На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Види правотворчості громадянського суспільства. Судова правотворчість — особливий вид правотворчості

Реферати > Історія, теорія держави і права > Види правотворчості громадянського суспільства. Судова правотворчість — особливий вид правотворчості

Види правотворчості громадянського суспільства за суб'єк­тами:

1. Законотворчість громадянського суспільства (народу) — ре­ферендум. Це засадна конституційно-правова форма прийняття законів громадянським суспільством;

2. Підзаконна правотворчість:

а) органів місцевого самоврядування (представницьких орга­нів — рад народних депутатів, виконавчих органів і виборних посадових осіб);

б) громадських організацій (партій, профспілок та і їх посадо­вих осіб);

в) комерційних організацій (акціонерних товариств відкритого і закритого типу та ін., їх посадових осіб);

г) трудових колективів (колективні договори й угоди). Визнання безпосередньої правотворчості громадянського сус­пільства (народу) як самостійного виду правотворчості є умов­ним, оскільки референдум (народне голосування) — лише за­ключний етап правотворчості, на якому відбувається затверджен­ня нормативно-правового акта. Процес його прийняття (обговорення, доробки тощо) здійснюється, як правило, у пред­ставницькому державному органі. Громадянам на референдумі пропонується лише сказати: «так» чи «ні». Водночас завдяки ре­ферендуму громадянське суспільство виступає самостійним су­б'єктом правотворчості, надає законопроекту сили закону, який за своєю юридичною чинністю не поступається законам держа­ви. Таким чином, у правотворчості виражається державна воля народу. Факт участі громадян у референдумі є підставою для розгляду останнього як особливого демократичного виду право­творчості громадянського суспільства.

Рішення, ухвалені всеукраїнським референдумом (конституційним і законодавчим), мають найвищу юридичну чинність і не потребують будь-якого затвердження. Вони служать правовою підставою правотворчої та правозастосовної діяльності державних органів (про референдуми див. главу «Загальне вчення про демократію»).

Правотворчість органів місцевого самоврядування примикає до правотворчості державних органів і водночас утворює особли­вий, відокремлений від держави вид правотворчої діяльності. Право створювати і приймати нормативно-правові акти (рішен­ня) надається представницьким органам місцевого самовряду­вання і посадовим особам муніципальних утворень міста, сели­ща, села. Органи місцевого самоврядування (наприклад, Ради народних депутатів районів у містах) утворюються населенням для вирішення завдань місцевого значення, їх рішення діють у суворо визначених територіальних рамках.

Нормотворчість громадських об'єднань (організацій) виража­ється у розробці та прийнятті статутів, у яких визначаються пра­ва і обов'язки об'єднання або організації, порядок їхньої діяль­ності, реорганізації та ліквідації. Нормативні акти видаються також їх керівниками. Такі нормативні рішення мають силу остільки, оскільки відповідають чинним нормативно-правовим актам, виданим державою, і приймаються в межах повноважень фундаторів і керівництва об'єднання. На відміну від правотворчих функцій державних органів, нормотворча діяльність громад­ських організацій, як правило, виключає самостійне прийняття ними норм права.

Нормотворчість комерційних корпорацій полягає у виданні корпоративних норм, спрямованих на регулювання питань жит­тя колективу (як використовувати отриманий підприємством прибуток, у якому порядку провадити розрахунки з контраген­тами та ін.) і на деталізацію, конкретизацію законодавчих роз­поряджень (наприклад, інструкція про порядок провадження претензійної та позовної роботи — корпоративний акт, який регулює порядок пред'явлення претензій на конкретному під­приємстві та який деталізує і конкретизує законодавчі положен­ня). Нормотворчість корпорацій виражається в статутах підпри­ємств, які є актами фундаторського характеру, а також у поло­женнях, правилах, посадових інструкціях та ін.

Нормотворчість трудових колективів (державних і комерцій­них підприємств, установ, організацій) спрямована на розвиток норм трудового права, які поширюють свою дію лише на відно­сини одного підприємства, установи або організації, де їх прий­нято. Правотворчість трудових колективів виступає, як правило, у вигляді нормативних угод, що містять обов'язкові до виконан­ня правові розпорядження. Такою нормативною угодою є коле­ктивний договір — консолідований акт у галузі праці.

Колективний договір — правовий акт, що регулює трудові, соціально-економічні та виробничі відносини між роботодав­цем і трудовим колективом на підприємстві, в установі, органі­зації. Він укладається —

з одного боку — трудовим колективом в особі однієї або кіль­кох профспілок, інших уповноважених трудовим колективом представницьких органів;

з іншого боку — роботодавцем безпосередньо або уповнова­женими ним представниками.

Колективний договір укладається на підприємствах, в їх струк­турних одиницях, наділених правами юридичної особи, неза­лежно від форми власності, відомчої приналежності та кількості робітників; поширюється на всіх робітників незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковим як для керів­ництва (власника), так і для робітників. Він підлягає обов'язко­вому обговоренню і схваленню трудовим колективом на загаль­них зборах (конференціях) робітників даного підприємства, уста­нови, організації.

У колективному договорі можна передбачити додаткові по­рівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги, як-от: форма, система і розмір заробітної пла­ти, умови і охорона праці робітників, добровільне й обов'язкове медичне і соціальне страхування, робочий час і час відпочинку та ін.

Завдяки колективним договорам і угодам членам громадян­ського суспільства, роботодавцям і робітникам надається мож­ливість самостійно встановлювати права і обов'язки, обмежува­ти втручання держави у сферу, що становить приватний інтерес. Проте держава не усувається повністю із цієї сфери і має право застосовувати примусові заходи до осіб, що не виконують своїх зобов'язань за колективними договорами і угодами.

Судова правотворчість — особливий вид правотворчості

Не можна обминути мовчанкою точку зору деяких учених проте, що особливим видом правотворчості є судова правотворчість. У романс-германській сім'ї правових систем діяльність верховних судів має конкретизуючий, а не правотворчий харак­тер: вони виносять провідні роз'яснення щодо правильного за­стосування вже чинних правових норм і не містять нових норм права. Відповідно до ст. 40 Закону України «Про судоустрій» провідні роз'яснення Пленуму Верховного Суду є обов'язкови­ми для судів, інших органів і посадових осіб, які застосовують закон. Офіційно такі роз'яснення не мають нормативно-право­вого характеру і не визнаються джерелом права. Суд — правозастосовний, а не правотворчий орган.

Водночас слід визнати, що у певних ситуаціях у країнах ро­манс-германської правової системи судді «черпали» право без­посередньо з життя, і навіть конкурували в цьому із законодав­цем. Не виділяючи судової правотворчості як особливий вид правотворчості в країнах континентального права, відзначимо, що в них (у тому числі в Україні) є тенденції до розвитку, хоча і скромному, елементів судової правотворчості.

Будь-яке судове рішення, що ґрунтується, наприклад, на ана­логії закону або на загальних принципах права, може сприйма­тися судами після проходження рішення через касаційну інстан­цію як фактичний прецедент.

Французький дослідник Р. Давид говорить про так звані «вто­ринні правові норми», утворювані суддями в процесі конкрети­зації норм права, сформульованих законодавцем. Він підкрес­лює, що зміст положень закону тлумачиться суддями у тому зна­ченні, яке найбільшою мірою відповідає вимогам справедливості в момент застосування ними закону.

Шлях до творчого застосування закону суддями в Україні відкриває новий Цивільний кодекс (Загальна частина), що вклю­чає норму про обов'язок судів під час вирішення цивільних справ застосовувати закони з урахуванням звичаїв ділового обороту, засад сумлінності, розумності, справедливості. Таким шляхом він допускає елементи правотворчості в діяльності судів при від­правленні ними правосуддя, але лише в рамках права, забезпе­чуючи тим самим принцип верховенства права.

Останнім часом у наукових колах України активізувалося від­стоювання ідеї про судову нормотворчість. На думку його при­хильників, судова правотворчість має стати найефективнішим засобом для того, щоб, по-перше, заповнювати прогалини в за­конодавстві; по-друге, покласти край знеціненню підзаконних актів; по-третє, усунути суперечності в чинному законодавстві.

З одного боку, визнання законодавчих повноважень у суду призводить до ігнорування принципу поділу влади, з іншого — принцип поділу влади не може виключати внесок суду до пра­вотворчості, наявність у нього специфічних нормотворчих функ­цій, зумовлених необхідністю постійно враховувати поступ со­ціального життя.

Можна сказати, що судова практика набуває все більшого значення в Україні, а суди закладають основи правових норм, насамперед у вигляді юридичних актів судових органів. До них передусім належать рішення Конституційного Суду, які здатні набувати нормативно-правового характеру і спричиняти юри­дичні наслідки загального значення. Конституційний Суд здій­снює офіційне тлумачення закону, у результаті якого не лише скасовуються окремі його положення, але й встановлюються нові нормативні розпорядження. Внаслідок цього Конституційний Суд перетворюється на суб'єкта законодавчої діяльності.

Перейти на сторінку номер: 1  2 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат