На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Християн Раковський

Реферати > Історія України > Християн Раковський

Перші монографічні дослідження про життя і діяльність Х. Раковського з’явилися на Заході, в СРСР ця історична постать упродовж десятиріч залишалася невідомою для широкого загалу. Табу на згадування його прізвища в позитивному чи навіть нейтральному контексті державна партія зняла за якихось три роки до кінця свого існування. Після цього в Києві та Харкові вийшли друком присвячені йому книги, що дають уяву про роль цієї людини в історії України, Росії та Європи.

Як же могло статися, що чужоземець посів таке визначне місце в новітній історії нашого народу? Наявні факти дають змогу об’єктивно оцінити позитивне і негативне в його діяльності.

Щоб зайняти активну позицію в питанні про модернізацію суспільства в країнах Східної Європи, треба було стати революціонером. Кристю Станчев-Раковський став ним у 15-річному віці. До цього зобов’язувала й сімейна традиція.

Своїми предками Чаковський пишався. Він писав: “Уся моя сім’я, як можна зрозуміти із словника Брокгауза і Єфрона, з початку XVIII ст. займає оодне з перших місць в історії революційної боротьби на Балканах”. І справді, капітан російсько армії Георгій Мамарчев 1834 р. зробив спробу підняти болгар на повстання проти турецького гноблення. Племінник Мамарчева, талановитий поет Георгій Чаковський, три десятиріччя боровся з поневолювачами і помер у вигнанні 1867 р.

Георгія Чаковського насправді звали Саввою. Чуже ім’я придбав він з поваги до родича – Георгія Мамарчева. Так само й Кристю Станчев чотирнадцяти років присвоїв собі прізвище Раковський, під яким і увійшов в історію.

Народився він 13 серпня 1873 р. в болгарському гірському містечку Котел. Його батько Георгій Станчев розбагатів на торгівлі вовною і купив великий маєток у прочорноморській Добруджі. А що ці землі після 1878 р. відійшли до Румунії, сім’я Станчевих мусила прийняти румунське підданство. Оселилися вони в причорноморському містечку Мангалія.

Кристю поїхав учитися до Варни, але 1887 р. був відчислений з гімназії як ватажок учнівського бунту проти вчителів-чорносотенців. Через рік юнак влаштувався в гімназії містечка Габрово, де організував роботу соціалістичного гуртка. Навесні 1890 р. його виключили й звідти, з останнього класу. Перебирається до Женеви, вступає на медичний факультет університету. Професія лікаря, як Раковський розраховував, мала свої переваги в пропаганді соціалізму.

У Женеві він створив гурток болгарських студентів-соціалістів. Навесні 1891 р. познайомився з Г.Плехановим, швидко став улюбленцем його родини і зав’язав близькі стосунки з членами групи “Визволення праці” П. Аксельродом і В. Засулич. Разом з Р. Люксембург, що жила поряд, керував марксистським гуртком самоосвіти. За провакаційним доносом політичного суперника юнак уперше, хоч і ненадовго, потрапив до в’язниці.

У 1891—1892 рр. Кристю Раковський бере активну участь у створенні Болгарської соціал-демократичної партії, а в серпні 1893-го представляє її на Цюріхському конгресі 2-го Інтернаціоналу. На той час йому виповнилося 20 років.

Восени 1893-го молодий болгарський соціаліст вступає до Берлінського університету. Щоб ближче познайомитися з діяльністю найвпливовішої у Європі соціал-демократичної ' партії, входить у контакт з В. Лібкнехтом, А. Бебелем, К. Каутським. Однак швидко потрапляє в поле зору бер­лінської поліції. Раковського заарештовують, а по кількох тижнях висилають з країни. Продовжує навчання в універ­ситеті Цюріха, а потім — м. Нансі у Франції, де вчилася дочка московського актора Ліза Рябова, близька до сім’ї Плеханових. Кристю друкується у французьких соціалістич­них газетах, налагоджує стосунки з Ж. Гедом, Ж. Жоресом, П. Лафаргом.

Влітку 1896 р. з мандатом від Болгарської соціал-демо­кратичної партії він бере участь в роботі Лондонського конг­ресу 2-го Інтернаціоналу. Провідні соціал-демократичні діячі Європи вже добре знали 23-річного болгарського революціо­нера, який виступав за підтримку національно-визвольного руху пригноблених народів Оттоманської імперії.

Повернувшись до Франції, Кристю і Ліза переводяться до університету Монпелье. У липні 1897 р. Раковський здо­буває вчений ступінь доктора медицини. Як видно з назви дисертації («Етіологія злочинності й звиродніння»), вона бу­ла присвячена соціальним проблемам медицини. Університет Монпельє видрукував цю працю французькою мовою, а через три роки автор видав її болгарською мовою у Софії. Згодом книга вийшла у Санкт-Петербурзі під редакцією М. Рубакіна в серії «Народная библиотека».

Після завершення освіти Кристю і Ліза поїхали до Ру­мунії, де взяли шлюб, а потім — на короткий час до Росії. Восени 1897 р. Раковський розпочав тривале лекційне турне по Болгарії. За завданням партії він підготував і видав у Варні науково-популярну книгу про східну політику російсь­кого уряду — «Росія на Сході». Вона мала важливе значен­ня в боротьбі проти впливових русофільських партій у Бол­гарії, Румунії та Сербії.

Восени 1898 р. Раковський вступає до румунської армії, щоб не втратити спадкового права на мангалійський маєток. За кілька місяців служби військовим лікарем у Констанці він написав дві книги — про справу Дрейфуса (вийшла бол­гарською мовою) і — на замовлення Петербурзького товари­ства «Знання» — солідну науково-популярну монографію про історію Третьої республіки у Франції. Крім того, регу­лярно виступав з проблемними статтями в центральному ор­гані німецьких соціал-демократів газеті «Форвертс», яку ре­дагував В. Лібкнехт, а також у теоретичному органі бол­гарських соціал-демократів «Нове время».

Після демобілізації навесні 1899 р. Християн Раковський (ця форма написання імені з'явилася в румунських докумен­тах і залишилася з ним до кінця його життя) виїхав до Санкт-Петербурга, де його дружина мала намір зробити сценічну кар'єру, однак, не отримавши дозволу на прожи­вання у межах Російської імперії, вирушив разом з нею до Франції. В Парижі взяв участь у черговому конгресі 2-го Інтернаціоналу, що відбувся у вересні 1900 р., матеріально підтримував організаторів творів видання газети російських соціал-демократів. А потім, давши хабаря, приїхав-таки навесні 1901 р. до Санкт-Петербурга.

У Росії пробув майже рік. Тут під час пологів померла його дружина. Сам-один повернувся до Франції, працював лікарем у містечку Больє. Хотів здобути ще й юридичну освіту, але у зв'язку із батьковою смертю в квітні 1903 р. пе­ребрався до Румунії. Ставши власником маєтку, залишив лікарську практику й на умовляння Д. Благоєва навесні 1904 р. вирушив у велике пропагандистське турне по Бол­гарії. Його блискучі промови стенографувалися й виходили окремими брошурами.

У серпні 1904 р. в Амстердамі відкрився черговий, шос­тий конгрес 2-го Інтернаціоналу. X. Раковський мав два мандати — від болгарської і сербської соціал-демократичних партій. І хоч за віком був значно молодшим від таких визначних діячів, як А. Бебель, Е. Бернштейн, А. Бріан, Ж. Гед, Ж. Жорес, К. Каутський, Г. Плеханов, уже вважав­ся ветераном соціалістичного руху. Балканський соціаліст взяв активну участь і в розробці документів конгресу.

Після цього X. Раковський повернувся до Румунії і зай­нявся відновленням соціал-демократичної партії, яка розпа­лася 1899 р. Відтак 1907 р. з мандатом від румунських со­ціал-демократів їде на Штутгартський конгрес 2-го Інтерна­ціоналу, обирається членом його постійного інформаційно-дорадчого органу, входить до Міжнародного соціалістичного бюро.

Селянське повстання, що тим часом спалахнуло в Ру­мунії, власті потопили в крові. Розгорнулися репресії проти утвореного 1907 р. Соціалістичного союзу, профспілкових організацій і соціалістичної преси. А що Раковського після Штутгартського конгресу не впустили до Румунії, розпочалися його митарства. Лише через п'ять років виснажливої боротьби домігся він права на своє повернення.

1913 р. в життя Раковського назавжди увійшла Александрина Александреску, яка співробітничала в румунських со­ціалістичних виданнях під псевдонімом Іляна Праля. Дочка Александрини від першого шлюбу Олена Кодряну вихову­валася в сім'ї Раковських, а її син Раду — в батька.

Під час 1-ї світової війни було створено Балканську соціал-демократичну федерацію, секретарем якої став X. Раковський. Не поділяючи крайніх позицій В. Леніна, він усе ж відійшов від ідеї «національного миру» й на цьому грунті розірвав стосунки з духовним батьком Г. Плехановим.

З 1915 р. деякі члени Міжнародного соціалістичного бю­ро, і насамперед Раковський, не раз намагалися відновити діяльність Інтернаціоналу, який розпався з початком 1-ї світової війни. З цією метою було проведено міжнародну со­ціалістичну конференцію в Ціммервальді (Швейцарія), більшість делегатів якої становили центристи. Однак ні ця, ні чергова конференція в с. Кінталь поблизу Берна не дали бажаних наслідків. Щоправда, в останній Раковський участі не брав, бо його заарештували румунські власті за анти­воєнну діяльність. г

Звільнений 1 травня 1917 р. російськими солдатами з тюрми у Яссах, він вирушає в революційний Петроград. Центристські політичні погляди Раковського дедалі радикалізуються. Опинившись після липневих подій у Петрограді під загрозою арешту, він з допомогою більшовиків виїжджає до Швеції.

Не раз меншовики-інтернаціоналісти пробували залучити до своїх лав Х. Раковського — на той час одного з найвпливовіших діячів 2-го Інтернаціоналу, але він не бажав зв'язу­ватися із жодною з політичних партій у Росії. І лише після жовтневого перевороту в Петрограді зробив остаточний вибір: запропонував свої послуги урядові Леніна. Так, на 44-му році життя поміркований західноєвропейський соціал-демократ став комуністом.

Перейти на сторінку номер: 1  2 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат