів у конкретних випадках.

Надзвичайно складною була ситуація на залізницях УНР. Починаючи з листопада 1917 р. кошти на відбудову залізниць майже зовсім не виділялись, вагони, потяги виходили з ладу. Настав хаос і повне фінансове розорення доріг. Місцевими органами міністерства шляхів були правління і ради залізниць, управління по будівництву нових залізниць тощо. Державні залізниці цілком підпорядковувались міністерству, а приватні — частково. Майже військовою владою наділялись головні комісари Південної, Південно-Західної та інших великих залізниць, їх накази повинні були виконуватись негайно.

Враховуючи дуже складну на той час ситуацію з продовольством, а також те, що абсолютна більшість працездатного населення України займалась виробництвом продукції рослинництва і тваринництва, найбільшу увагу Центральна Рада приділяла проблемам землі і продовольства.

Центральна Рада неодноразово доводила, що Україна дасть хліб і армії, і голодним російським губерніям. Але для цього вона повинна взяти продовольчу справу у власні руки. Петроград, зосередивши ці питання у центрі, не знав стану справ на місцях, давав погано продумані вказівки. Скажімо, Київська губернія за весь 1916 р. поставила до державних засік 25 млн. пудів хліба, а лише на серпень 1917 р. за вказівкою Тимчасового уряду повинна була відвантажити 11 млн. пудів.

Після жовтневих подій у Петрограді генеральний комісаріат з продовольчих справ розіслав всім губерніям директиву з попередженням загрози голоду на фронті і в тилу. Передбачалось, що всі запаси продовольства необхідно взяти під найсуворіший контроль. Та продовольчі справи погіршувались з кожним днем. Генеральний секретаріат оцінював становище як смертельно небезпечне. Хліб проголошувався власністю УНР, торгувати ним приватним особам заборонялось. Ключем для розв'язання проблеми могла стати негайна земельна реформа, але з ЇЇ впровадженням зволікали. На VIII сесії УЦР було прийнято чергову резолюцію про соціалізацію землі, те саме закріплювалось у III Універсалі, де проголошувалось скасування права власності на поміщицькі, удільні, монастирські, кабінетні, церковні та інші землі нетрудових господарств. Це викликало багато непорозумінь на селі. Ось чому Генеральний секретаріат і земельне секретарство через тиждень після оприлюднення Універсалу змушені були видати положення ЦР про земельну справу. У циркулярі вказувалось, що III Універсал лише проголошує загальні підвалини для наступних законів про землю, які мають виробити уряд та Українські Установчі збори. Зверталась увага на те, що загальнонародне право власності означає, що виділені землі забороняється продавати будь-кому іншими способами. До Українських Установчих зборів порядкувати на землях мали виборні земельні комітети. Самовільне захоплення землі заборонялось так само, як і захоплення сільськогосподарських машин, лісів, будинків, коней, корів і іншого добра. Роз'яснювалось, що майбутні закони про землю і Установчі збори подбають про забезпечення інтересів всіх сільськогосподарських робітників і службовців, визначать порядок сплати боргів, а також питання про допомогу тим, хто найбільше постраждає в результаті земельної реформи. Всі трудові селянські землі мали залишитись недоторканими. Це ж саме стосувалось земель міст, містечок, сіл, каменоломень, копалень, фабрик, заводів. Категорично заборонялось рубати ліси без дозволу повітових земельних комітетів. Не зачіпав Універсал і землевласників, котрі обробляли землю своїми руками, тобто, як прийнято було говорити тоді, "у розмірах трудового господарства". Іншими словами, власність на землю у межах до 50 десятин не скасовувалась.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат