На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Утвердження сталінського тоталітарного режиму в Україні. Становище у сфері культури в 30 роках

Реферати > Історія України > Утвердження сталінського тоталітарного режиму в Україні. Становище у сфері культури в 30 роках

План.

Зміни в соціальному складі населення. Глибокі соціальні деформації. Конституція УРСР в 1937 року: розходження між словом і ділом.

Сталінізм і його провідники в Україні. згортання українізації. Масові репресії 30 років та їх жертви.

Особливості розвитку культури в 30 роках. Розвиток освіти.

Художня література і мистецтво.

Антицерковна політика влада в Україні.
Приєднання західноукраїнських земель до СРСР.

Злам З0—40-х років ознаменувався різкими пе­ремінами в житті українського населення на західноукраїнських землях, загарбаних після пер­шої світової війни Польщею, Румунією і Чехословаччиною. Позбавлене реального права самостійно вирішувати свою долю, воно стало закладником політичної гри, яку вели між собою великі європейські держави — Німеччина, СРСР, Великобританія, Франція, Італія. За досягнутими закулісними угодами, Закарпаття було окуповане Угорщиною, а Західна Україна, Північна Буковина, Хотинський, Акерманський та Ізмаїльський повіти Бессарабії приєднані до СРСР.

Вирішальна роль у такому розподілі українських земель належала Німеччині. Гітлерівська дипломатія, намагаючись за будь-яку ціну ревізувати поверсальську систему і врахувавши складність національних відносин у Європі, використала факт перебування частини українських етнічних територій у складі кількох європейських країн і нерівноправне становище там української національної меншини як засіб тиску на їх уряди. Значно розширила такі можливості для Німеччини досягнута разом з Італією, Францією та Велико­британією Мюнхенська угода. Вона, поклавши початок розчленуванню і ліквідації Чехословаччини, істотно змінила співвідношення сил в Європі на користь фашистських держав. Скориставшись тим, що на роль учасників поділу "чехословацького спадку" настирливо претендували Угорщина і Польща, надмірного посилення яких, своєю чергою, особливо побоювалися Румунія та Югославія, німецьке зовнішньополітичне відомство прагнуло розпалити супереч­ності між вказаними державами на свою користь. Німеччина відразу дала зрозуміти їм, що тільки вона може бути арбітром між ними. За принципову згоду хортистської Угорщини приєднатися до антикомінтернівського блоку вже Ужгород, Мукачеве і Берегове.

2 листопада 1938 р. міністри дали згоду на передання їй південної Словаччини і частини Закарпаття.

Проголошення автономії Карпатської України стало зручним приводом німецької дипломатії розгорнути пропагандистську акцію навколо українського питання з метою посилення тиску передусім на угорський та польський уряд Демонстративні жести гітлерівських урядовців по налагодженню економічних зв'язків з урядом Карпатської України, відкриття у її столиці — місті Хусті німецького консульства, як і виступи німецьких засобів масової інформації можливість створення української держави в Східній Європі під егідою Німеччини, — все це викликало ілюзію підтримки подібних планів. І на Закарпатті і особливо в Західній Україні спекулятивні заходи нам породжували надії у частини української політичної еліти на те, що Карпатська Україна стане плацдармом для створення Великої України за рахунок приєднання в майбутньому радянської України, Галичини, Волині, Буковині то в правлячих колах Польщі, Угорщини, Румунії, СРСР, яких аж ніяк не влаштовувала подібна перспектива, дії Німеччини не могли не викликати занепокоєння. Тим більше, що проголошення автономії Закарпаття в Є часто розцінювалося як німецька ідея.

Проте трагічна історія Карпатської України показала всім, що Гітлер ніколи не розглядав українське питання в інтересах українського народу. Аби розвіяти побоювання своїх угорських союзників і заохотити їх до ще більшого взаємного зближення, німецьке керівництво в березні 1939 р. дало згоду на оку і всього Закарпаття.

Західноукраїнські політичні кола були розчаровані і розгублені: зникала, здавалось, близька надія на власну українську державу. Натомість демонстративне охолодження уваги до цієї проблеми з боку Німеччини було позитивно сприйняте правлячими колами СРСР, для яких таке близьке існування невеликої, але української держави, було небажаним, і тому нота радянського зовнішньополітичного відомства німецькому послу в Москві 18 березня 1939 р. в якій висловлювався протест проти окупації і вторгнення угорських військ Закарпаття, мала лише формальний характер, оскільки всі наступні заходи дипломатії СРСР були спрямовані насамперед на зближення з Німеччиною.

І якщо спочатку ініціатива активізації та зміцнення взаємних контактів як свідчать опубліковані німецькі документи, більшою мірою виходили Радянського Союзу, то з кінця липня, коли Німеччина розпочала безпосередню підготовку до нападу на Польщу, ініціативою заволоділи гітлерівці, які вважали за можливе шляхом поліпшення стосунків з СРСР уникнути загрози "на два фронти". На фоні безуспішних переговорів між СРСР, Великобританії та Францією німецька сторона, прагнучи за будь-яку ціну запобігти зближенні Радянського Союзу зі західними державами, декларувала йому територіальні поступки, в тому числі і за рахунок українських етнічних засобів "Відмова від Прибалтики, Бессарабії, Східної Польщі (не кажучи вже про Україну) — в даний момент мінімум, на який німці пішли без три роздумів, лише б одержати від нас обіцянку невтручання у конфлікти з Польщею",— повідомляв на той час повірений у справах СРСР в Німеччину Г.Астахов у Москву.

Пакт Молотова-Ріббентропа.

За таких умов радянський уряд пішов на укладення договору про ненапад з Німеччиною був підписаний у Кремлі в ніч з 23 на 24 І 1939 р. після кількагодинних переговорів міністерства закордонних справ СРСР Молотова і Німеччини Ріббентропа в присутності Сталіна.

Окремою частиною радянсько-німецького договору став таємний протокол, в якому був обумовлений територіальний устрій майбутньої Європи. Окреме його положення стосувалося українських земель: "У разі територіально-політичного перевлаштування областей, які входять до складу Польської держави,— читаємо в цьому документі, — межа сфер та інтересів Німеччини і СРСР буде проходити приблизно по лінії рік Нареву, Віоли і Сяну''. Отже, більшість Західної України, згідно з умовами протоколу, повинна була відійти до Радянського Союзу.

Обидва ці документи — договір про ненапад і таємний протокол як єдине ціле очевидно суперечили принципам міжнародного права, ігнорували загаль­новизнані норми міжнародних стосунків і, по суті, були протиправними, оскільки грунтувалися на насильстві щодо третьої країни. Вони не лише не відвернули загрози гітлерівської агресії, що нависла над СРСР, але ще більше загострили цю небезпеку, сприяли міжнародній ізоляції Радянського Союзу.

Проте такий розвиток радянсько-німецьких стосунків, компроміс, зафіксований у договорі про ненапад, і особливо в його таємному протоколі, були значною мірою зумовлені фундаментальною спільністю інтересів двох тоталітарних режимів, диктаторів обох держав. Як Гітлер, так і Сталін, розглядаючи механізм практичної реалізації своїх уявлень щодо перебудови с віту, вважали історично правомірним насильство, більше того, вбачали в цьому найефективніший і єдино правильний шлях, їх зближувала загальна ненависть до демократії, гуманізму, зневага до норм моралі. Спільним було і те, що, ліквідувавши свободи всередині країни, приборкавши сили вільного розвитку, обидва режими вимушені були форсувати зовнішньополітичну активність для врівноваження внутрішньої скутості, виправдання репресивних порядків.

Західна Україна цікавила Сталіна передусім як нове володіння імперії, а також як зона безпеки на її західних кордонах. Водночас, скориставшись сприятливим моментом, сталінський режим прагнув якомога швидше покласти край ненависному йому національно-визвольному рухові українського населення на західноукраїнських землях, не допустити його активізації на території радянської України. В цьому наочно проявлялась стандартність дій російської зовнішньої політики, якій завжди була властива схильність шляхом інкорпорації супротивної сторони вирішувати свої внутрішні проблеми.

Початок другої світової війни. Вступ Червоної армії в Західну Україну.

Добившись підписання з СРСР договору про ненапад, Гітлер приступив до здійснення своїх задумів. Підрозділи вермахту, вчинивши напад на Польщу, о 4 годині 45 хвилин 1 вересня 1939 р. розв'язали другу світову війну. Незважаючи на впертий опір польських військ, до яких було

Мобілізовано й 150 тис. українців, німецькі дивізії, маючи істотну перевагу в плах, бойовій підготовці й технічній оснащеності, швидко просувалися на схід 8 вересня вийшли до Варшави. До 15 вересня основні сили польської армії були розбиті, німці взяли Люблін і підійшли до Бреста та околиці Львова, зайняли Володимир-Волинський і Дрогобич. Військові дії точилися на теренах західної України.

Акт агресії змусив уряди Великобританії й Франції, зв'язаних з Польщею зобов’язаннями про надання негайної допомоги, оголосити 3 вересня війну Німеччині. Проте в перші місяці війни їх участь в ній була символічною. Після кількох безрезультатних спроб переговорів з гітлерівцями союзники прийняли таємне рішення не приступати до активних бойових дій. Польща опинилася на порозі воєнно-політичного краху.

Поява німецьких дивізій біля обумовленої таємним протоколом демаркаційної лінії активізувала дії радянського керівництва, яке на перших порах попри всі намагання Гітлера втягнути СРСР у військовий конфлікт (ноти від З, 5 і 8 вересня) не наважувалося на цей крок, що засвідчив би пряму співвідповідальність за агресію проти сусідньої держави. Водночас, боячись втратити досягнуті домовленості, Москва 10 вересня дала зрозуміти Берліну, що для неї питання стоїть лише про Західну Україну і Західну Білорусію Зокрема, Молотов у телеграмі до Ріббентропа зазначив: якщо виступ радянських військ і відбудеться, то лише з таким обгрунтуванням, що Червона армія виступає на захист населення Західної України і Західної Білорусії від німецької загрози. Це викликало в Берліні невдоволення. На вимогу німецької сторони з радянської ноти польському уряду антинацистський пункт був вилучений натомість з'явилось формулювання: ''радянський уряд не може байдуже ставитись до того, що єдинокровні українці і білоруси, які проживають на території Польщі, кинуті напризволяще, залишились беззахисними. Зважаючи на таку обставину, радянський уряд дав таке розпорядження Голові; командуванню Червоної армії: віддати наказ військам перейти кордон і в під свій захист життя і майно населення Західної України і Західної Білорусії. Ця нота в ніч з 16 на 17 вересня 1939 р. була вручена польському послі Москві. Того ж дня рано-вранці частини Червоної армії перейшли державний кордон і вступили на територію Західної України і Західної Білорусії.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат