На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Політична економія в Англії у ХІХ ст

Реферати > Історія економічних вчень > Політична економія в Англії у ХІХ ст

Мальтус зробив значний внесок у дослідження проблеми циклічнос­ті економічного розвитку. Причини цього явища він убачав передовсім у способах розподілу суспільного продукту, що, на його погляд, визна­чає обсяги виробництва та розміри попиту на вироблену продукцію.

Економічні цикли. Мальтус, по суті, був одним із перших еко­номістів, який визнав існування проблеми циклічності розвитку. Він критикував Сея, який теоретично доводив неможливість криз, тобто неможливість надвиробництва товарів понад ту кількість, що може бути спожитою, а труднощі реалізації зв'язував із недостатнім роз­витком системи торгівлі. За Мальтусом, криза надвиробництва мож­лива, вона зв'язана з реалізацією виготовленого продукту. У «Прин­ципах політичної економії» він аналізує причини, що зумовлюють проблему реалізації, і серед них називає недостатній платоспро­можний попит на вироблені товари.

Мальтус зазначає, що зростання населення само собою не забез­печує зростання попиту. Він не ототожнює платоспроможного по­питу та попиту, що спричиняється зростанням потреб, і намагається дати відповідь на питання: чи впливає розподіл на споживання й попит, чи існує зв'язок між попитом та доходами, між попитом і споживанням та заощадженням.

Теорія розподілу. На думку Мальтуса, основна проблема еконо­мічної теорії полягає у визначенні законів раціонального розподілу доходів. У центрі теорії розподілу Мальтуса лежить вартість ство­реного продукту, що її, як і Сміт, він визначав через кількість праці, котру можна придбати за даний товар. Але Мальтус уточнював по­ложення Сміта, зазначаючи, що праця, яку купують за товар, дорів­нює праці, витраченій на його виробництво. Кількість праці, що мі­ститься у товарі, вимірюється витратами виробництва, до яких він відносить витрати живої та уречевленої праці і прибуток на авансо­ваний капітал.

Поділяючи працю на продуктивну, що створює вартості, та не­продуктивну (послуги, що споживаються), а капітал на постійний (машини) та змінний (заробітна плата), він доводить, що основи до­ходів формуються у виробництві, спосіб їх розподілу також визна­чається виробництвом. Після відшкодування витрат на постійний капітал робітник отримує свою частку створеного продукту у вигля­ді заробітної плати, яка дорівнює затраченій праці.

Дохід капіталіста виступає у формі прибутку, тобто (за Мальтусом) як надлишок понад працю, витрачену на виробництво товару. Він бачить його як породження витрат виробництва, результат про­дуктивної здатності авансованого капіталу. Капіталіст привласнює прибуток як плату за свій внесок у виробництво.

У суспільстві відбувається еквівалентний обмін вартостями і проблема розподілу зводиться до того, щоб цей обмін відбувся. Процес обміну вартостями є процесом їх реалізації.

Проблема реалізації. Проблема реалізації створеного продукту аналізувалась Мальтусом з кількох сторін: він намагався показати, як продукт розподіляється між класами і як реалізується його вар­тість; як цей розподіл впливає на дальше виробництво, його струк­туру і його обсяги; як зростання народонаселення позначається на розвитку виробництва та зайнятості; що спричиняє кризи надвироб­ництва за тенденції до зростання населення і які існують механізми запобігання кризам; в якому співвідношенні перебувають різні фор­ми доходів і як це співвідношення впливає на дальший економічний розвиток. У зв'язку з цим Мальтус аналізує різні форми доходів (ренту, прибуток, заробітну плату), оскільки, на його думку, саме в момент розподілу вартості на доходи формуються передумови криз надвиробництва.

Заробітну плату Мальтус розглядає як частку авансованого капі­талу, яку заздалегідь визначено. Оскільки наймані робітники на за­робітну плату можуть придбати лише частину виробленого продук­ту, яка залежить від розміру заробітної плати, то реалізація решти продукту зв'язується з використанням доходів капіталістами та зем­левласниками.

Капіталісту належить прибуток, -який міститься у вартості у ви­гляді надлишку. Перш ніж привласнити цей надлишок капіталіст повинен його реалізувати. Для реалізації надлишку необхідний пла­тоспроможний споживач. У ролі такого споживача виступає пере­довсім сам капіталіст, але розміри непродуктивного споживання обмежені прагненням капіталіста до нагромадження, розширення виробництва. З приводу іншої частини прибутку капіталіст вступає у відносини з іншими класами.

Проблему реалізації надлишку, на думку Мальтуса, вирішують «треті особи», до яких він відносить споживачів, котрі не беруть участі у виробництві товарів, але отримують доходи, наприклад зе­млевласники, що мають ренту. Непродуктивне споживання «третім» класом суспільства, котрий нічого не виробляє, на його думку, є ос­новою забезпечення еластичності попиту, отже, стабільності еконо­мічного розвитку.

Теорія ефективного попиту. Розподіл суспільного продукту на доходи — це лише перший крок на шляху до забезпечення економі­чної рівноваги. Другим, і, на думку Мальтуса, надзвичайно важли­вим — є способи використання прибутку. Нагадаємо, що він роз­глядав прибуток як основний чинник розвитку. Мальтус зазначає, що товар не будуть виробляти доти, доки «внутрішня мінова вар­тість», тобто те, у що його оцінює суспільство, не покриє всіх затрат праці на його виробництво з додатком такої кількості праці, яка до­рівнюватиме прибутку.

Мальтус розвиває цю тезу, наголошуючи, що функції прибутку не обмежуються використанням його для задоволення особистих потреб капіталіста: прибуток є основою розширення виробництва засобів існування для населення, кількість якого збільшується, та визначальним чинником урівноважування сукупного попиту і про­позиції, досягнення суспільно-економічної рівноваги.

Отже, прибуток є мотивом капіталістичного виробництва, джерелом його розвитку й запорукою врівноважування економіки.

Досліджуючи проблему оптимального співвідношення попиту та пропозиції, як основи стабільного поступального економічного роз­витку, Мальтус дійшов висновку, що класична політекономія зали­шає поза увагою механізм розподілу чистого доходу капіталіста на споживання та нагромадження, тоді як отриманий прибуток капіта­ліст розподіляє на дві частини — ту, що є основою дальшого роз­ширення виробництва (заощадження), і ту, що призначається для особистого споживання.

Без такого розподілу зростання обсягів виробництва неможливе:

«Жодне значне і тривале зростання неможливе без такого рівня бе­режливості, який щорічно нагромаджує частину прибутку і створює надлишок продукту над споживанням... Якщо споживання є біль­шим за виробництво, то капітал в масштабах всієї країни зменшує­ться і її багатство поступово руйнується внаслідок недостатньої зда­тності виробляти; якщо виробництво є більшим за споживання, то не спрацьовує стимул до нагромадження та виробництва внаслідок недостатнього ефективного попиту тих, хто має основну частину купівельних засобів. Дві крайності очевидні, отже, існує й середина, хоча, можливо, логічний апарат політичної економії не в змозі її ви­значити, тобто існує стан, за якого, ураховуючи виробничі можли­вості і споживацькі переваги, стимули до зростання багатства бу­дуть найліпшими».' Кейнс пізніше зазначив, що існування проблеми оптимального співвідношення заощаджень та інвестицій у цій тезі Мальтус розкрив повністю.

Ця теза одночасно характеризує й механізм самоврівноваження економіки: фонд нагромадження динамічно змінюється залежно від рівня прибутковості виробництва.

Основним стимулом до нагромадження (інвестування) Мальтус називав природне тяжіння капіталіста до збільшення прибутку. Зро­стання прибутку відбуватиметься, якщо зростатиме попит на товари. Високий попит гарантує отримання прибутку і стимулює виробничу діяльність, а отже, зумовлює попит на інвестиції. Сподіваючись на високі прибутки, капіталісти використовують заощадження для розширення виробництва.

У свою чергу, умовою зростання попиту є високий рівень спо­живання, що забезпечується за рахунок зростання зайнятості на­селення, зростання заробітної плати та інших доходів, тобто платоспроможності населення.

Мальтус розглядає взаємодію цих чинників і вплив кожного на забезпечення економічної рівноваги. Він вказує на те, що, перебу­ваючи у взаємозалежності, взаємозумовленості, кожен із цих чин­ників виключає динаміку іншого. Тобто зв'язок між ними має обер­нений характер.

Наприклад, позитивним наслідком нагромадження він уважає зростання суспільного продукту, обсягів пропозиції товарів, попиту на робочу силу, рівня споживання. Однак, як наслідок дії цих чин­ників, відбувається «перенагромадження», ринок переповнюється товарами, відносно спадає попит на них. Ціни на товари знижують­ся, зменшується прибуток, а тому зупиняється виробництво, падає зайнятість і заробітна плата. З іншого боку, зростання заробітної плати призводить до зменшення частки прибутку, що є основою ін­вестицій, до обмеження їх обсягів, тобто обсягів виробництва, до зростання безробіття, спадання попиту тощо. Усе це спричиняє цик­лічність економічного розвитку.

Основний висновок Мальтуса полягає в тім, що для забезпечення рівномірного розвитку виробництва необхідна стабілізація одного з його чинників, тобто попиту. Попит забезпечується за рахунок за­робітної плати, ренти, частини прибутку, що йде на задоволення індивідуальних потреб капіталіста, а також частини заоща­джень, котрі не знайшли об 'єкта застосування.

Заробітна плата потрапляє в центр уваги Мальтуса в ході ана­лізу попиту як одного зі складових рівноваги. Зазначаючи, що всі інші види доходів впливають лише на еластичність попиту, він ука­зує на тісний зворотний зв'язок заробітної плати із розмірами при­бутку, отже, з інвестиціями. Одночасне їх зростання, таке, що не призвело б до спаду виробництва, можливе лише за певних умов.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат