На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Історія УПА


Зміст

Вступ

1. Українська національна політика у 1941 році.

Передумови появи УПА

2. Створення і розвиток УПА

3. Боротьба “проти всіх”

3.1. Німецька окупація

3.2. Радянські партизани на Україні

3.3. Стосунки з Польщею

3.4. Радянська окупація

4. Післявоєнний період. Відновлення радянської влади

Перелік використаної літератури


Вступ

«Одного націоналіста я повісив униз головою й палив на повільному вогні, вирізав з нього шматки м’яса… а він, гадюка, так і вмер, вигукуючи «Слава Україні!»

От гадюка. Скільки я їх перемучив…»

Слова одного з слухачів московських Вищих партійних курсів

Невідомий український патріот, що конав у нелюдських муках, мордований московськими катами – це символ усієї Західної України в пазурах комуністичної імперії у 1940-50-ті роки. Один з героїв народної Української Повстанської Армії, яка понад десять років без усякої допомоги ззовні й тільки тією зброєю, що відбивала у ворогів, билася з силами обох могутніх тоталітарних монстрів – гітлерівського райху та ленінсько-сталінського колоніального «союзу». На додаток, загони УПА боронили населення Холмщини та Лемківщини від розбою польського війська.

Силою політичних обставин склалося так, що в роки, коли на заході України воїни УПА билися й гинули в нерівній борні за волю свого народу, більшість цього самого народу під впливом комуністів була байдужа або ставилася до них як до зрадників.

Деформація національної свідомості переважної частини українського суспільства у роки національно-визвольної війни не є винятком в історії. Боротьбу завжди розпочинає і веде меншість з найкращих. Тривожним є надто повільне прокидання національної свідомості вже у нових умовах. Воно свідчить про глибоку духовну недугу, спадок імперського травмування російщенням, котрої українське суспільство ще далеко не позбулося.

Антибандерівські, тобто по суті антиукраїнські стереотипи, насаджені у свідомість населення України компартійними ідеологами, продовжують діяти і мають неабиякий вплив і після проголошення незалежної Української держави, за яку віддали свої життя воїни УПА. Ці отруйні психологічні стереотипи розколюють суспільство на «західняків» та «східняків», і відкривають ворота для влади над ним. Шлях подолання цієї недуги – поширення правди про Українську Повстанську Армію, її героїчну боротьбу та демократичну ідеологію.

1. Українська національна політика в 1941 році.

Передумови появи УПА.

Українські інтегральні націоналісти з ентузіазмом вітали напад німців на СРСР, розглядаючи його як багатообіцяючу можливість встановлення незалежної української держави. Та хоч ОУН і Німеччина мали спільного ворога, їхні цілі були далеко не спільними. З точки зору німців основна користь ОУН полягала в тому, щоб служити диверсійною силою для створення хаосу в радянському тилу. Зі свого боку інтегральні націоналісти, розчаровані політикою Гітлера щодо Карпатської України, не мали наміру бути знаряддям для Берліна. Вони поставили собі за мету скористатися війною й поширити по всій Україні власний вплив. Відтак кожна сторона прагнула використати іншу в своїх власних, протилежних цілях.

Вже в перші дні окупації конфлікт між інтересами інтегральних націоналістів і німців вийшов на передній план. ОУН, очолювана С.Бандерою, пішла на зухвалий крок, що межував з безрозсудством, вирішивши без узгодження з німцями проголосити 30 червня 1941 року встановлення у щойно захопленому Львові української держави. Хоч ОУН не помилилася, передбачаючи нерішучу реакцію німецького військового командування, проте прорахувалася щодо реакції нацистського політичного керівництва. Через кілька днів гестапо заарештувало

С. Бандеру та його прибічників.

ОУН знову, без згоди з німцями, запланували організувати місцеві адміністрації в завойованих частинах України. Близько двох тисяч членів ОУН, поділені на групи, йшли за наступаючими німцями з метою виявлення національно свідомих українців і створення місцевих адміністрацій. Влаштовувалося також спонтанне самоврядування, оскільки німецькі військові власті відносно лояльно ставилися до населення у перші місяці окупації. Селяни збирали врожай у надзвичайно тяжких умовах, сподіваючись на ліквідацію ненависних колгоспів. Нерідко вчителі організовували школи, з’явилися священники, багато нових некомуністичних газет.

Проте нацисти мали інші плани. На зміну військовим властям прийшла нацистська адміністрація. Кох вирішив, що найефективніше експлуатувати сільське господарство України можна у формі колгоспів. 85% всього постачання продуктами Німеччини з окупованих радянських територій вивозилося з України. Постачання міст продовольством припинено. З 2,8 мільйонів остарбайтерів наприкінці війни 2,2 млн. походили з України. Націоналісти пішли в підпілля.

2. Створення і розвиток УПА

Перші партизанські загони українських націоналістів виникли на Поліссі та Волині й спочатку, як не дивно, не були пов’язані з ОУН. Як тільки вибухнула нацистсько-радянська війна, місцевий український діяч Тарас Бульба-Боровець, близький до петлюрівського уряду УНР, що перебував у вигнанні у Варшаві, сформував нерегулярну частину під назвою “Поліська Січ”. Коли під кінець 1941 року німці спробували розпустити його частину, він повів своїх бійців “у ліси”, щоб воювати як із німцями, так і з більшовиками. У 1942 р. невеликі підрозділи створили на Волині члени розколотих частин ОУН, що ховалися від переслідувань.

Наприкінці 1942 р. ОУН С.Бандери вирішила сформувати великі партизанські сили, поклавши тим самим початок регулярній українській армії, котра знадобиться, як вважалося, коли закінчиться нацистсько-радянська війна. До цього спонукали також посилення німеціких репресій проти місцевого населення та проникнення з Білорусі радянських партизан. Потрібно було, щоб ОУН взяла на себе роль “народної армії”, перш ніж це зроблять більшовики.

Для об’єднання всіх націоналістичних загонів ОУН С.Бандери включила до своїх формувань підрозділи Боровця та ОУН А.Мельника, прибравши для них назву Українська повстанська армія. Головнокомандувачем було призначено українського офіцера Романа Шухевича.

Щоб дійсно укріпити свiй авторитет керiвництво проголосило положення, визначаючі полiтичну програму армiї. Це був своєчасний i правильний крок. Програма знайшла пiдтримку богатьох колах населення.

УПА бореться:

За Самостійну Соборну Українську Державу на українській землі.

За новий справедливий лад і порядок в Україні без панів, поміщиків, капіталістів та більшовицьких комісарів.

За новий справедливий міжнародний лад і порядок в світі, побудований на пошануванні прав кожного народу та його незалежний усесторонній розвиток у власних державних формах.

Проти німецького та московського імперіалістичних наїзників українського народу.

Проти імперіалізмів як джерела воєн і поневолення народів.

«До зброї», липень 1943 р.

(Зараз і далі – зі збереженням лексики та часових і редакторських особливостей джерел.)

Завдяки широкій та ефективній підпільній мережі ОУН УПА швидко розрослася у велику, добре організовану партизанську армію, яка захопила контроль над значними частинами Волині, Полісся і згодом Галичини. Зростання її сили говорило про відчутну масову підтримку з боку українців, оскільки практично не мала іноземної допомоги. Відомості про чисельність дуже суперечливі. Називаються цифри від 30-40 тис. до 100 тисяч. За даними радянських каральних органів, котрі воювали з повстанцями, протягом 1944 р., коли Червона армія заняла території їхніх дій, було вбито 57`405 вояків УПА, 50`387 взято в полон, 15`990 здалися самі, усього – 123`782 чоловіка. За перші чотири місяці 1945 р. – ще 95`083 чол., усього - 218`865 чоловік. Навіть при тому, що радянські карателі враховували вбивство селян, наведені цифри дають уявлення про надзвичайний розмах і запеклість національно-визвольної війни.

УПА мала кілька власних щомісячних видань, які з’явилися навесні 1943 р. і спочатку помножувалися на друкарській машинці або викльостилі а згодом друкувалися у власній типографії. За неперевіреними даними, головним редактором журналу “До зброї” був Яків Бусел (“Галина”), волинський діяч ОУН. Журнали містили матеріали на такі теми: сучасна військова політика, військовий вишкіл, військова термінологія, історія, святкування національних річниць, описи боїв УПА, описи дій на фронтах Другої світової війни, патріотичні поезії, патріотичні оповідання і приклади з української історії. В кожному номері подавалися такі навчальні матеріали, як “Відомості з практики підривних робіт”, “Як боротися з танками”, Організація та завдання інженерної розвідки”. Було видано “Бойовий правильник піхоти”. Отже, УПА не можна вважати просто партизанськими загонами, і тим більш “бандами”, як нам подавали радянські джерела. Слово “армія” у своїй назві УПА цілком виправдовує.

Швидке зростання УПА викликало необхідність розширення її політичної бази. Деякі з ідеологічних змін проступили ще в 1943 р., коли конгрес ОУН оголосив: “Оскільки ОУН бореться проти імперіалізму та імперій… тому ОУН бореться проти СРСР та німецької “Нової Європи”. Одна фракція ОУН не могла претендувати на роль представника українців в цілому. У липні 1944 р. з ініціативи ОУН таємно зібралися делегати різних довоєнних політичних партій та представники східних українців та утворили Українську Головну Визвольну Раду. УГВР закликала до більшої терпимості щодо ідеологій, відмінних від інтегрального націоналізму, відкидала расову та етнічну виключність і звертала більшу увагу на соціально-економічні питання.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат