На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Пилип Орлик


Серед гетьманів України його постать виділяється не лише тим, що свою гетьманську діяльність він мусив здійснювати за межами України, а й тим, що Пилипу Орлику належить авторство першої в Європі державної конституції. Відомий вітчизняний історик Б. Крупницький зазначав, що, «безперечно, Орлик був видатним українським державником. На його прапорі була виткана незалежна й соборна Україна... Його енергійна, вперта та невтомна праця не могла залишитися без наслідків. Вона зберегла нам традиції, створила певні зв'язки з. Європою. Ці традиції, хоч і запорошені порохом минулого, знову виходять наперед і дають ще раз нагоду вдумливому українцеві задуматися над долею своєї батьківщини».

Походив він з поважного роду, який сягав давньої баронської фамілії Орликів у Чеському королівстві. Після гуситської революції одного з представників цього роду доля закинула у Віленщину, де в с. Косуті Ошмянського повіту 11 жовтня 1672 р. (за с. ст.) і народився майбутній український гетьман.

Батько його — Степан вже наступного 1673 р. загинув у битві під Хотином, відстоюючи польські інтереси. Опікувалася Пилипом мати Ірина, котра доходила з православного роду Малахівських. Очевидно, що перші ази освіти пізнав він у Литві. Однак вже в молодих літах з'явився в Києві, де вступив до престижної Києво-Могилянської колегії. Професором красномовства й філософії був тоді Степан Яворський, якого 1700 р. висвятили на митрополита рязанського й муромського, а через два роки призначили екзархом і охоронцем всеросійського патріаршого престолу та Президентом Слов'яно-греко-латинської академії в Москві; був він, як зазначено в одній з праць, «справжнім рабом плоті й духу у Петра (найбільшого ворога Орлика)». Однак за часів викладавня в Києво-Могилянській колегії Яворський виказав себе надзвичайно знаючою і відданою своїй справі людиною. Це й сприяло тому, що молодий студент прикипів до нього всією душею і потім все життя ставився до вчителя з великою повагою.

Завдяки протекції Яворського Пилип Орлик, як один з найздібніших випускників колегії, працює в консисторії Київської митрополії, а десь з 1693 р. — в Генеральній військовій канцелярії. Висока освіченість, здібність й працелюбність молодого канцеляриста привернули увагу гетьмана Івана Мазепи, і невдовзі Орлик підіймається до поважної посади старшого військового канцеляриста, а згодом призначається на посаду генерального писаря, яку з початку гетьманування Мазепи (1699) обіймав В. Кочубей. (Останній після цього став генеральним суддею Лівобережної України.)

Будучи генеральним писарем, Пилип Орляк користувався цілковитою довірою Мазепи і був у курсі всіх справ Генеральної військової канцелярії, залишаючись постійно біля свого наставника. Він був разом з ним і у жовтні 1708 р., коли шведський король Карл XII, воюючи проти Петра І, увійшов з військами на Лівобережну Україну і Мазепа перекинувся на його бік; і тоді, коли після Полтавської битви шведська армія зазнала поразки і Мазепа разом з Карлом XII відійшов на турецьку територію, зупинившись у Бендерах. Це була не просто відданість і вдячність своєму добродієві, це була цілковита віра в його справу. Безперечно, це допомогло й самому Орлику полюбити Україну як найріднішу землю, задля якої він не жалів самого життя. Тож зрозуміло, з яким болем він сприйняв 2 жовтня 1709 р. смерть гетьмана.

5 квітня 1710 р. козацька рада в Бендерах обрала Орлика гетьманом. А 10 травня шведський король Карл ХII визнав це обрання спеціальним дипломом, підтримавши козацького обранця на початку його діяльності.

А справ у молодого гетьмана виявилось немало. Чи не важливішою з них була складена Орликом разом з козацькою старшиною так звана угода, що увійшла в історію як державна конституція під назвою «Конституція прав і свобод Запорозького Війська». Французькі просвітителі ще навіть не наважувалися на розробку тих громадянських ідей, що були закладені в ній. Уперше в Європі було вироблено реальну модель вільної, незалежної держави, заснованої на природному праві народу на свободу й самовизначення, модель, що базувалася на незнаних досі демократичних засадах суспільного життя.

Слід зауважити, що навряд чи такий документ міг бути вироблений одним Орликом зі старшиною. Все свідчить про те, що в ньому були закладені виплекані з:а довге життя думки самого Мазепи. Про це, зокрема, свідчать і його діяльність по розбудові освіта, мистецтва, письменства в Україні, його прагнення забезпечити її незалежність і врятувати від російського деспотизму.

Важливим є те, що у вступній статті Конституції чи не вперше у правовій документації дана історична оцінка діяльності козацтва як виразника дум і прагнень українського народу, показано піднесення і падіння «козацького народу», який «спершу був піднесений безсмертною славою, просторим володінням та рицарськими відвагами, якими не тільки довколишнім народам, а й самій Східній державі був страшний на морі і на землі». Остання ж «потім через поимноження неправди та беззаконня, покаравши численними карами той козацький народ, знизила, змирила й ледве не вічною руїною скинула долі...»

Конституція складалася з 16 статей, які в цілому передбачали встановлення національного суверенітету і визначення кордонів Української держави, забезпечення демократичних прав людини, визнання непорушності трьох складових чинників правового суспільства, а саме: єдності і взаємодії законодавчої (виборна Генеральна Рада, що мала скликатися тричі на рік), виконавчої (гетьман, генеральна старшина й обрані представники від кожного полку, обмежені у своїх діях законом, — «Самодержавіє Гетьманському уряду неприлично») і судової влад (підзвітна і контрольована). Це загальні принципи побудови Української держави. Кожна ж із статей формулює норми в усіх галузях державного та суспільного життя за головної умови — відторгнення майбутньої країни від Росії.

До Конституції додавалася присяга гетьмана Орлика, яку склав він у Бендерах Запорозькому Війську при обранні.

Важливо зазначити, що Конституція не лишилася лише пам'яткою суспільно-політичної думки України, до 1714 р. вона була діючлм нормативним документом на Правобережній Україні і була розіслана для керівництва у полкові та курінні канцелярії. Конституція відіграла неабияку роль і в діяльності самого Орлика, коли довелося укладати договори про допомогу Карлу XII, Оттоманській Порті та кримському хану Давлет-Гірею у війні з. московським царем. Він добре розумів, що самому йому провести в життя плани відродження українсько-козацької держави аж ніяк не вдається, і прагнув знайти союзників. Намагався налагодити стосунки з польським королем Станіславом Лещинським і навіть з Версалем. Французький посол у Константинополі Дезайєр, котрий мав зустріч з Орликом 11 березня 1710 р., доповідав у своїй реляції міністрові закордонних справ Торсі: «Новий запорозький гетьман — людина з розумом і освітою. Він гарно тримається, зовсім молодий (38 років. — Авт.). Гетьман казав мені, що впевнений у визволенні України з-під москалів. Він прохав протекції для своєї нації й його християнської величності, кажучи, що в інтересах Франції, аби Порта розпочала війну з москалями».

Тим часом виявилася нова обставина, з якою не можна було не рахуватися. До шведського короля якимось чином потрапила копія листа цісаря Йосифа до Петра І. Цісар радив царю заслати або знищити козаків і заселяти Україну німцями. Після цього, писав Йосиф, «маючи забезпечений тил, зможе цар підкорити собі Крим й піти навіть і далі». Франція мала тоді свої інтереси в Криму, і тому копія цього листа, передана канцлером Карла XII французькому послу, немало стурбувала останнього. І коли Орлик разом з кошовим отаманом Запорозької Січі Костем Гордієнком відвідали того ж дня Дезайєра, той сприйняв їхні слова про загрозу Москви належним чином. Довівши, що план цісаря відносно України не є випадковим, оскільки той прагне до панівного становища на Чорному морі і в Криму, Орлик закінчив своє звернення словами: «Отже, в інтересах Франції підтримати козацьку націю, і прохаю в. ексцеленцію заступити наші інтереси перед Оттоманською Портою».

На початку грудня цього ж року до Криму вирушила надзвичайна українська делегація, до складу якої входили прилуцький полковник Горленко, генеральний суддя Довгополий і генеральний писар Іван Максимович. Делегація мала укласти українсько-татарський договір. Був посланий представник і до кубанців, прихильників Булавіна, які заховалися від помсти царя на території кубанської орди. Ним був брат дружини Орлика, генеральний осавул Григорій Герцик.

Зрозуміло, що у своїй діяльності в ім'я українського народу Орлик не міг не орієнтуватися на саме населення, «змучене і озлоблене московським терором». Рятуючись від утисків, до Орлика втікали запорожці. Відібравши найспритніших, гетьман розіслав їх як своїх емісарів по Україні, і ті під виглядом бандуристів і старців поширювали його прокламації, готували народ до повстання.

Ця праця увінчалася успіхом. 10 листопада 1710 р. на нараді дивану було вирішено про війну Порти з Москвою. А 23 січня 1711 р. укладений союз між козаками і ханом на грунті повної незалежності України.

Поряд із зовнішньополітичною діяльністю немала робота була здійснена Орликом по організації української армії. Шведським і польським командуванням спільно був розроблений широкий план походу. «Перша експедиція Орлика, Потоцького і буджацького султана (так само і кримського хана), — писав Б. Крупницький, — мала характер основної операції, дві інші — допомогової. Після них приходила черга на турецьку армію, яка мала розвинути операції на звільненій від москалів Правобережній Україні».

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат