На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Коліївщина


Даремно сподівалася шляхта, що подібними звірствами легко придушить селянські заворушення. За офіційною версією, воно тривало до квітня 1769 року, але є інформація, що окремі повстанські загони діяли аж до 1771 року. Люди довго не хо­тіли вірити у поразку навіть після ув'язнення і страти ватажків. Що підтверджують слова народної пісні, яку записав на Правобережжі М. Максимович:

І говорить Максим-козак,

сидячи в неволі:

«Не будуть мать вражі ляхи

на Вкраїні долі.

Течуть ріки з всього світу

до Чорного моря,

Минулася на Вкраїні

жидівськая воля».

А повстання поширювалось села­ми Поділля, Волині, Галичини, за­грожувало перекинутися на Литву. Повстанські загони діяли в районі Тернополя, Володимира-Волинського, Самбора — на територіях, де вже міцно закріпилась унія, що зай­вий раз підтверджує: релігійні моти­ви для Коліївщини не були визна­чальними. Щоб залякати галичан, польські власті направили із Сербів до Львова більше 300 полонених гайдамаків для публічних страт. Маємо уривчасті відомості лише про 73 з них, скараних на смерть і ска­лічених у вересні 1768 року. П'ятде­сят з них загинули на шибеницях, десятьом відтяли голови, а тринад­цятьох прирекли до довічних мук — відрубували їм праву руку і ліву но­гу. Є ще інформація щодо цих лю­дей, яка повністю розвінчує міф про «розбойников й воров». Серед цих 73-х 39 були сільськими господаря­ми, а решта — їхніми ще не одру­женими синами. Походили вони зі Смілянщини (46 чоловік), Уманщини (19), Черкащини (6), з Лисянки і Со-колівки — по одному.

Безперечно, Коліївщина як сто­рінка нашої історії заслуговує на те, щоб її переглянути. І не лише що стосується нав'язаної чужоземцями зневажливої назви. Повстання, ма­буть, не треба так тісно пов'язувати з гайдамацьким рухом, який мав відмінні особливості. Гайдамаками тоді, окрім учасників селянських ви­ступів, називали і суто грабіжницькі ватаги, і кріпаків-втікачів. До лав по­встанців могли влитися й бандитські зграї, далеко не з благородною ме­тою, чому є маса підтверджень. Це завжди буває під час масових заво­рушень. Повстання ж 1768-69 років однозначно мало характер націо­нально-визвольної боротьби, його небезпідставно можна називати се­лянською війною, справді продо­вженням Хмельниччини.

У ГАЗЕТНІЙ публікації неможливо навести усі аргументи. Це — справа наукових конференцій, ґрунтовних досліджень, дискусій істориків. На жаль, у незалежній Україні цього досі не зроблено. Як не прикро, але сучасники більше знають про по­встання Спартака, що відбулося по­над два тисячоліття тому, аніж про цю драматичну подію власної істо­рії. Востаннє дослідники Коліївщини збиралися широким загалом на науковій сесії, приуроченій ще до 200-річчя повстання. Але у ті часи радянська історіографія визнавала її лише як антифеодальну боротьбу українського селянства. Організува­ти щось подібне в Умані спробували було років п'ять тому активісти УНА-УНСО, але автобуси з делега­тами скликаної конференції «беркутівці» завертали з півдороги, бо в місті приймали євреїв-хасидів, які з'їхалися на могилу свого релігійно­го провідника Цадика Нахмана.

Та що там конференція — минуло­го року в Україні і на Черкащині зок­рема, де був епіцентр подій, не спро­моглися навіть гідно відзначити 235-річчя від початку повстання. Скромні урочистості у селі Медведівка органі­зували лише члени історичного клу­бу «Холодний Яр», співробітники історико-культурного заповідника «Чигирин», місцеві краєзнавці. У цьому селі є перший і єдиний в об­ласті пам'ятник М. Залізняку, та й той непросто було встановити. Ініці­аторами його спорудження виступи­ли сільські краєзнавці — вчителі Павло Воскобойник і Надія Жук, пенсіонер Микола Шмиголь. Вони зі­брали серед медведівців кошти і під­писи під проханням про дозвіл. Чоти­ри роки дійсно народний пам'ятник пролежав за сільрадою в очікуванні, поки влада визначиться. Урочисто відкрили його на відзначення 225-літнього ювілею Коліївщини. Це був останній масовий захід в області по вшануванню повстанців. Не дивно, що в Умані досі нема пам'ятника М. Залізняку та І. Ґонті, рішення про встановлення якого офіційно ухвали­ли ще ЗО років тому.

...ГУЧНО, з феєрверками та «під гармошку» святкують п'ятилітні і де­сятилітні ювілеї своїх фірм і фірмочок так звані нові українці, обдаро­вують один одного медальками, ста­туетками, тішаться псевдодворянськими титулами. Маємо в Україні режим, який радше відсвяткував би дату поразки селянського повстан­ня, бо сучасні пани та корчемні орендарі, як і ті, що жили кількасот років тому, бояться народного гні­ву. А той гнів зріє і вибухає доти, доки існує кривда і несправедли­вість як в оцінці минулого, так і в реальному житті. Як тут не згадати рядки-застороги Великого Кобзаря, написані майже 160 років тому:

«Гайдамаки не воины, —

Розбойники, воры.

Пятно в нашей истории...»

Брешеш, людоморе!

За святую правоу-волю

Розбойник не стане,

Не розкує закований

У ваші кайдани

Народ темний, не заріже

Лукавого сина,

Не розіб'є живе серце

За свою країну.

Ви — розбойники неситі,

Голодні ворони.

По якому правдивому,

Святому закону

І землею, всім даною,

І сердешним людом

Торгуєте? Стережіться ж,

Бо лихо вам буде,

Тяжке лихо!.. Дуріть дітей

І брата сліпого,

Дуріть себе, чижих людей,

Та не дуріть бога.

Бо в день радості над вами

Розпадеться кара.

І повіє огонь новий

з Холодного Яру.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат