На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Політична економія в Англії у ХІХ ст

Реферати > Історія економічних вчень > Політична економія в Англії у ХІХ ст

Догматизм Мак-Куллоха був настільки абсолютним, що він не дозволяв собі взяти під сумнів хоча б один з висновків класика та все ж таки, під впливом Джеймса Мілля, він дещо уточнив теорію вартості в тій частині, що стосувалась визначення її субстанції. Якщо Мілль дотримувався думки, що у створенні вартості бере участь уречевлена праця, то Мак-Куллох доповнює це положення й відносить до чинників вартості всі сили (машини, природу, тварин), які, хоч і своєрідно, але «працюють». Як йому здається, це ніскільки не суперечить теорії Рікардо, а навпаки, доводить, що всі складові виробництва можна розглядати крізь призму праці. Таким чином, Мак-Куллох впритул підійшов до визначення вартості через факто­ри виробництва, хоч саме за це критикував Сея.

Прибуток він розглядає як породження уречевленої праці, землі та інших дармових сил. Тому Мак-Куллох уважає за неможливе включення прибутку (поряд із заробітною платою) у витрати вироб­ництва. І це (фактично єдине) розходження з доктриною Рікардо, він гаряче обстоював у своїй з ним полеміці, не розуміючи, що під­риває тим самим найголовніші засади трудової теорії вартості.

Цікаво, що особливо старанно захищав Мак-Куллох слабкі сто­рони рікардіанської доктрини. Він обстоював тезу про неможли­вість криз надвиробництва, теорію реалізації, кількісну теорію грошей, теорію ренти, що була більш слабкою, ніж у Мальтуса. Його докази були настільки переконливими, що навіть помилки Рікардо ще довго сприймались як відправна точка досліджень економічної дійсності.

Сучасна західна економічна література оцінює Джеймса Мілля та Джона Мак-Куллоха як економістів, що догматично сприйняли теорію Рікардо, обстоювали, абсолютизували й досить уміло попу­ляризували її, відтак сприяючи її вульгаризації та однобічному роз­виткові економічної думки.

Томас Роберт Мальтус (1766—1834) навчався у коледжі при Кембріджському університеті. Після закінчення був сільським свя­щеником, а з 1793 p. і викладачем у згаданому коледжі. Там прояви­вся його інтерес до філософії та політекономії. 1798 p. він анонімно публікує свій памфлет «Нарис про закон народонаселення у зв'язку з майбутнім удосконаленням суспільства», де викладає деякі свої погляди на закономірності і взаємозалежності економічного та де­мографічного процесів. Саме ця праця, що кілька разів перевидава­лась, сприяла перетворенню Мальтуса на одіозну постать, об'єкт найжорстокішої критики.

Поза увагою багатьох істориків-економістів залишились досяг­нення Мальтуса в економічній теорії, його твори «Дослідження про наслідки хлібних законів» (1814), «Теоретичні основи політики об­меження ввезення іноземного хліба» (1815), «Дослідження про при­роду і зростання ренти» (1815), «Принципи політичної економії» (1820), «Поняття політичної економії» (1827), що в них він демонст­рує глибоке розуміння економічної теорії та практики.

Мальтус був прихильником класичної течії в політичній еконо­мії, другом Рікардо, поділяв його погляди, погляди Адама Сміта, водночас критично їх переосмислюючи. Він був одним із піонерів викладання політичної економії в Англії, з 1805 р. по 1834 p. завіду­вав кафедрою сучасної історії та політичної економії коледжу Ост-Індської компанії.

Його працю «Нарис про закон народонаселення...» було присвя­чено критиці теорій Годвіна та Кондорсе, які обстоювали можли­вість побудови суспільства ідеальної рівності за умови державного втручання у сферу розподілу суспільних доходів. Мальтус уважав, що будь-яка спроба побудувати таке суспільство зазнає краху вна­слідок збільшення населення понад можливу пропозицію продуктів споживання. Крім того, втручання держави зруйнує основи саморе­гулювання економічних та демографічних процесів.

Теорія народонаселення Мальтуса привертала увагу не стільки постановкою суто демографічних проблем, скільки тим, що вона спростовувала уявлення про можливість удосконалення суспільства з допомогою соціального законодавства та державного регулюючо­го впливу. Вона створила передумови для розробки цілої низки еко­номічних та соціальних доктрин.

У повторних виданнях «Нарису про закон народонаселення» та інших працях питання впливу демографічних зрушень на стабіль­ність суспільного розвитку Мальтус зв'язав із проблемами взаємо­залежності економічних та природних факторів. Якщо А. Сміт у своєму дослідженні абстрагувався від зовнішніх, позаекономічних чинників, то Мальтус визнав, що останні значною мірою обумов­люють суспільне відтворення, впливають на економічну рівновагу. До таких чинників Мальтус відносив і народонаселення, розглядаю­чи його, як один із природних ресурсів—факторів розвитку.

Виходячи з кількісних характеристик, Мальтус намагається по­казати, як процес відтворення населення впливає на економічні процеси в суспільстві. На його думку, суспільство перебуває в стані рівноваги, коли кількість споживацьких благ відповідає кількості населення. За відхилення від рівноваги починають діяти сили, котрі цю рівновагу відновлюють.

Петті, а за ним і Сміт у численному працездатному населенні ба­чили передумову багатства країни. Мальтус показав і зворотний бік цього процесу. Він не заперечує, що численне населення — одна з умов багатства: «Я готовий визнати, слідом за мудрецями древності, що могутність держави має вимірюватися не розміром її територій, а кількістю населення. Я розходжусь з цими авторами тільки стосо­вно питання про те, як отримати численне, і при тім сильне і здоро­ве населення» .

Причину, що перешкоджає нормальному відтворенню здорового, працездатного населення, він убачає в природному законі народона­селення, згідно з яким існує «постійне прагнення, притаманне всім живим істотам, плодитися швидше, ніж це допускає кількість хар­чів, що є в їхньому розпорядженні»2. Жорстка залежність суспільст­ва від продовольчих ресурсів, вичерпність засобів існування є фак­торами, які, на його думку, стримують можливість вільного зрос­тання населення.

Мальтус доводить, що приріст населення саморегулюється пере­довсім обмеженістю засобів існування. Щойно кількість цих засобів зросте — зросте й населення, якщо цьому не заважатимуть якісь надзвичайні перешкоди. Надзвичайними він називає моральні пере­пони, пороки та нещастя, які не мають об'єктивно-економічної при­роди, але котрі, у свою чергу, можуть бути наслідком надмірного зростання населення.

Процес саморегулювання приросту населення Мальтус ілюструє з допомогою прикладу, який має свідчити про об'єктивність тенден­ції, за якої зростання населення відбувається у геометричній прогре­сії, а засобів існування — в арифметичній. Він робить висновок, що коли населення буде подвоюватись кожні 25 років (і зростати в гео­метричній прогресії— 1,2,4,8,16,32,64...), а засоби існування за найсприятливіших умов зростатимуть в арифметичній прогресії (1,2,3,4,5,6,7 ...), то вже через два століття кількість населення буде відноситись до засобів існування як 256 до 9, а через три століття — як 4096 до 13. Але природа сама регулює пропорції відтворення на­селення: надлишок населення об'єктивно приречений на злидні, го­лод та вимирання.

Мальтус уважає, що суспільство, знаючи наслідки процесу зрос­тання народонаселення, може й мусить втручатись і регулювати цей процес, оскільки воно не здатне забезпечити безмежного приросту засобів існування, у збільшенні яких бере участь і природа.

Ігнорування дії об'єктивного закону народонаселення призведе до катастрофічних наслідків, і жодні соціальне спрямовані заходи не поліпшать ситуації. Держава, на думку Мальтуса, повинна втру­чатись у процес відтворення народонаселення, використовуючи як економічні важелі, спрямовані на стримування його зростання, так і різноманітні превентивні заходи.

Визнаючи, що людські ресурси є одним з найважливіших факто­рів економічного розвитку, Мальтус указує на необхідність їх якіс­ного відтворення і у зв'язку з цим різко засуджує державні програми підтримки бідних: «Я заперечую право бідних на утримання за су­спільний рахунок», тому що злидні, на його думку, породжують злидні. Будь-яка державна чи приватна благодійницька допомога стає на заваді саморегулюванню, тобто природноекономічному обмеженню зростання населення. Крім того, ця допомога підриває дію стимулів у економічній сфері.

Усі наступні, присвячені суто економічним проблемам, праці Мальтуса так чи інакше є лише дальшим розвитком положень, ви­кладених ним у «Нарисі про закон народонаселення». Він доводить, що нерегульоване зростання населення завдає шкоди суспільству й економіці: провокує війни за додаткові території і додаткові блага;

скупченість населення сприяє виникненню епідемій; надлишок пра­цездатного населення породжує безробіття та падіння заробітної плати, а отже, життєвого рівня.

Теорія народонаселення породила небезпідставні звинувачуван­ня Мальтуса в зайвому песимізмі, але для нього самого вона стала поштовхом для ґрунтовного дослідження економічних проблем, що мали підтверджувати його доктрину. Він упритул підійшов до від­криття кількох класичних законів політекономії, таких, наприклад, як закон граничної корисності, земельної ренти, фонду заробітної плати, що їх згодом сформулюють представники неокласичного на­прямку, чи ефективного попиту, відкритого Кейнсом. Мальтус роз­глядає питання про ренту, заробітну плату, прибуток у контексті їх виробництва й розподілу, але в іншому, ніж Рікардо, аспекті, поза теорією створення вартості.

Економічна доктрина Мальтуса, що прямо зв'язана із його тео­рією народонаселення, має багато спільних рис із теорією Рікардо, але дещо під іншим кутом зору характеризує основи суспільного розвитку. По-перше, Мальтус намагається дати загальну картину розвитку суспільства; по-друге, його цікавлять передумови економі­чного росту та фактори, що цьому сприяють; по-третє, він визнає можливість криз надвиробництва і намагається визначити природні економічні сили, що протидіють кризам.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат