На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Праці К.Маркса та Ф.Енгельса 70-90-х рр.

Реферати > Історія економічних вчень > Праці К.Маркса та Ф.Енгельса 70-90-х рр.

Після видання першого тому «Капіталу» виникла потреба в дальшому розвитку економічної теорії, її адаптації до потреб ча­су. Полемізуючи з економістами, соціологами, революціонерами, Маркс і Енгельс коментують свої теоретичні узагальнення, поглиб­люють трактування деяких проблем.

Продовжуючи роботу над «Капіталом», 1871 p. Маркс публікує працю «Громадянська війна у Франції», де підсумовує досвід Пари­зької комуни. Він дає оцінку не лише революційним, а й економіч­ним її досягненням та помилкам, визначає історичну перспективу

революційних перетворень. Пізніше, у праці «Націоналізація зем­лі» (1872) він визначить своє бачення основ суспільних відносин соціалізму.

У «Критиці Готської програми» (1875) Карл Маркс сформулював своє бачення закономірностей розвитку майбутнього комуністично­го суспільства.

Учення про суть капіталістичного виробництва, побудованого на експлуатації найманої праці, було спрямоване на те, щоб показати його історичну безперспективність. За визначенням Маркса, капіта­лізм сам готує свою загибель і на зміну йому прийде інший лад, по­будований на суспільній власності. Але Маркс та Енгельс, хоч і бу­ли впевнені в неминучості революційної зміни існуючого ладу, не залишили всебічно обгрунтованої теорії соціалізму.

Критикуючи Прудона, Маркс дійшов висновку, що будь-якому способу виробництва відповідає своя форма власності, а точніше, саме вона визначає суспільний лад. Соціалізм, на його думку, абсолютно не сумісний з приватною власністю. У першому то­мі «Капіталу» Маркс показує, як у межах капіталістичного ви­робництва визрівають паростки суспільної власності — відбуває­ться процес усуспільнення праці внаслідок її дальшого поділу, концентрації і спеціалізації. З іншого боку, визріває потреба в су­спільній власності, що змогла б сприяти усуненню капіталістич­них суперечностей, головною з яких є суперечність між суспіль­ним характером праці та капіталістичною формою привласнення її результатів.

Суспільна власність на засоби виробництва та планування — дві основні риси, що визначатимуть, на думку Маркса, суть майбутньо­го суспільства. У «Націоналізації землі» (1872) він пише, що влас­ність у соціалістичному суспільстві мусить мати не групову, а за­гальнонародну форму, чому сприятиме національна централізація засобів виробництва. Лише тоді вона зможе стати національною ос­новою суспільства, якщо буде складатися «з об'єднання вільних і рівних виробників, які займаються суспільною працею за загальним і раціональним планом».

У «Критиці Готської програми» Маркс детальніше спиняється на характеристиці особливостей цього суспільства, виходячи з тези про визначальну роль виробництва щодо розподілу. Цей принцип аналі­зу відносин розподілу він протиставляє ласальянській тезі про не-урізаний дохід членів майбутнього комуністичного суспільства, згі­дно з якою справедливий розподіл означає, що весь створений продукт має надходити однаковими частками в розпорядження всіх членів суспільства на підставі рівності їхніх прав.

Критикуючи цю тезу, Маркс визначає принципи розподілу су­спільного продукту. Основним його посиланням є те, що майбутнє комуністичне суспільство у своєму розвиткові знатиме дві фази, перша з яких — соціалізм, відрізнятиметься від другої, власне ко­муністичної, рівнем розвитку продуктивних сил, ставленням до праці, а отже, і принципами розподілу. Відтак суспільний продукт по-різному розподілятиметься на кожній з двох фаз.

Маркс розробляє модель розширеного відтворення за соціалізму. Він зазначає, що на першому етапі цей розподіл передбачатиме формування фонду заміщення спожитих засобів виробництва, фон­ду розширення виробництва (фонд нагромадження) і резервного, або страхового, фонду. Їх формування є економічною необхідністю. Із загального доходу вираховуватимуться також загальні витрати на управління, що не є безпосередньо виробничими. Утримання не­працездатних і інші форми спільного споживання (школи, лікарні тощо) будуть забезпечуватись за рахунок коштів суспільних фон­дів споживання. Фонди індивідуального споживання формуватиму­ться після всіх цих відрахувань. Частина, що призначена для індиві­дуального споживання, на першій фазі розподілятиметься за пра­цею, щоб відігравати роль стимулу, а на другій стадії — за потребою. Зрештою, весь продукт за комунізму буде належати тим, хто його створив, оскільки використовуватиметься в інтересах усьо­го суспільства.

Маркс розкритикував «залізний закон заробітної плати», ніби розмір заробітної плати регулюється законом народонаселення і завжди тяжіє до мінімуму засобів існування. Він спростовує цю тезу ласальянців, спираючись на докази, викладені в першому томі «Капіталу».

У цій праці також розглядалася проблема ролі держави на кож­ній з фаз розвитку комуністичного суспільства. Маркс підкреслив класову суть будь-якої держави і вказав, що держава перехідного до комунізму періоду є виразником інтересів пролетаріату, знаряддям його диктатури.

Важливим науковим досягненням цього періоду стала також книжка Фрідріха Енгельса «Анти-Дюрінг», де проблемам політич­ної економії присвячено два розділи. Енгельс указує на переваги ме­тоду, використаного Марксом у «Капіталі», тобто поєднання діалек­тичного матеріалізму та історичного методу дослідження.

У розділі «Політична економія» Енгельс визначає сам предмет науки: «Політична економія, у самому широкому розумінні, є нау­кою про закони, що керують виробництвом і обміном матеріальних життєвих благ у людському суспільстві». Енгельс підкреслює, що

закони ці мають історичний характер, вони характеризують окремі епохи. Вони не є проявом суб'єктивної волі держави, як це ствер­джував Дюрінг.

Критикуючи вчення Дюрінга про насильство та його роль в істо­ричному розвитку, Енгельс підкреслює, що поділ суспільства на класи є історичним процесом, який зв'язаний із розвитком відносин власності, еволюцією способу виробництва матеріальних благ, зрос­танням продуктивності праці, її суспільним поділом. Насильство лише захищає експлуатацію, а не створює її. Однак Енгельс виправ­довує насильство, що, на його погляд, може відіграти важливу роль у створенні нового суспільства.

На особливу увагу заслуговують ті фрагменти книжки, де Ен­гельс дає визначення основних політекономічних категорій: вартос­ті, додаткової вартості, капіталу, земельної ренти та інших. Енгельс доповнює положення Маркса, викладені в «Капіталі», зокрема трак­тування основної суперечності капіталізму: він визначає конкретні форми її прояву, що з них анархія виробництва та кризи є, на погляд Енгельса, явищами суто економічного походження.

Розглядаючи економічну кризу, як одну з форм прояву основної суперечності капіталізму, Енгельс дає розгорнуту характеристику всіх фаз капіталістичного циклу, показує, що усуспільнення процесу праці з появою акціонерного капіталу сприяє вирішенню проблеми анархічності та кризовості капіталістичного виробництва. Але Ен­гельс не визнає досить поширеної тоді тези про соціалістичний ха­рактер акціонерної та державної форм власності, уважаючи за необ­хідну передовсім політичну умову її соціалізації — диктатуру пролетаріату.

Один з підрозділів цієї книжки написав Карл Маркс. Він містив критичний огляд економічних теорій, починаючи з Платона та Аріс-тотеля до класичної політичної економії, становлення якої Маркс зв'язує з ім'ям Петті та з школою фізіократів.

Останній, третій розділ «Анти-Дюрінга» є викладом марксистсь­кого розуміння сутності соціалістичного ладу, основних принципів його організації. Енгельс вказує на можливості планового розвитку суспільного виробництва на основі пізнання об'єктивного характеру дії економічних законів та використання цих знань. Вирішальною умовою для цього є суспільна власність на засоби виробництва.

Енгельс уважає, що планомірна, свідома організація суспіль­них економічних процесів сприятиме безкризовому розвитку, що забезпечуватиметься також і зникненням товарного виробництва, влади товару над виробником. Соціалізм характеризується, на дум­ку Енгельса, і відсутністю поділу суспільства на класи та відмиран­ням держави. У цій книжці він дає критичний огляд утопічних ідей соціалізму, історії їх розвитку, що згодом знайшло відображення в наступній книжці Енгельса «Розвиток соціалізму від утопії до науки» (1880).

Без огляду на те, що ідеєю побудови майбутнього суспільства проникнут! всі праці Маркса та Енгельса, закінченого теоретичного вчення про соціалізм ними створено не було. Положення про основи соціалістичного устрою суспільства: суспільна власність на засоби виробництва (кооперативна її форма у тім числі), безпосередньо су­спільний характер праці та розподілу, відмирання товарного вироб­ництва та планомірна організація суспільного відтворення, що умо­жливлює забезпечення його стабільності, сформульовані в їхніх працях, згодом були догматизовані їхніми послідовниками.

Як відомо, після смерті Маркса роботу з видання його теоретич­ної спадщини у вигляді цільної економічної доктрини завершував Енгельс. Він також часто виступав у пресі, відповідаючи на крити­ку, захищаючи та роз'яснюючи основні ідеї «Капіталу». Особливе місце щодо цього належить його «Додаткам до III тому «Капіталу», де Енгельс намагається довести, що не існує суперечності між тео­ріями вартості та ціни, між першим та третім томами. Пояснення суті капіталістичного виробництва через додаткову вартість не су­перечить розгляду цього процесу з погляду основ ціноутворення. Він стверджує, що третій том є не наслідком еволюції поглядів Маркса під впливом змін, що відбувались в економічному житті су­спільства, а лише дослідженням форм прояву суттєвих економічних відносин.

Перейти на сторінку номер: 1  2 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат