На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Неокласичний синтез

Реферати > Історія економічних вчень > Неокласичний синтез

Наприкінці 70-х pp. різниця між кейнсіанською та неокласичною школами мала більше історичний, ніж концептуальний характер.

Однак іще задовго до того, як на засаді теорій економічного зро­стання відбулося орґанічне поєднання двох напрямків економічної теорії, було проголошено принцип «неокласичного синтезу».

4'акий підхід було запропоновано Джоном Хіксом ще 1937 р., у 40—50-х pp. підтримано Франко Модільяні та остаточно обгрун­товано Полом Самуельсоном] Вони розглядали працю Кейнса як окремий випадок традиційноҐ'неокласичної теорії, модифікованої лише запровадженням певних обмежень у галузі ціноутворення, ставки заробітної плати та норми процента. З іншого боку, Кейнс уважав неокласичну школу окремим випадком загальної теорії за­йнятості, характерним для умов повної зайнятості. Він підкреслю­вав, що коли з допомогою централізованого контролю пощастить забезпечити повну зайнятість, то неокласичний аналіз знову набере виняткового значення.

і Суть синтезу полягала в тім, що залежно від стану економіки пропонувалось використовувати або кейнсіанські методи регулю­вання, або рецепти економістів, які стояли на позиціях обмеження втручання держави в економіку та вважали найліпшими регулято­рами грошово-кредитні механізми, що діють за умов вільного рин­ку, забезпечуючи рівновагу між попитом і пропозицією, виробницт­вом і споживанням.!

Прихильники «неокласичного синтезу» не перебільшували регу­люючих можливостей ринку. Вони вважали, що в міру ускладнення економічних взаємозв'язків і відносин слід удосконалювати та активно використовувати різноманітні методи державного регу­лювання.

у 50—60-ті pp. в економічній літературі концепція неокласично­го синтезу набуває цілковитого визнання. Неокейнсіанство, неокла­сична теорія, теорії кон'юнктури, економетрики об'єднуються на базі пошуку шляхів стабілізації й економічного зростання. Під різ­ними кутами зору вони вивчають функціональні аспекти процесу відтворення. Суть цього поєднання відобразив Вільям Ростоу, який писав, що «сучасні економісти, поставивши перед собою завдання об'єднання класичної теорії відтворення з кейнсіанським аналізом доходу, запровадили динамічні змінні: населення, технологію виро­бництва, підприємницьку активність».

Справді, школу «неокласичного синтезу» вирізняє з-поміж інших різноманітність тематики досліджень. Увага її представників зосе­реджується на проблемах економічного зростання, дальшому розви­тку теорії загальної економічної рівноваги. Саме представниками цієї школи було запропоновано методику аналізу безробіття та за­ходи щодо його регулювання, отримано суттєві результати в галузі теорії та практики оподаткування. У межах цієї школи розвитку на­були методи економіко-математичного аналізу, можливості їхнього застосування в політології.

1 Поряд з макроекономічними методами дослідження ця школа використовувала мікроекономічні підходи, розвиваючи прикладні аспекти економічної теорц^

Найвидатнішим пропагандистом і автором теорії «неокласичного синтезу» був американський економіст, професор П. Самуельсон, який писав: «Мої погляди вичерпуються загальною неокласичною теорією, яка включає в класичну традицію будь-яку частину кейнсь анського і неокейнсіанського аналізу, що є придатною для сучасної економіки».

Пол А. Самуельсон (1915 р. н.) здобув освіту в Чиказькому та Гарвардському університетах, був засновником факультету «еконо­міко» Масачусетського технологічного інституту, першим амери­канським лауреатом Нобелівської премії з економіки (1970), кон­сультантом Конгресу та Президента США. Його вважають одним з найвпливовіших економістів-теоретиків XX ст.

Він спромігся об'єднати в одну теорію всі досягнення економіч­ної думки від А. Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса до Д. М. Кейнса, М. Фрідмена, Д. Тобіна та Р. Лукаса, тобто доктрини, здавалося б, цілком протилежні за змістом, і тим самим накреслив сучасні підходи до вивчення економічних проблем. Він писав, що його теорія включає все те позитивне, що містить як кейнсіанський, так і нео­класичний аналіз, що уможливлює поєднання в одне ціле макро- і мікроекономіки'.

Його книжку «Економіко» (1948), яка стала найпоширенішим підручником і витримала безліч перевидань різними мовами світу, присвячено аналізу проблем, що стосуються всіх сторін економіч­ного життя. Особливо наголошено на ідеї неокласичного синтезу в третьому виданні «Економіксу» (1955), де Самуельсон висловлював сподівання, що такий синтез допоможе подолати відстань між мік-ро- та макроекономікою.

Кожне нове видання відображало нові досягнення економічної теорії. 1985р. у дванадцятому (спільно з В. Нордхаузом) виданні підручника, було враховано особливості макроекономічного розви­тку 80-х pp., проаналізовано причини високого рівня безробіття, ін­фляції, ставки процента, бюджетного дефіциту, визначено напрямки розвитку економічної науки та основи монетаризму.

Визначаючи предмет економічної науки, Самуельсон трактує його дуже широко, даючи перелік основних напрямків дослідження та використовуючи різні підходи: як науку про види діяльності, зв'язані з виробництвом та обміном; як науку, що вивчає викорис­тання обмежених виробничих ресурсів для виробництва товарів, їх розподіл; як науку про співвідношення виробництва та споживання;

як науку про економічну діяльність тощо. Він пише, що ці визна­чення можна продовжувати нескінченно. Проте найбільш узагаль­нюючим він уважає визначення предмета економічної теорії через проблему вибору, тобто дослідження способу раціонального викори­стання обмежених факторів виробництва для створення благ з ме­тою забезпечення потреб суспільства та індивідів. Таке визначення обов'язково включає вивчення всіх сторін суспільного життя, впли­ву всіх факторів на економічний розвиток, усіх причин, що спону­кають до вибору.

Методи, які є в розпорядженні економічної теорії, на думку Са-муельсона, — це результат розвитку багатьох наук: історії, філосо­фії, психології, статистики, математики.

Самуельсон визначає прикладне значення економічної теорії як основи економічної політики, зміст її нормативної та позитивної функцій, основні макроекономічні показники розвитку суспільства, спеціально виокремлюючи категорію якості життя, яку оцінює через низку явищ економічного та позаекономічного характеру — від ва­лового національного продукту (ВНП) та способу його розподілу до якості навколишнього середовища. Він наголошує, що сучасне економічне життя не існує поза зв'язком з іншими проблемами, воно зумовлюється ними і зумовлює їх.

Він будує свою книжку, виходячи з визначення основних проб­лем організації економіки, які трактує, використовуючи теорії гра­ничної корисності, факторів виробництва, їхньої спадної віддачі, продуктивності, обмеженості ресурсів, теорії виробничої функції, теорії раціонального вибору, альтернативних витрат. З цих позицій Самуельсон висвітлює проблеми ефективності виробництва, спад­ної, постійної та такої, що зростає, дохідності.

Зазначаючи, що економічний розвиток базується на раціо­нальному виборі, він указує на те, що цей вибір залежить від умов функціонування виробництва, тобто від реального економічного по­рядку. Він користується неоліберальним визначенням моделей ор­ганізації економіки: ринкової та командної, зазначаючи, що їх поєд­нання дає феномен змішаної економіки, яка будується на основі ринкової організації господарських відносин та регулюючого впли­ву держави на економічні процеси.

Самуельсон порівнює ознаки ринкової та командної економіки і віддає перевагу ринковому механізму, що здатний, на його думку, автоматично підтримувати економіку в стані рівноваги. Він указує, що ринкову економіку підпорядковано дії природних сил і вона є економікою суворого порядку. Однак на певному етапі стає необ­хідним втручання держави, яке має відповідати трьом принци­пам — бути ефективним, стабільним та справедливим.

Ця необхідність зумовлена виникненням монополій, недоскона­лою конкуренцією, загостренням економічних та соціальних супе­речностей. Дії держави мають спрямовуватися проти монополізації економіки, на підтримку стабілізаційних заходів щодо пом'якшення ділового циклу, стримування безробіття та інфляції, стимулювання економічного зростання. Він підтримує впровадження державних програм перерозподілу національного доходу з метою ліквідації со­ціальних негараздів.

Аналізуючи механізми ринкової економіки, її здатність до само­регулювання з неокласичних позицій, Самуельсон указує на те, що, крім функцій забезпечення ефективності та справедливості, держава має здійснювати також і макроекономічне регулювання стабільності за методом Кейнса та його послідовників. На його думку, ринковий механізм визначає ціни та обсяги виробництва, а держава регулює ринок з допомогою податків, державного субсидування та інших економічних методів.

Теорію факторів виробництва Самуельсон доповнює визначен­ням ролі капіталу, яка, на його думку, змінюється з розвитком су­спільства. Він розглядає капітал не тільки як продукт праці та скла­дову витрат виробництва, а і як фактор особливого роду, і стверджує, що за умов приватної власності капітал є основою стихійного розвитку, підвладною лише ринковим силам, тоді як за суспільної власності держава визначає правила його розподілу, а тому він втрачає основну якість — стимулювати розвиток.

Тобто капітал — це багатство, яке є результатом минулої праці, перебуває в приватній власності і дає дохід. Якщо він не відповідає цим вимогам, то перестає забезпечувати стабільне динамічне зрос­тання економіки.

У центр аналізу ринкового механізму саморегулювання Самуе-льсон ставить урівноважування попиту та пропозиції, а також цін за умов конкурентної економіки. Він показує, як ринкові сили по­вертають економіку до стану рівноваги, як досягається часткова та повна рівновага, досліджує сукупний попит та сукупну пропозицію.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат