На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Соціал-реформістські моделі економічного розвитку

Реферати > Історія економічних вчень > Соціал-реформістські моделі економічного розвитку

Особливо наголошувалось, що недоліки в організації і фінансу­ванні соціальної інфраструктури негативно впливають на економіч­ний розвиток (наприклад, скорочення темпів економічного зростан­ня в 60-х роках повністю відносились на рахунок недостатньо розвиненої системи освіти).

Ця модель неодноразово підлягала оновленню, уточненню і до­повненню. Зокрема в програмі розвитку на 1975—1985 pp. (Ман-геймський з'їзд) було чітко окреслено поле діяльності держави, методи її втручання в економіку. Уточнювалось, що методи непря­мого впливу на економіку залежать від конкретного соціально-економічного стану суспільства. Вони матимуть переважно кейнсі-анську спрямованість, але на певних етапах, з метою скорочення дефіциту державного бюджету, можуть застосовуватись і монетарні заходи впливу.

Програма декларувала вірність традиційному соціал-демократич-ному курсу, але в ній знайшли відображення і нові тенденції: визна­чалося місце конкуренції («мікрорівень») і місце планування («мак-рорівень»), визнавалась конструктивна роль планування. «Змішана економіка» у новому варіанті розглядалась як така, що будується на принципі свідомого «глобального регулювання», поєднання мікроекономічного саморегулювання і макроекономічного державного регулювання з метою підпорядкування виробництва потребам соці­альної сфери (програма називає це «глобальною економічною полі­тикою»).

«Глобальна економічна політика» за своєю суттю була кейнсіан-ською і мала протистояти ерхардівському «соціально-ринковому го­сподарству», що з економіки вільної конкуренції перетворилось на експансивне капіталістичне господарство.

Теоретики, які обґрунтовували нову програму соціальних ре­форм (К. Шіллер, X. Еренберг, Л. Пашке), зазначали, що побудова соціально-ринкового господарства була орієнтована на створення міцної картелізованої економіки — бази для соціального реформу­вання. Формування «змішаної економіки» має на меті створення та­кої економіки, яка б поєднувала посилення (під контролем держави) конкуренції на мікрорівні і планування на макрорівні.

У цілому німецька соціал-демократична модель реформування економіки зводиться до побудови ефективної економіки вільної конкуренції за посилення інституціональних функцій держави.

Австрійська модель «змішаної економіки». На відміну від соціал-демократичного руху в Німеччині, який протягом тривалого часу проблему соціального реформування вирішував лише теоре­тично, соціалістична партія Австрії, що відразу після війни стала при владі, отримала можливість апробації на практиці моделі «змі­шаної економіки». Ідею націоналізації виробництва, як необхідну

521


умову побудови соціальне справедливого суспільства, було реалізо­вано негайно після виведення окупаційних військ.

У повоєнні роки в Австрії сформувався найпотужніший у Захід­ній Європі державний сектор, який став основою австрійської про­мислової структури, визначав структурну політику, протистояв про­никненню іноземного капіталу в державну економіку і захищав та підтримував приватний сектор. Він був планово-регульованим, ке­рованим державою.

Державний сектор розглядався як важіль, з допомогою якого встановлюється економічна рівновага в суспільстві, забезпечується стабільне зростання добробуту, перерозподіляються ресурси на ко­ристь приватного сектора. З ним зв'язана ідея планового індикатив­ного управління приватним сектором та непрямого його регулювання.

Комуністична партія Австрії неодноразово висувала вимогу демократизації управління націоналізованим виробництвом через залучення профспілок та представників трудящих. Але соціалісти розглядали участь трудящих в управлінні як альтернативу націона­лізації, тому вважали цю демократизацію непотрібною за умов ви­лучення націоналізованого сектора із зони капіталістичного підпри­ємництва.

Ідею демократизації управління в приватному секторі було зако­нодавче зафіксовано. Суспільство стало на шлях формування силь­них профспілок, які мали регулювати відносини у приватному ви­робництві на підставі колективних угод. Крім того, при уряді було створено дорадчі й консультативні комітети, які виконували ті самі функції. У Австрії було сформовано систему «соціального партнер­ства», яка передбачала узгодження інтересів праці й капіталу на за­гальнонаціональному рівні.

У 1966—1970 pp. соціалістична партія Австрії перебувала в опо­зиції, оскільки економічну політику уряду визначала коаліція партій. У цей період провадився курс на послаблення державно­го управління та протекціонізму, реприватизацію націоналізованої власності у формі акціонування, створення підприємств з участю іноземного капіталу. Наслідком економічних трансформацій неолі­беральної спрямованості стала економічна криза, в результаті чого коаліційний уряд приймає рішення про повернення до соціал-демократичної програми розвитку. Більше того, узаконюється кон­центрація і централізація (фактично монополізація) капіталів дер­жавних підприємств.

На сучасному етапі австрійська модель «змішаної економіки» оновлюється, орієнтуючись на скандинавський варіант, модель «шведського соціалізму».

Лейбористська (фабіанська) модель «змішаної економіки». Ця модель передбачала еволюцію власності від приватної до суспі-

522


льної (державної") шляхом акціонування, а також прямої націоналі­зації. Співіснування різних форм власності мало здійснюватись на засадах публічної корпорації, тобто в націоналізованому секторі підприємство мало бути підконтрольним парламенту (а не органам виконавчої влади), на акціонерних підприємствах — загальним збо­рам акціонерів. Діяльність державних підприємств, як і приватних та кооперативних, розгорталася на засадах самофінансування і са­моокупності. Але націоналізований сектор мав право на пільгові по­зики та субсидії.

Після другої світової війни, коли лідерство у парламенті виборо­ли лейбористи, відбувається інтенсивний процес упровадження цієї моделі, передовсім націоналізація та корпоратизація підприємств. Підприємства найважливіших галузей промисловості, Англійський банк, а також всі види транспорту, зв'язку стають державними. На­прикінці 70-х pp. частка державного сектора у ВНП становила 12 %, державні інвестиції — близько 40 %, на державних підприємствах випускалось 20% продукції, працювало 19 % загальної кількості за­йнятих. Це дало підстави говорити про перехід до «системи зміша­ної економіки».

Широке запровадження планових начал — ще одна з основних програмних ланок лейбористської моделі. Лейбористи пов'язували поглиблення планування економіки зі зростанням розмірів підпри­ємств, картелюванням промисловості, розширенням державного сектора в економіці. Моделлю передбачалося директивне плану­вання стосовно державних підприємств і індикативне — щодо корпорацій.

Поєднання плану й ринку у моделі грунтувалось на принципі ви­користання ринкових переваг, тому планування не стосувалося суто ринкових механізмів, зокрема ціноутворення, і не перешкоджало вільному функціонуванню ринків товарів, робочої сили, засобів ви­робництва, переливанню капіталів.

Націоналізація і державний вплив на діяльність корпорацій умо­жливлювали урядовий контроль за розвитком соціальної сфери та планове управління її інфраструктурою. Витрати на соціальну сферу (соціальне забезпечення, охорону здоров'я, освіту, житлове будів­ництво та ін.) становили близько половини всіх витрат державного бюджету.

У лейбористській моделі «змішаної економіки» як єдиної «пуб­лічної корпорації» значне місце займала система контролю над економічною владою, що здійснювалася третьою силою — проф­спілками. Профспілковий рух не обмежувався контрольними функ­ціями, а відігравав конструктивну роль як організатор виробництва. Використовувалась і «синдикалістська модель» участі трудящих в управлінні, так званий робітничий контроль,

523


Скандинавська модель «змішаної економіки». Шведський соціалізм. В основу скандинавської моделі «змішаної економіки» покладено концепцію «функціонального соціалізму» шведських со­ціал-демократів: поєднання приватних і суспільних засад економіч­ного розвитку на функціональній основі.

Соціал-демократична робітнича партія Швеції, яка перебуває при владі і понад 60 років формує економічну та соціальну політику уряду, ніколи не ставила питання про націоналізацію, хоч і ніколи не заперечувала право на існування інших форм власності.

Економічна політика соціал-демократичного уряду Швеції є ціл­ком самостійною, незалежною від зовнішнього впливу. Засадним її принципом є визнання безпосередньої залежності економічної стабільності від рівня державного управління та суспільного доб­робуту.

Соціалізація суспільства в Швеції пов'язувалась не з усуспіль­ненням власності, а з державним перерозподілом доходів, їх вирів­нюванням. Хоч Швеція є країною класичного капіталізму (95 % за­собів виробництва перебувають у приватній власності), вона має найбільш розвинену систему соціального забезпечення та колектив­ного споживання. Половина валового національного продукту конт­ролюється державою, і 50 % цих засобів використовується на соці­альні потреби. Ці витрати держави завжди є точно обгрунтованими і здійснюються в раціональних формах.

Реформістська програма шведських соціал-демократів передба­чала еволюційний перехід до соціалізму через удосконалення сис­теми соціального забезпечення і ставила такі завдання:

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат