На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Меркантилізм, його розвиток і поширення (15-18 століття)

Реферати > Історія економічних вчень > Меркантилізм, його розвиток і поширення (15-18 століття)

Найбільш відомим представником теоретичної школи мерканти­лізму у Франції є Антуан Монкретьєн де Ваттевіль (1575 — 1621). 1615 p. він опублікував книжку «Закони суспільного господарства» («Трактат з політичної економії»), яку присвятив королю і королеві-матері. Саме у цьому творі було вперше вжито термін «політична економія», що згодом став назвою цілої науки.

Економічні погляди Монкретьєна перебували на межі раннього та пізнього меркантилізму, що цілком відповідало економічному й політичному стану Франції того періоду. Релігійні війни проти аль­бігойців спустошили південнофранцузькі міста, а гугенотська міжусобиця розладнала всю французьку економіку. На той час Анг­лія вже значно випереджала Францію в економічному розвитку.

Монкретьєн спробував розробити економічні заходи, запрова­дження яких дало б змогу пожвавити народне господарство Франції. Виходячи з англійського досвіду, Монкретьєн досить детально роз­глядає проблеми розвитку мануфактур, питання торгівлі, мореплав­ства, професійного навчання тощо.

Монкретьєн є палким захисником третього стану, найбільш важ­ливою частиною якого він уважає торговців. «Купці, — наголошує він, — надзвичайно корисні державі». Навіть розвиток промислово­сті для нього не є самоціллю, бо кінцевою метою всіх ремесел, на його думку, є торгівля: «Філософи кажуть, що мета є причина всіх причин; і торгівля є, у певний спосіб, головною ціллю різних реме­сел». Для могутності держави необхідне золото, а найнадійнішим способом його придбання є зовнішня торгівля.

Протиставляючи інтереси Франції інтересам інших країн, Монк­ретьєн засуджує французьку політику забезпечення свободи торгівлі купцям з інших країн. При цьому він досить своєрідно трактує мер­кантильну теорію прибутку, перетворюючи її на зброю проти іно­земних купців. У торгівлі, на його думку, виграш одного є втратою для іншого. Але в процесі внутрішньої торгівлі виграють і програ­ють окремі учасники обороту, країна в цілому нічого не втрачає і не придбає. У зовнішній торгівлі іноземні купці є свого роду насо­сом і, отримуючи прибуток, вони викачують багатство країни, з якою торгують.

Цікаво зазначити, що Монкретьєн розрізняє поняття «гроші» і «багатство», уважаючи, що золото створює лише передумови для багатства і добробуту країни, але само по собі ще не робить її бага­тою. Першочергового значення він надає «природному багатству» (хліб, сіль, вино та ін.). Монкретьєн у зв'язку з цим пише : «Не до­статок золота та срібла, не кількість перлів та алмазів робить держа­ву багатою, а наявність предметів, необхідних для того, щоб жити й одягатися: у кого їх більше, у того більший достаток».

Монкретьєн виступає проти зайвих розкошів, уважаючи їх одні­єю з причин, що призводить до відпливу золота з країни. «Розкіш, — говорить він, — для держави чума і рокове розорення; із шовком у Турцію та Італію відпливає наше золото».

Монкретьєн відрізняється від багатьох інших меркантилістів ще й тим, що не випускає з виду потребу поліпшити становище народу, особливо селянства, про яке він говорить із великим співчуттям і вважає, що держава має турбуватися про нього.

Меркантилізм в Італії. Для практичного запровадження полі­тики меркантилізму в Італії не було належних політичних і економі­чних умов. Величезна політична роздробленість Італії призводила до її неминучого економічного занепаду. Колись нагромаджені тор­гівлею у XVI ст. капітали посилено перетворювалися на позичкові, розвивалася діяльність банків. Саме цей факт визначив інтереси перших італійських меркантилістів, які особливу увагу приділяли питанням грошового обігу і кредиту.

Уже згадуваний професійний банкір Гаспар Скаруффі (1519 — 1584) написав 1582 p. «Роздуми про монету і справжню пропорцій­ність між золотом і сріблом», де розвивав ідеї, близькі до монетари­зму. Скаруффі запропонував грандіозний як на той час проект скли­кання загальноєвропейської конференції під керівництвом папи або імператора з метою налагодити грошовий обіг у міжнародному масштабі. У різних країнах, а іноді й у різних регіонах у межах однієї країни, існували різні грошові системи, що дуже ускладнювало роз­рахунки й переказування грошей з одного місця в інше. Скаруффі запропонував встановити єдину загальноєвропейську грошову сис­тему, визнати золото та срібло валютними металами, прирівнюючи одну вагову частину золота до 12 вагових частин срібла. На відміну від інших монетаристів він рекомендував ліквідувати національні бар'єри, що обмежують обіг; золото і срібло трактувалися як зви­чайні товари.

Цей проект підтримує й розробляє далі флорентійський банкір-економіст Бернардо Даванцаті (1529 — 1606), який опублікував 1582 p. книжку «Читання про монету». Даванцаті був прихильником біметалізму, засуджував хаос у грошовому обігу, пропонував повер­нутися до вільної чеканки монет та обігу зливків.

З теоретиків більш зрілого меркантилізму можна назвати Антоніо Серра (XVI — XVII ст.), відомого автора «Стислого трактату про причини, які можуть привести до достатку золота і срібла у країнах, що не мають копалень». Серра заперечує концепцію моне­таризму й дотримується теорії «торгового балансу». Він засуджує заборону вивезення грошей і регламентацію їхнього обігу, втручан­ня держави в економічне життя, як приклад наводячи Венецію, котра має достатньо грошей завдяки тому, що розвиває свою проми­словість, веде широку торгівлю. Наявність грошей у державі, що не має копалень, за Серрою, залежить від розвитку ремесла, працелюб­ності та винахідливості населення, розвитку торгівлі, відповідної політики уряду.

З відомих італійських меркантилістів треба також назвати Антоніо Дженовезі (1712 — 1769), котрий тривалий час займав кафедру в Неаполітанському університеті. На думку Дженовезі, взірцем правильної торгової політики є зовнішньоторговельні заходи Англії. У «Лекціях про комерцію й цивільну економіку» він детально аналі­зує теорію торгового балансу. Неможливо допускати такого виве­зення товарів, котрий послабив би вітчизняну промисловість і тако­го ввезення, котре завдало б шкоди вітчизняним ремеслам, уважає Дженовезі.

Багатство, на думку Дженовезі, це не гроші самі по собі, а прави­льно організована з їхньою допомогою зовнішня торгівля. Надли­шок грошей є зайвим. Їх має бути стільки, скільки необхідно для об­слуговування торгівлі.

Ідеї меркантилізму у тій чи тій формі позначалися на формуванні й розвитку економічної політики Іспанії, Німеччини, Австрії та ін­ших країн як Західної, так і Східної Європи.

Ідеї меркантилізму в Росії та Україні. Ідеї меркантилізму на­були розвитку в Росії XVII — XVIII ст. До XVII ст. для них не існувало умов, оскільки тоді в російській державі панувало натуральне господарство, а торгівля залишалася локальною й обмеженою.

З XVII ст. починається новий період російської історії: остаточно ліквідується феодальна роздробленість і завершується процес ство­рення централізованої держави. Поштовхом до цього стало зростан­ня суспільного поділу праці та торговельних зв'язків, на основі яких утворився всеросійський ринок. Розвиток торгівлі супроводжувався зростанням торгового капіталу й розширенням сфери його дії, купці ставали лихварями, власниками промислових підприємств — ману­фактур. Саме в XVII ст. в Росії з'являються перші мануфактури, ви­никають буржуазні виробничі відносини.

На відміну від країн Західної Європи, де важливу роль у переході до капіталізму відігравала зовнішня торгівля, у Росії остання майже виключно була в руках іноземних купців, тому й мала для розвитку економіки значно менше значення. Росія не мала свого торгового флоту, була відрізана від берегів Балтійського й Чорного морів.

Своєрідність меркантилізму в Росії полягала в тім, що там не бу­ло чистого монетаризму, його елементи перемішувалися з більш зрілими принципами «торгового балансу». З одного боку, як і на За­ході, меркантилізм в Росії відображував переважно інтереси купецт­ва, а з іншого — російський меркантилізм був принципово відмін­ним від західноєвропейського. Якщо представники останнього джерелом багатства вважали зовнішню торгівлю, то в центрі уваги російських меркантилістів був розвиток продуктивних сил країни.

Російські вчені, у працях яких висловлювались деякі ідеї меркан­тилізму, висували широку програму розвитку мануфактурної про­мисловості. Вони не ототожнювали багатство з грошима і благород­ними металами. Хоча російські меркантилісти і вважали необхідним розвиток зовнішньої торгівлі, у центрі їхньої уваги був розвиток віт­чизняного виробництва, розширення внутрішньої торгівлі.

За своїм змістом російський меркантилізм відрізнявся від захід­ноєвропейського й тим, що зачіпав ще й аграрне питання. Проблеми колоніалізму в ньому не зайняли того місця, яке вони займали в за­хідноєвропейському меркантилізмі.

Проте економічну роль держави російські вчені-економісти трак­тували значно ширше, хоч водночас в Росії досить сильно проявила­ся дворянська обмеженість практичного меркантилізму.

Ідеологами нової просвітницької течії в Росії були А. Ордін-Нащокін, І. Посошков, А. Кантемір, В. Татіщев.

Уперше ідеї меркантилізму в Росії висловив видатний дипломат 60-х років XVII ст. Афанасій Лаврентійович Ордін-Нащокін (1605 — 1680). Найбільш виразно його економічні погляди відбито У «Псковському Положенні» (1667) і в «Новоторговому Уставі» (1667), автором і редактором яких він був.

Ордін-Нащокін, як і меркантилісти в цілому, захищав інтереси купецтва, а отже велику увагу приділяв питанням торгівлі та її орга­нізації. Про торгівлю він був високої думки, уважаючи її позитив­ною й благородною справою. Торгівлю він розглядав не тільки як одне з важливих джерел доходів держави, а й як галузь господарст­ва, що активно сприяє зростанню народного достатку.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат