На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Формування теоретичних джерел сучасного соціал-реформізму в 20-30-х рр. ХХ ст

Реферати > Історія економічних вчень > Формування теоретичних джерел сучасного соціал-реформізму в 20-30-х рр. ХХ ст

Намагання теоретично обгрунтувати шлях до соціалізму через реформування економічних відносин у суспільстві об'єднує програ­ми соціал-демократичних партій після Жовтневої революції в Росії. Західноєвропейським країнам пропонувався інший шлях — демок­ратичний: через завоювання більшості в парламенті на загальних парламентських виборах. Ця більшість мала була забезпечувати прогресивні реформи, які б гарантували здійснення соціалістичних перетворень: становлення суспільної власності на засоби вироб­ництва, державний плановий характер управління економікою та соціальною сферою, справедливий розподіл, забезпечення прав і свобод трудящих.

Перехід до соціалізму зв'язувався з посиленням ролі держави і послабленням дії ринкових механізмів під впливом монополізації. Ключовими термінами соціал-реформізму стають: соціалізм, дер­жавне регулювання, участь трудящих в управлінні, соціальна спра­ведливість.

Англійський лейборизм. Соціалістичний напрям робітничого руху в Великобританії базувався не стільки на марксистській теоре­тичній платформі, скільки на ідеях Фабіанського товариства, видат­ним ідеологом якого був Сідней Вебб (1859-1947). Основна ідея полягала в націоналізації власності й державному регулюванні ви­робництва. Доходи і їхня динаміка розглядались як результат діяль­ності всього суспільства, а тому пропонувалось розподіл доходів здійснювати під суспільним контролем. Умовою становлення суспі­льної форми розподілу вважалась соціалізована власність, яка пос­тупово в конкурентній боротьбі переможе приватну. Її формування пов'язувалось із викупом державою, кооперуванням та створенням муніципальних підприємств.

Лейбористська партія Великобританії, що виросла із фабіанських товариств, сформувалась на початку XX ст. на базі профспілкового руху. У 20-ті роки лейбористи, основні суперники консерваторів, двічі формували англійський уряд. Їхня популярність в 20—30-ті pp. була зумовлена складним економічним станом країни та новизною помірковано-реформаторських ідей. Концепції лейбористів задово­льняли робітничий клас (ліве крило), профспілки і буржуазію (праве крило), оскільки вони пропонували «поліпшити капіталізм», а не знищити його шляхом революційних перетворень.

Ідеологами лейборизму 20—30-х pp. були Дж. Коул, X. Дальтон, X. Ласкі, Д. Джей, Г. Моррісон, Е. Дурбін. Основою їхніх концепцій є визнання необхідності втручання держави в економічні процеси з метою поступової трансформації капіталістичної економіки в соціа­лістичну. Ці ідеї були запозичені лейбористами в ідеологів Фабіан­ського товариства, які ще наприкінці XVIII ст. пропагували втру­чання держави як засіб переходу до соціалізму — закономірно вищої стадії розвитку суспільства.

Лейбористи розуміли суть державно-монополістичного капіталі­зму, наслідки його панування, але вважали, що він готує грунт для соціально-економічних трансформацій.

Соціалізм вони розуміли як лад, що базується на суспільній вла­сності на визначальні (основні) засоби виробництва, й на суспіль­ному контролюванні розподілу. Суспільна власність, на їхню думку, утворюється акціонуванням підприємств і лише згодом набирає форми державної, колективної. Державний сектор економіки треба побудувати як народну корпорацію, котра діятиме на засадах ефек­тивності, самоокупності і самофінансування, але за необхідності може одержати державні субсидії та дотації. Загальне управління корпорацією здійснюється державою, в особі парламенту.

Іншим способом формування суспільної форми власності лейбо­ристи вважали націоналізацію. Ця концепція також не дуже лякала власників капіталів, оскільки передбачала повну компенсацію наці­оналізованої власності. Річ у тім, що в час створення програми лей­бористської партії (1918) країна переживала структурну кризу, від­дача функціонуючих капіталів значно спала, подолання кризи потребувало значних обсягів інвестицій для створення нових вироб­ництв і галузей. Націоналізація у запропонованій лейбористами формі, по-перше, давала змогу власникам позбутись неефективного виробництва, отримавши компенсацію, по-друге, одержані кошти знову вкласти у перспективні галузі, тобто реструктуризацію про­мисловості (особливо неприбуткових галузей) фактично передбача­лося провести за державний рахунок.

Важливою складовою лейбористської економічної концепції поступового переходу до соціалізму була вимога націоналізації анг­лійських банків і створення єдиного Державного банку, а також контролю за фінансовою системою з боку держави. На думку лей­бористів, це мало створити умови для ефективного управління су­спільством. Коли фінансовий капітал справляє негативний вплив на економічні процеси, починає спотворювати дію об'єктивних еконо­мічних законів, нівелювати важелі макроекономічного регулювання, контроль держави над ним стає нагальною необхідністю.

Націоналізація і формування суспільної власності, суспільний контроль створюють передумови для можливого планування розви­тку національної економіки. Лейбористи опрацьовують теоретичну модель планування суспільного виробництва, в якій поєднуються ринкові методи саморегулювання з плановим управлінням: зберіга­ються вільне ринкове ціноутворення, ринки праці, матеріальних ресурсів і предметів споживання; плануються обсяги виробництва, визначаються пріоритетні галузі, розміри державних витрат, роз­міри інвестицій і об'єкти інвестування, діяльність державних під­приємств.

Перешкодою на шляху мирної трансформації капіталізму в соці­алізм лейбористи вважали й нерівномірний розподіл багатства та доходів у суспільстві. Тому вони пропонували державне втручання в економіку зосередити на цьому напрямку, забезпечити вирівню­вання доходів у суспільстві реформуванням податкової системи.

Наприкінці 30-х р. англійська соціал-демократія ставить перед собою завдання створення могутньої держави з розвиненою соці­альною сферою, конкретизує свою економічну програму, навіть включає до неї деякі кейнсіанські ідеї.

Головною метою втручання держави в економіку на цьому етапі лейбористи вважають стимулювання ефективного попиту, від якого залежить інтенсивність інвестування, а отже, динаміка розвитку. Для цього державі треба проводити політику регулювання, викорис­товуючи методи: додаткових державних витрат, дефіциту держав­ного бюджету, грошової емісії для його покриття. Грошова політика за цією схемою передбачала нарощування інфляційних процесів, що створювало в інвесторів ілюзію зростання норми прибутку, стиму­лювало інвестування.

Помірне нарощування інфляції методом грошових шоків, також сприяло плановому зниженню (знеціненню) норми процента, тобто його регулюванню, що забезпечувало вилучення грошей із запасів та їх інвестування (ставало невигідним зберігати гроші і вигід­ним — отримувати кредити). Такій самій меті мало служити штучне зниження і фіксація процентної ставки на державні кредитні засо­би, запровадження стимулюючої щодо інвесторів системи оподат­кування.

Водночас пропонувалося збільшити державні витрати для інвес­тицій у пріоритетні галузі, провести державне субсидування корпо­рацій з метою стимулювання зростання обсягів інвестицій, удоско­налити систему державної позики, створити системи держзамовлень і держзакупок з метою стимулювання виробництва.

Лейбористи висловлювалися також за підтримування системи громадських робіт (навіть щодо паразитуючих виробництв, зокрема мілітарного).

Прямим завданням держави було стимулювання споживацького попиту методом планового регулювання доходів за умов помірної інфляції, виховання нових потреб, особливо в заможних верств на­селення.

Цю програму було схвалено урядом, але в ній мало що залиши­лося від ідеї поступового переходу до соціалізму. Державне регу­лювання економіки поступалося вільному функціонуванню ринко­вого механізму, що забезпечувало прогрес капіталізму, зміцнення його економічних підвалин.

Австро-марксизм. Видатними теоретиками австро-марксизму міжвоєнного періоду були Отто Бауер (1881—1938) та Карл Рен-нер (1870—1950). Лідерами й теоретиками соціал-демократичної партії Австрії (СДПА) були О. Поллак, Б. Каутський, Ф. Адлер і М. Адлер, О. Лейхтер і К. Лейхтер.

Більшість ідеологів партії позитивно оцінювали соціалістичну революцію в Росії, але всі вони наголошували на суто російському її значенні, на особливих обставинах, що її зумовили. Теоретики авст­рійської соціал-демократії застерігали від наслідування методів і практики більшовизму, особливо політики диктатури, яка супере­чить процесу демократизації.

Соціальну революцію вони вважали за необхідну, але шлях її здійснення мав би бути тільки еволюційним: соціалізація вироб­ництва відбувається в надрах капіталізму, формами його прояву є розвиток місцевого самоврядування, створення кооперативних гос­подарств, робітничих комітетів у виробництві. Відтак немає необ­хідності в революційних переворотах.

Особливо не погоджувалися австрійські соціал-демократи з екс­пропріацією, яка, за марксистською теорією, мала забезпечити соці­альну справедливість розподілу і знищити експлуатацію. Вони вка­зували, що виробництво розвивається за власними законами і недотримання цих законів призведе до хаосу, руйнування продукти­вних сил, безмежного волюнтаризму. Становлення соціальної спра­ведливості реформісти зв'язували з перерозподілом створених ба­гатств (зокрема через систему оподаткування) державою.

На думку О. Бауера і К. Реннера, капіталізм сам створює умови, за яких держава отримує можливість контролювати рух капіталів, спрямовувати його в потрібному напрямку. Це відбувається, оскіль­ки в економіці суспільства через монополізацію, формування акціо­нерних товариств, посилення кредитної діяльності банків виникає нова, визначальна щодо макроекономічних процесів, сфера — фі­нансова. Рух фінансових засобів легко поставити під суспільний контроль і регулювання, а отже, немає потреби руйнувати економі­чні взаємозв'язки, підривати ефективну економіку заради того ж та­ки перерозподілу багатств. Варто лише взяти під контроль банківсь­ку сферу і проблему соціалізації процесу перерозподілу доходів буде вирішено еволюційним шляхом. Щоправда, реформісти ви­знають можливість виникнення революційної ситуації, спричиненої зміною структури суспільного виробництва, але вважають це проб­лемою більше економічного, ніж соціального порядку.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат