На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Неолібералізм, лондонська, фрейбурзька, паризька, чиказька школи

Реферати > Історія економічних вчень > Неолібералізм, лондонська, фрейбурзька, паризька, чиказька школи

Однак під впливом цієї школи характер планування французької економіки змінився. Воно стало договірним, здійснювалось на під­ставі угод між державою та приватними підприємцями, хоч францу­зькі неоліберали не ігнорували й індикативного планування, допус­каючи існування індикативного плану як додаткового інструмента економічної рівноваги. Його об'єктом залишається господарська кон'юнктура, але воно орієнтується на ринкові механізми.

Дирижизм та державне планування економіки справили свій вплив на неоліберальну теорію. Проблеми циклічності, економічно­го зростання, інвестицій, інфляції і зайнятості в працях французьких неолібералів набувають особливих рис: їх вирішення зв'язується з активною роллю держави. Крім того, високі темпи економічного зростання не розглядались як самоціль. Кінцевою метою дирижизму було вирішення соціальних проблем, передовсім — проблеми без­робіття.

Представники неоліберальної школи заперечували необхідність перерозподілу національного доходу на користь безробітних. Вони вважали абсурдним твердження, що безробітні є резервом для попо­внення армії зайнятих, і наголошували, що надлишок робочої сили є наслідком порушення економічної рівноваги. Вирішення цієї проб­леми зв'язувалось ними зі структурною перебудовою виробництва, пожвавленням інвестиційних процесів.

Особливих успіхів в аналізі ринкових відносин, які формуються за умов дирижизму та планування, досяг представник французької неоліберальної школи М. Алле, якого П. Самуельсон назвав «учите­лем усіх повоєнних економістів і першовідкривачем істин, що після війни подавались як досягнення інших авторів».

Моріс Фелікс Шарль Алле (1911) народився в Парижі в сім'ї комерсанта. Після закінчення Політехнічної школи продовжив осві­ту у Вищій національній гірничій школі. Працював інженером, зго­дом був на високих адміністративних посадах. З 1940 p. адміністра­тивну діяльність поєднує з науковою. 1944р. отримує звання професора економічного аналізу Вищої національної гірничої шко­ли, займається викладацькою діяльністю, читає лекції з економічної теорії в Інституті статистики Паризького університету і водночас очолює Національний центр наукових досліджень (з 1946), Групу соціально-економічних досліджень. Лауреат Нобелівської премії 1988 p., наданої йому за поглиблену розробку теорії економічної рі­вноваги, раціонального використання ресурсів, аналіз взаємовпливу економічного зростання, інвестицій і процентних ставок.

Творчість М. Алле була багатогранною. Ним написано низку праць із соціології, історії цивілізацій, теоретичної й практичної економіки і навіть фізики. У кожній з цих галузей він сформулював кілька власних теорій, що визначають напрями сучасних дослі­джень. Серед них: теорії максимальної ефективності, основ еко­номічних розрахунків, міжчасових процесів, максимальної ефек­тивності інвестицій, невизначеності, грошей, кредиту і грошової динаміки, ризиків та корисності, випадковостей та екзогенного фі­зичного впливу й інші.

Але головним об'єктом його досліджень була економіка: він на­магався зрозуміти фундаментальну структуру економіки, визначити чинники її розвитку. Праці М. Алле «У пошуках економічної дис­ципліни» (1943), «Економіка і процент» (1946), «Податок на капітал і грошова реформа» (1976), «Загальна теорія надлишків» (1981) присвячено проблемам макроекономічного регулювання, грошової політики, регулювання доходів та оподаткування.

Понад усе його цікавили проблеми максимальної ефективності і соціальної справедливості, а також умови врівноважування еконо­мічної системи.

Метод дослідження. Алле — яскравий представник ринково-інституціональної школи. Використовуючи методи економіко-теоретичного та порівняльно-історичного аналізу, він змальовує за­гальну картину розвитку суспільств, що в них раціональність еко­номічних відносин забезпечується, на його думку, приватною влас­ністю з притаманною їй свободою господарського управління.

Його дослідження в галузі економіки не вичерпуються пошуком об'єктивних закономірностей і чинників суспільного розвитку, хоча і в цьому він досяг значного успіху. Алле вивчає суспільне госпо­дарство на макро- і мікрорівні. Він виходить з того, що економіка в цілому є сукупністю локальних економік.

Теорія економічної рівноваги обґрунтовується ним з урахуван­ням соціальних, інституціональних, суб'єктивних, міжнародних, природних та інших факторів впливу. Основний напрям його дослі­джень — намагання знайти раціональні, з погляду суспільства, тео­ретично обгрунтовані (на абстрактному рівні) й практично засто­совні економічні рішення. Прикладний аналіз він здійснює, ко­ристуючись економіко-математичними та статистичними методами дослідження.

Економічну модель суспільства (як і інші неоліберали) Алле зводить до саморегульованої ринкової економіки. Держава в суспі­льстві, побудованому на ринкових засадах, відіграє активну роль. По-перше, вона є гарантом збереження основи ринкової економі­ки — приватної власності. По-друге, жорстко контролює грошово-кредитну сферу. По-третє, здійснює антициклічне регулювання че­рез договірне планування. По-четверте, держава забезпечує розви­ток соціальної сфери. Основною ідеєю, декларованою в усіх працях Алле, є та, що «ефективність економіки не лише зумовлює реаліза­цію різноманітних соціальних цілей, але водночас є необхідною умовою розквіту культури і цивілізації», «...ефективність сама зумо­влена наявністю економіки ринків, що базується на децентралізації рішень, і така економіка може реально функціонувати лише тоді, коли вона в значній своїй частині спирається на приватну власність з притаманною їй свободою господарського управління»'.

Алле зробив значний внесок у розвиток теоретичної моделі рин­кової економіки, що формується за умов активної ролі держави. Він відмовився від моделі ринкової економіки Л. Вальраса, згідно з якою в суспільстві існує єдиний ринок з єдиною системою цін, од­наковою для всіх економічних суб'єктів (незалежно від того, чи іс­нує економічна рівновага). Зміна цін на ресурси одночасно призведе до пропорційної зміни цін на споживчі товари, зростання доходів — до пропорційного зростання цін, що вплине лише на обсяги грошо­вої маси, але не змінить пропорцій обміну, а отже, не впливатиме на рівновагу та стабільність економічної системи. Тому, на думку Вальраса, обсяги грошової маси, яка обслуговує обмін, не мають значення. Економічна рівновага досягається тоді, коли сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції.

Алле вважає, що ця гіпотеза нереалістична. Замість неї він за­пропонував теорію загальної економічної рівноваги і максимальної ефективності, що базувалась на теорії «економіки ринків».

Категорію «економіка ринків» було запроваджено М. Алле з ме­тою визначити власну макроекономічну модель, згідно з якою су­спільне господарство є сукупністю локальних ринків, для яких ха­рактерні власні замкнуті системи ціноутворення. Тому в межах ло­кального ринку ціни можуть змінюватись незалежно, спричиняючи до утворення цінових диспропорцій у суспільній економіці.

Загальноекономічна рівновага, на його думку, залежить від спів­відношення попиту та пропозиції грошової маси, тоді як рівновага на локальному ринку залежить від співвідношення попиту та пропо­зиції товарів. Відтак економічна рівновага всієї системи залежить від стану окремих, локальних ринків. Алле будує економіко-мате-матичну залежність, котра дає змогу прогнозувати вплив окремого ринку на суспільну економіку, а також показати рівень залежності локального ринку від системи національних та міжнародного ринків у цілому.

На підставі гіпотези «економіки ринків» Алле формулює кілька правил, що мають значення для формування економічної політики в галузі структурної перебудови економіки. Серед них правило, яке стало основою «політики оборонної стратегії у новому міжнарод­ному поділі праці». Згідно з ним Франція як неконкурентоспромож­на на окремих ринках країна, мусить згортати слабкі галузі вироб­ництва і розвивати ті, що гарантують зростання експорту. Держава має відігравати активну роль у нарощуванні потенціалу внутрішньо­го ринку, забезпечуючи приплив інвестицій у конкурентоспроможні галузі.

Причини коливання загального рівня цін Алле вбачав у функціо­нуванні грошової сфери, тому він робить висновок про те, що цик­лічне коливання має грошову природу. У зв'язку з цим Алле напо­лягає на монетарному регулюванні економіки як універсальному засобі. Суть його практичних рекомендацій зводилась до кредитно­го контролю. Він наполягав на жорсткому регулюванні державою грошової маси та ставки npoifeuma. На його думку, економіка, по­будована на інфляційних шоках та бюджетному втручанні держави, з часом стане розбалансованою і механізми ринкового саморегулю­вання буде зупинено остаточно. Алле зауважував, що державне втручання в економіку за кейнсіанською схемою може мати лише тимчасовий ефект. Бюджетні витрати з часом припинять виконання стимулюючої та стабілізуючої функцій. Навпаки, у межах суворої монетарної політики проблема інвестування може розв'язуватись державою з допомогою договірного планування: добре знаючи скільки і чого необхідно виробляти, підприємець без зайвого ризику інвестуватиме капітали у виробництво.

Теорія інвестицій, яку формулює Алле, зводиться до попиту і пропозиції грошових капіталів за умов стабільного грошового обігу. Ці питання займають значне місце в його теорії економічної рів­новаги. Він уважає, що інвестиційна кон'юнктура залежить від факторів ризиків, найбільше— від інфляційного. На противагу кейнсіанській моделі, у котрій зростання інвестицій зв'язується зі зростанням доходів і зниженням ставки процента, він формулює «золоте правило», згідно з яким за нульової банківської процентної ставки можна досягти максимального рівня споживання, а не на­громадження. Природним стабілізатором коливань інвестиційних потоків, на його думку, є не рівень доходів, а обсяги неспожитих за­собів («теорема залишків»). Якщо держава забезпечує безризико-вість інвестицій, відбувається поступове й раціональне нагрома­дження коштів. Підприємці самі вирішують, які обсяги капіталів їм необхідні для інвестування, і визначають галузі застосування капі­талів. Це забезпечує рівномірний розподіл капіталів між галузями і формування раціональної структури суспільного виробництва.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат