На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Економічне вчення Д.Рікардо

Реферати > Історія економічних вчень > Економічне вчення Д.Рікардо

Давид Рікардо (1772—1823) — видатний представник класичної політичної економії. Він народився в сім'ї лондонського біржового маклера. Два роки навчався в торговій школі в Амстердамі. Повер­нувшись до Лондона, допомагає батькові в біржових операціях. Згодом займається біржовими операціями самостійно і нагромаджує значний капітал.

Рікардо не мав систематичної освіти, але сам вивчав математику, фізику, хімію, геологію, теологію, літературу. Певний час він ви­кладав математику, двічі його обирали шерифом, а з 1819 по 1823 p. він був навіть членом англійського парламенту. Рікардо активно працює в парламентських комісіях, часто виступає з промовами з економічних питань. Його перші економічні праці було присвячено проблемам грошового обігу. 1817 p. було опубліковано його голов­ну працю «Основи політичної економії та оподаткування».

У цій праці, як і в інших, Рікардо виступає як ідеолог промисло­вої буржуазії. Він не тільки розробляє економічну програму буржуа­зного розвитку, а й бере активну участь у політичній боротьбі бур­жуазії з землевласниками.

Як і Сміт, Рікардо бачить капіталістичні відносини природними і вічними. Він розвиває ідею свого попередника про особистий ін­терес як головну рушійну силу суспільного розвитку за умов повної свободи дії. Але для нього не всі егоїстичні інтереси є рівноцінни­ми. На чільне місце він ставить інтереси промислової буржуазії, рі­шуче виступаючи проти великих землевласників — лендлордів.

Основне завдання політичної економії Рікардо вбачає у відкритті законів розподілу. Якщо Сміт досліджує природу зростання багатс­тва (тобто економічного зростання), то Рікардо фактором зростання вважає розподіл. У передмові до першого видання своєї праці він пише: «Визначити закони, які керують цим розподілом — головне завдання політич­ної економії». У передмові до третього видання Рікардо підкреслює намагання повніше, ніж у попередньому виданні, викласти свої по­гляди на цінність.

Теорія вартості. Рікардо, як і Сміт, розрізняє споживну й міно­ву цінність. Корисність (споживна цінність), підкреслював він, не є мірилом мінової цінності, хоча вона абсолютно необхідна для неї. Товари свою мінову цінність черпають з двох джерел — рідкісності і кількості праці, що необхідна для їх добування. Існують товари, цінність яких визначається виключно їхньою унікальністю (статуї, картини, раритетні книги, монети). Цінність цих товарів не обмежу­ється кількістю праці, витраченої на їх виготовлення, і змінюється залежно від багатства і смаків споживача. Проте їхня кількість у за­гальній масі товарів незначна. Мінова цінність переважної більшос­ті товарів визначається тільки працею.

Оскільки мінова цінність — категорія відносна, яка визначається через певну кількість іншого товару, Рікардо запроваджує поняття ще й абсолютної цінності, субстанцію якої становить праця. Проте сам він зосереджує головну увагу на дослідженні тільки мінової цінності.

Рікардо підтримує Сміта в його поясненні цінності працею і кри­тикує за її визначення працею, що купується. Не сприймає Рікардо й тлумачення А. Смітом цінності як суми доходів. У Рікардо цінність є первинною величиною, що визначається працею і розподіляється на доходи.

І На цінність товарів, підкреслював Рікардо, впливає не лише пра­ця, безпосередньо витрачена на їх виробництво, а й капітал, тобто праця, витрачена на знаряддя, інструменти, будівлі, що беруть участь у виробництві.

Рікардо, як і Сміт, ототожнює капітал із засобами виробництва. Але якщо Сміт цю категорію зв'язує із капіталістичним способом виробництва, існуванням найманої праці, то Рікардо трактує її позаісторично. У нього все, що бере участь у виробництві, навіть зна­ряддя первісної людини, стає капіталом. Капітал у нього — нагро­маджена праця. А звідси й висновок про правомірність прибутку на капітал. Решта цінності йде на оплату праці.

У Рікардо теорія цінності переплітається з теорією розподілу. Він вважає, що зміни в заробітній платі не спричиняють відповідних змін цінності товару. «Цінність товару, — писав він, — або кіль­кість якогось іншого товару, на яку він обмінюється, залежить від відносної кількості праці, необхідної для його виробництва, а не від більшої чи меншої винагороди, яка виплачується за цю працю» . Зміни в заробітній платі позначаються лише на величині прибутку. Рікардо не погоджується із твердженням Сміта, що зростання ціни праці призводить до зростання цін товарів.

Рікардо, як і Сміт, натрапив на значні труднощі, коли вирішував проблему цінності на капіталістичній основі. Він бачив, що прибуток на капітал визначається розмірами капіталу, що норма прибутку має тенденцію до вирівнювання. А це було б неможливо, якби това­ри обмінювались лише відповідно до витрат живої праці. Тоді галу­зі, де основний капітал є незначним або швидко обертається, мали б переваги перед галузями, що в них основний капітал займає більшу частку або обертається повільніше.

Перша група галузей продавала б товари дорожче, тому що в них були б більші витрати праці і згідно з трудовою теорією цінності створювалась би більша цінність. Але тоді відбувалося б перели­вання капіталів у ці галузі, а решта галузей не могла б розвиватись.

Щоб подолати цю суперечність, Рікардо модифікує свою теорію цінності. Він відмовляється від твердження, що заробітна плата не впливає на ціни. Розглядаючи різні зміни стану та співвідношення ос­новного й оборотного капіталу, Рікардо робить висновок, що зростання номінальної заробітної плати збільшує цінність благ, виготовлених за допомогою капіталу з коротким строком служби, або з допомогою ма­лої кількості техніки, відносно благ, виготовлених за допомогою «дов­говічного» капіталу або великої кількості техніки. Саме в такий спосіб урівнюється норма прибутку незалежно від статей витрат.

Проте дію цієї причини зміни цінності товарів Рікардо визнає порівняно слабкою, такою що її необов'язково враховувати. Значно важливішим є збільшення або зменшення кількості праці. Цей під­хід Рікардо до визначення цінності зазнав гострої критики з боку економістів, які підкреслювали працевитратний характер концепції.

Рікардо також розрізняє «природну» й «ринкову» ціну. Під при­родною він фактично розуміє цінність, під ринковою — ціну. Рин­кові ціни зазнають випадкових і тимчасових коливань. Короткочас­ний вплив на відхилення ринкових цін" від природних справляють попит і пропозиція. Проте за умов вільної конкуренції та перели­вання капіталів ринкові ціни не можуть надовго відхилятись від природних. У довготривалому аспекті зміна цін пояснюється змі­ною витрат виробництва.

Гроші. Рікардо багато уваги приділяв аналізу грошей і грошово­го обігу. Це не випадково. Досконало знаючи правила біржової гри, він намагається теоретично обгрунтувати проблему грошового обі­гу. Крім того, це питання було тоді надзвичайно актуальним у зв'язку з припиненням Англійським банком у 1797 p. обміну банк­нот на золото, що зумовило їхнє знецінення. Саме тому Рікардо взяв активну участь у полеміці, що розгорнулася з цього приводу.

Теорію грошей Рікардо будує на основі своєї теорії цінності. Гроші він розглядає як товар, що має цінність. Основою грошової системи є золото. Цінність золота і срібла, як і будь-якого іншого товару, визначається витратами праці. За даної цінності грошей їхня кількість в обігу залежить від суми товарних цін. Проте використання золота Рікардо вважає дорогим і нерозумним і розробляє про­ект системи паперового грошового обігу.

Паперові гроші, писав Рікардо, не мають внутрішньої цінності. Для надання їм цінності необхідно, щоб їхня кількість «регулювалась згідно з цінністю металу, який служить грошовою одиницею». Пізні­ше, однак, Рікардо відійшов від цієї правильної концепції і виступив як прихильник кількісної теорії грошей. Він заявив, що в обігу може бути будь-яка кількість не лише паперових знаків, а й золотих монет, якій протистоятиме сукупна маса товарів. Співвідношення цих вели­чин і визначає як рівень цін, так і цінність самих грошей.

Теорія розподілу. Основною проблемою політичної економії Рі­кардо називав розподіл. Саме тому основу його системи становить теорія заробітної плати, прибутку й ренти. Ці категорії він розглядає з погляду їхньої величини і співвідношень..

Заробітна плата у Рікардо це — дохід робітника, плата за пра­цю. Праця як товар також має природну й ринкову ціну. «Природ­ною ціною праці є та, яка необхідна, щоб робітники мали можли­вість існувати і продовжувати свій рід без збільшення або змен­шення їхньої кількості»'. Отже, природна ціна праці визначається в Рікардо цінністю засобів споживання робітника і його сім'ї. Приро­дна ціна не є незмінною: «Вона, — писав Рікардо, — змінюється в різні чаС)И в тій самій країні і суттєво різниться в різних країнах». Хоч Рікардо й розумів, що сутність поняття «засоби існування» ви­значається історично і залежить від традицій і рівня розвитку про­дуктивних сил, проте в нього теж бачимо тенденцію зводити приро­дну ціну праці до ціни мінімуму засобів існування.

Ринковою ціною праці є та, що фактично виплачується робітни­кам. Рікардо ставить її в залежність від попиту і пропозиції, тобто узалежнює рух заробітної плати від руху народонаселення. За умов швидкого зростання населення попит на робочі руки відстає від про­позиції і заробітна плата знижується. Якщо ж внаслідок уповільнення приросту населення на ринку буде бракувати робочих рук — заробіт­на плата зростатиме. Отже, під впливом руху народонаселення ринко­ва заробітна плата має тенденцію до зближення з природною.

Рікардо, на відміну від Сміта, вважав, що становище робітників із розвитком суспільства буде погіршуватись. Цю думку він пояснював тим, що зі зростанням населення і збільшенням потреби в продуктах сільського господарства зростатиме цінність останніх. Грошова заробі­тна плата якщо й зростатиме, то значно повільніше від зростання цін на продовольчі товари. Отже, реальна заробітна плата буде зменшуватись. Рікардо, солідаризуючись із Мальтусом, зазначає, що робітники не повинні претендувати на більшу частку в суспільному продукті. Їхня за­робітна плата має регулюватись законом попиту й пропозиції. Рікардо виступає проти втручання держави у функціонування ринку праці й на­полягає на необхідності скасування законів на захист бідних.,

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат