На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Зародження класичної буржуазної політекономії у Франції. Економічні погляди П. Буагільбера

Реферати > Історія економічних вчень > Зародження класичної буржуазної політекономії у Франції. Економічні погляди П. Буагільбера

Засновником ліберальної економічної теорії в США вважають Генрі Чарльза Кері (1793 - 1879), у працях якого капіталізм роз­глянуто як економічний устрій, що керується об'єктивними еконо­мічними законами і не потребує втручання держави.

Оптимізм Кері, як і оптимізм Бастіа, базувався на визнанні вели­ких класичних доктрин, але опорою для впевненості Кері в прогре­сивності розвитку були особливості, притаманні його країні.

Основні праці Кері опубліковано протягом 1835—1859 рр., коли країна перебувала у стадії бурхливого розвитку: населення зростало, але теорія Мальтуса не підтверджувалась, оскільки земля була де­шевою, плодючою і в необмеженій кількості, заробітна плата досить високою, ціни низькими. Здійснювалось будівництво доріг, каналів, залізниць. Імпорт капіталів та найновіших технологій довершував картину. Контраст між молодою економікою Америки і занепалою економікою старої Європи був разючим. У Кері були всі підстави для оптимізму.

Генрі Чарльз Кері народився у Філадельфії в сім'ї ірландського політичного вигнанця, який не мав жодних симпатій до Британії. Батько був заможною людиною, що давало можливість його синові отримати добру освіту.

Однак Кері закінчив звичайну школу і у 24 роки став бізнесменом, швидко забезпечив собі матеріально не­залежне майбутнє і в 42 роки зайнявся наукою. Він був добре обі­знаний з історією, соціологією, психологією, математикою, філосо­фією, біологією, хімією та фізикою. Під час своїх подорожей до Європи зустрічався з багатьма видатними людьми тієї доби, і серед них із Міллем, який зацікавив його як видатний учений.

Перу Г. Ч. Кері належать 13 книжок і близько трьох тисяч памфле­тних матеріалів, а також безліч газетних статей. Найвідомішими його працями є “Нариси про норму заробітної плати” (1835) у трьох томах, тритомник “Принципи політичної економії” (1837—1840), “Минуле, сучасне, майбутнє” (1843), “Гармонія інтересів” (1850), “Основи со­ціальної науки" (1858—1859), “Принципи соціальної науки” (1865) та інші, що демонструють охоплення ним усіх суспільних процесів.

Політична економія Кері була поєднанням обгрунтованої крити­ки існуючих економічних теорій із власними науковими поглядами. Він не сприймав Мальтуса та Рікардо, системи яких вважав песимі­стичними і такими, що розпалюють соціальну ворожнечу, і хоча високо цінував А. Сміта, але з частиною його положень також не погоджувався, зокрема заперечував теорію вільної тргівлі, запро­понувавши натомість доктрину протекціонізму. Його політична економія заслуговує на увагу завдяки оригінальності підходів до трактування основних економічних категорій, запропонованих кла­сичною школою, а також оптимістичному баченню перспектив су­спільства, заснованого на принципах індивідуалізму та конкуренції.

Проблема вартості у працях Кері є однією з основних, він ви­знає роль вартості в процесі обміну та розподілу і вважає, що “при­чина існування в людському розумі ідеї вартості... це просто наша оцінка опору, який потрібно подолати перед тим, як ми оволодіємо бажаною річчю” . Вартість збільшується чи зменшується, коли збільшується чи зменшується опір. Оцінку розмірів цього опору Ке­рі пропонує орієнтувати на витрати виробництва.

Він визнає ідею корисності, але трактує її тільки як корисну вла­стивість: “Корисність речей є мірою людської влади над природою, і вона зростає з єднанням людей. Вартість речей, з іншого боку, є мірою влади природи над людиною, і вона зменшується зі збіль­шенням єдності людей. Отже, існують два протилежні напрямки, які завжди обернено пропорційні один одному” .

Кері використовує ідею протистояння для пояснення основ взає-мообміну. На його думку, торгівля товарами — це обмін на підставі врахування витрат виробництва: ніхто не запропонує за товар біль­ше, ніж він вартий на даний момент, а не в минулому, оскільки ви­трати виробництва зменшуються з часом, бо природа все менше протистоїть спільноті людей. Два фактори визначають вартість: природа та праця людини.

Однак визначення розмірів вартості Кері узалежнює від двох фа­кторів не з погляду врахування витрат (оскільки це неможливо за такої постановки проблеми), а з позицій праці, що її було збережено завдяки перемозі людини над природою. Найбільш наочною щодо цього є його теорія земельної ренти.

Положення про те, що вартість продуктів сільськогосподарсь­кого виробництва з часом має зростати, бо зменшується кількість плодючих земель і люди повинні звертатись до обробітку гірших, а отже, докладати більших зусиль, Кері спростовує. Він посилає­ться на той факт, що більш родючі землі — це такі, які потребу­ють більших зусиль (якщо вони більш родючі, то лише завдяки більшим витратам праці, наприклад, там провадились меліоратив­ні роботи, чи були знищені чагарники і т. п.). “Найбагатша земля є прокляттям для першопрохідця”, і тимчасово, до отримання відда­чі від неї, він оселяється на чистій ділянці, яка може бути зовсім не родючою3.

Ця теорія, на думку Кері, справедлива не лише для американсь­ких піонерів, а в історичному плані і для старих земель. Він переко­наний, що для обробітку земель люди об'єднують свої зусилля і пе­реносять їх на ліпші ділянки вже після того, як оброблено гірші.

Різниця полягає лише в тім, що витрати на старих землях знецінюю­ться, тому встановлення вартості відбувається за сучасними мірка­ми. Хоча Кері і протиставляє свою теорію ренти рікардіанській, але його висновки, зроблені на підставі особливостей розвитку земле­робства в Америці, збігаються з висновками, які зробив Рікардо в Англії: вартість має тенденцію до зниження.

Кері зазначає, що основою вартості й ренти є ті труднощі в про­тистоянні природі (і різниця в їхній величині), які люди долають у даний момент і в даному суспільстві. Для нього вартість — це оцін­ка товару з позиції зусиль усього суспільства, тобто вона вимірює­ться суспільними витратами. А вартісні відносини мають значення, як об'єкт політекономії лише тому, що лежать в основі розподілу національного багатства, але з погляду виробництва сама вартість є результатом об'єднання зусиль усього суспільства.

Теорія “гармонії інтересів”. Сприйнявши елементи теорії ви­трат виробництва й ренти від Рікардо, Кері критикує його за те, що в основі всіх ідей Рікардо лежить вартість як результат економічно­го протистояння, конкуренції суб'єктів. На його думку, саме на під­валинах класичної теорії (згідно з якою економіка є зіткненням ін­тересів, а суспільством керують об'єктивні закони, визначаючи долю всіх верств та класів, здійснюючи природний відбір) базують­ся неправильні висновки про те, що виживання людини в економіч­ному просторі є її приватною справою.

Теорія Кері базується на ду­мці, що суспільний поділ праці потребує якнайтіснішого єднання всіх членів суспільства і не індивідуальний, а саме загальносуспіль­ний інтерес має стати визначальним.

Теорія Кері є оригінальною, оскільки факти, які він аналізує, ха­рактерні лише для Америки. Відтак його економічні погляди були в меншій мірі космополітичними, ніж у європейських економістів, чиї погляди він поділяв. Дослідження закономірностей розвитку націо­нального господарства й аналіз продуктивної сили єдності суспільс­тва забезпечили йому визнання німецької національної школи, яка вважала предметом політичної економії національне господарство. Згодом Кері використає ці ідеї.

Поєднавши дві тези: про пріоритет суспільних інтересів та про­дуктивну силу єдності суспільства, Кері формулює теорію «гармонії інтересів». Він наголошує на тім, що капіталізм створює умови для всебічного розвитку суспільства: виробництво розширюється, про­дуктивність праці й доходи зростають, розвивається ринок. Багатст­во суспільства стає основою для зростання добробуту кожного його члена. Тому праця та інтереси кожного мають бути підкорені за­гальній меті — розвитку суспільного виробництва.

Розподіл. Проявом гармонії інтересів є справедливий розпо­діл, який ураховує внесок кожного у виробництво. Цей природний закон притаманний капіталізмові й регулює відносини ооміну та споживання.

Кері належить пріоритет відкриття так званого закону зростан­ня частки робітників у національному продукті, відповідно до якого зростання продуктивності праці призводить до знецінення колишніх зусиль, оскільки сила природного опору зменшується, а нові, асоційовані зусилля (мається на увазі зростання суспільного характеру праці) посилюють свій вплив. Відбувається переоціню­вання внеску капіталіста у виробництво і його відносна частка на момент розподілу зменшується. Це спричиняє зниження норми при­бутку, хоча й не зменшує абсолютних розмірів доходу власників ка­піталів. Водночас доходи робітників зростають як абсолютно, так і відносно.

Він використовує свою теорію “гармонії інтересів” для оцінки внеску праці та капіталу в суспільний розвиток. Кері вважав працю та капітал однаковими претендентами на створене ними багатство. Дбаючи про власні цілі, капіталісти змушені поліпшувати умови ви­робництва і становище робітничого класу. Їхній власний внесок оцінюється з позиції падіння корисності капіталу та зростання роз­мірів заощадженої на його виробництво праці. Цінність праці при цьому зростає, тому в процесі розподілу зростає частка робітників.

З цих самих позицій Кері пояснює доходи землевласника, який у нього виступає як капіталіст. Внесок землевласника у виробницт­во - це земля, вартість якої становить меншу частину витрат ви­робництва, що з часом зменшуватимуться ще більше, тому змен­шення частки землевласника в національному доході є об'єктивно зумовленим.

Отже, на думку Кері, кожен агент виробництва отримує те, що сам він вкладає в нього, а тому капіталістичний розподіл є цілком справедливим і не створює підстав для соціальних суперечностей, забезпечує гармонійний розвиток капіталістичного суспільства.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат