На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Економічна думка стародавнього Сходу

Реферати > Історія економічних вчень > Економічна думка стародавнього Сходу

Писемні джерела, на підставі яких можна досліджувати економі­чну думку стародавнього Сходу, — це, як правило, зведення законів, юридичні акти, документи господарської звітності та твори про управління державою й державним господарством. Тому багато з них мають нормативний характер і відображують позицію насампе­ред правлячих верств — фараонів, царів, вельможних придворних та чиновників. Економічному знанню притаманні догматизм, апріор­ність і значною мірою символізм. Незважаючи на це, давньогрецькі мислителі згодом намагалися осягнути та використати ці знання. Найважливіші економічні ідеї народів стародавніх цивілізацій неод­норазово коментували й розвивали наступні покоління, саме їх було покладено в основу економічних поглядів учених середньовічного Сходу. Тоді ж (починаючи з IV тисячоліття до н.е.) були започатко­вані конкретні економічні науки (статистика, облік та аналіз госпо­дарської діяльності, управління і т. ін.), які набули дальшого розвит­ку в античному періоді (І тисячоліття до н.е. — IV століття н.е.).

Одні з перших відомих нам пам'яток економічної думки нале­жать до епохи Стародавнього Єгипту, У них знайшли відображен­ня численні питання організації та управління державним господар­ством, а також уявлення стародавніх єгиптян про власність, рабство, товарно-грошові відносини. Про економічну думку Стародавнього Єгипту можна довідатися насамперед з творів державних чиновни­ків (писарів). До нашої доби дійшли «Повчання гераклеопольського царя своєму синові Мерікара», «Пророчення Іпусера», «Пророцтво Неферті», «Повчання Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі», різ­ні адміністративно-господарські та юридичні документи.

У Стародавньому Єгипті здійснювався ретельний облік трудових та матеріальних ресурсів. Тому періодично проводилися переписи населення з урахуванням вікових і професійних особливостей, скла­далися земельні кадастри, обліковувалась худоба та інші матеріальні ресурси. Адміністративно-господарські документи характеризують організацію та управління державним (царсько-храмовим) госпо­дарством, організацію праці царських ремісників (майстрів) та зем­леробів — безпосередніх виробників матеріальних благ у староєгипетському суспільстві.

Важливе місце у давньоєгипетській літературі належить повчан­ням — творам дидактичного характеру, в яких розглядаються пи­тання управління державним господарством на найрізноманітніших його рівнях. Так, наприклад, «Повчання гераклеопольського царя своєму синові Мерікара» (XXII ст. до н.е.) дає уявлення про полі­тичні та економічні функції фараона — глави держави, про класовий характер староєгипетської влади. Автор говорить про необхідність ворожого ставлення до незаможних та придушення натовпу, з одно­го боку, і возвеличування, нагородження царем своїх вельмож, жер­ців — з іншого. Тоді вони працюватимуть задля царя як один загін і не буде серед них бунтарів'. У «Повчанні Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі» (XXI — XVIII ст. до н.е.) не тільки узагальню­ється життєвий досвід, а й описується соціальна структура Старода­внього Єгипту. При цьому оспівується та прославляється професія писаря (чиновника), яка давала змогу посісти високе місце в ієрар­хічній державній системі. Ідеться про привілеї, незалежність, за­гальне пошанування посади писаря, яку можна було отримати лише після підготовки в спеціальній школі писання.

Заслуговують на увагу такі пам'ятки економічної думки Старо­давнього Єгипту, як «Проречення Іпусера» (відома копія початку XVIII ст. до н.е.) та «Пророцтво Неферті». Вони розповідають про соціальний переворот, що стався у XXIII—XXI ст. до н.е., описують розпад централізованої системи управління, розкрадання податко­вих декларацій, знищення сувоїв законів судової палати та ін. Лихо для держави — порушення суворої регламентації господарства, брак контролю за діяльністю виробників та бездіяльність чиновників. У цих творах всіляко обстоюється ідея централізму, єдності давньо­єгипетської держави — надійної запоруки порядку в країні та стабі­льних доходів чиновників державного апарату.

Одним із найдавніших центрів людської цивілізації була Месо­потамія (Дворіччя). На відміну від Стародавнього Єгипту, у дер­жавах цього регіону порівняно швидко розвивалися приватна влас­ність та товарно-грошові відносини, посилювалося соціальне розшарування суспільства. Держава намагалася за допомогою зако­нодавства регулювати економічну діяльність населення та регла­ментувати приватноправові відносини.

Відомою пам'яткою економічної думки XVIII ст. до н.е. є закони вавилонського царя Хаммурапі. Текст законів складається зі вступу, 282 статей та підсумку. Основна мета законів — усебічне зміцнення економічної влади держави. Найбільш цікаві (з економічного погля­ду) статті, присвячені питанням охорони власності вавилонських громадян, питанням оренди, найму, лихварства. Розвиток товарно-грошових відносин допускається у тій мірі, яка не спричинятиме ма­сового зубожіння вільних громадян. Закони Хаммурапі захищають приватну власність, особливо власність царя, храму, державних слу­жбовців та воїнів. Зазіхання на неї карається смертю або, у ліпшому випадку, продажем винуватця у довічне рабство. У цілому закони ца­ря Хаммурапі є системою правових норм, спрямованих на регулю­вання соціально-економічних відносин у Вавилоні XVIII ст. до н.е.

Економічна думка Стародавньої Індії, як правило, була оповита релігійною оболонкою. Економічні проблеми окремо не досліджу­валися, а розглядалися в давньоіндійській літературі лише у зв'язку зі спробами вирішення соціальних та політичних завдань. В основі староіндійських уявлень про суспільство лежала концепція станової (варнової) ієрархії та кастової визначеності професійних занять. Пи­семними джерелами середини І тисячоліття до н.е. є переважно ре­лігійні трактати буддійські та брахманістські (індуїстські). Вони да­ють уявлення про соціальну структуру суспільства і містять цікавий матеріал, що характеризує специфіку сприйняття окремих економіч­них категорій, зокрема власності, майна.

Буддійське вчення проповідує відмову від власності як необхідну умову досягнення кінцевого спасіння — нірвани. І хоча воно не за­перечує господарської діяльності мирян, подаяниям яких мають жи­ти буддійські монахи, але спеціальної уваги їй не приділяє. Рабство розглядається як перешкода до досягнення нірвани, а боргова кабала визнається за страшне лихо. Тому сповідується необхідність всіляко уникати заборгованості та своєчасно сплачувати борги.

Велика кількість брахманістських творів грунтується на концепції трьох цілей життя людини — релігійного обов'язку, матеріальної ви­годи та чуттєвої любові. Кожній із цих цілей присвячено відповідну літературу. Найвідомішими книжками про обов'язок (дхарму) є «За-д^кони Ману», про вигоду (артху) — «Артхашастра», про кохання (ка-^,му) — «Камасутра». «Закони Ману» (близько II ст. до н.е. — І ст. ^л. е.) — це збірка релігійних, моральних, політичних та правових вка­зівок, що приписувалися міфічному родоначальникові людей Ману.

У «Законах Ману» економіка розглядалася як сфера діяльності варни вайшя. Вона об'єднувала тваринництво, землеробство, торгів­лю та лихварство. Багатство давало право на особливу пошану тіль­ки в середовищі самих вайшя. Ремесло як різновид обслуговуючої праці було долею варни шудра. Такою самою вважалася й праця орендарів-половинщиків, найманих працівників у сільському госпо­дарстві. Суспільним ідеалом був економічно незалежний господар. Можна сказати, що господарська самостійність розглядалася як одна з головних умов свободи та повноправності людини. Хоч «Закони Ману» ставлять на перше місце релігійний обов'язок (дхарму), але істинним щастям уважають досягнення всіх трьох цілей життя лю­дини. Отож, користь, матеріальна вигода та добробут санкціонують­ся брахманізмом.

«Артхашастру» (між IV та III ст. до н.е.) присвячено користі, матеріальній вигоді — артхі. Це трактат про мистецтво політики та управління державою. «Артхашастра» — це зведення правил, адресованих царям та правителям, якими вони мають керуватися у своїй державницькій діяльності. За повнотою та різноманітністю змісту цей твір належить до найбільш глибоких староіндійських джерел. У ньому подано ґрунтовні відомості про економіку, адміністрацію, со­ціальні та юридичні інститути, зовнішню та внутрішню політику ін­дійської держави.

«Артхашастра» показує величезну роль держави в господарсько­му житті країни. У трактаті мовиться, в основному, про державні справи та царське господарство. Головною метою економічної полі­тики держави є поповнення скарбниці. Відповідно до цього у «Арт-хашастрі» викладається вчення про управління та державні доходи, і

Основними джерелами доходів староіндійської держави були прибутки від державних (царевих) підприємств, а також різноманіт-1 ні податки, мито та штрафи, що стягувалися з населення. В «Артха-1 шастрі» податки розглядаються як утримання, належне цареві у винагороду за те, що він охороняє країну від зовнішньої небезпеки та | внутрішніх заколотів.

«Артхашастра» торкається також питань торгівлі як одного зі способів збагачення державної скарбниці. Важливою складовою регламентації торгівлі був нагляд за цінами та отримуваним прибут­ком. Ринкові наглядачі могли встановлювати «справедливі ціни» на товар, а на аукціонах стягати різницю між ринковою та оголошеною ціною у скарбницю. Прибуток включався в ціну товарів як частина витрат, і його норма заздалегідь фіксувалася — для місцевих товарів і у розмірі 5% встановленої ціни, а для іноземних товарів — 10%.

Отже, у давньоіндійській літературі вже наявні відомості про економічний лад держави, а також відображено практичні знання в галузі ведення господарства, подано рекомендації щодо управління ним, зокрема щодо організації оподаткування та з інших питань економічної політики.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат