На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Індуське право


1. Поняття індуського права

Індуське право — це сукупність релігійних, моральних і пра­вових норм, яка склалася на основі релігії індуїзму і підтримана державою.

Індуське право віднесене до релігійно-общинної групи (підтипу) правових систем, оскільки:

• сформувалося у Стародавній Індії під помітним впливом міфологічних і релігійних уявлень, поєднаних в індуїзмі, і разом із ним зберігає дотепер своє регулююче значення;

• тісно пов'язане з традиційними індуськими соціальними інститутами — общиною, варно-кастовою структурою, що харак­теризуються як усталеністю, так і здатністю пристосовуватися до мінливих умов життя.

Регіони поширення — Індія та інші країни Південно-Східної Азії (Пакистан, Бірма, Сінгапур, Малайзія). Індуїзм сповіда­ють общини й у країнах Східної Африки (Танзанія, Уганда, Ке­нія).

На відміну від ісламу та інших релігій індуїзм не є чітко сфо­рмульованою теологічною доктриною і не вимагає від своїх при­хильників вірності одному віровченню. Однак основні положен­ня, що містяться у ньому, підтримуються більшістю індусів, не­залежно від їх релігійних переконань.

Релігійні та ідеологічні джерела індуського права

Релігія індуїзму сформувалася в І тис. н.е. в Індії в результаті поступового зближення ідеології брахманізму та релігії буддиз­му, а також подальшої асиміляції народних вірувань.

Однією із важливих релігійно-ідеологічних засад індуїзму є обгрунтування общинно-кастової соціальної структури індійсь­кого суспільства, яке міститься у вченні брахманізму (II тис. до н.е.). Відповідно до брахманізму, існує божественний поділ сус­пільства на чотири варни (касти):

— брахмани (спочатку — священнослужителі),

— кшатрії (воїни),

— вайши (торговці),

— шудри (слуги і ремісники).

Основним догматом індуїзму, який виправдує кастову струк­туру індуського суспільства, є вчення про перевтілення душі («сансара»). Перевтілення душі відбувається відповідно до закону від­плати (карма) за доброчесну або дурну поведінку. Згідно з цим вченням, людина після фізичної смерті перебуває в земних вчи­нках — поганих чи добрих. Вважається, що низьким станови­щем, злигодами в земному житті людина спокутує гріхи, вчине­ні її душею у старих втіленнях. Людина, яка відрізняється доб­рочесною і благочестивою поведінкою, може сподіватися народитися заново як представник вищої касти. Оцінка поведінки людини в земному житті залежить від: 1) шанування верховних богів — Вішну або Шиви чи їх втілень; (2) додержання кастових побутових правил.

У західній релігійній концепції — християнстві всі люди є рівними перед Богом. В індуїзмі людина є абстракцією. Людині з моменту її народження визначена наперед належність до конк­ретної касти. Кожній касті притаманні певні права, обов'язки, мораль, правосвідомість, які регламентують життя її членів. Ці положення індуїзму склали релігійно-моральні засади індусько­го права.

Правила поведінки людей викладалися у збірниках — шастрах. У них класифікувалися норми відповідно до трьох принци­пів (чеснота, інтерес, задоволення):

1) дхарма — містить норми-правила поведінки, угодні Бо­гові;

2) артха — містить правила поведінки, які дозволяють роз­багатіти і опанувати мистецтвом керівництва;

3) кама — містить правила поведінки, які переслідують мету одержання задоволення.

Дхарма має певний пріоритет перед артхою і камою. У ши­рокому розумінні дхарма означає загальний порядок у світі, який організує всю живу і неживу матерію. У вузькому ж—це обов'я­зок (релігійний, моральний, правовий), спосіб життя благочес­тивого і доброчесного індуса у всіх її проявах.

Особливостями дхарми є:

1) відсутність відмінностей між релігійними і юридичними обов'язками. Наприклад, правителям одночасно наказується від­відувати храм і забезпечувати громадський порядок;

2) відсутність згадування про суб'єктивні права;

3) визнання звичаю джерелом права. Релігія буддизму (VI ст. до н.е.), яка справила вплив на інду­їзм, виникла як певна критика брахманізму. Вона відкидала: 1) Бога як верховну особу, морального правителя світу, першодже­рело закону; 2) систему варн, принцип їх нерівності. Традицій­но-теологічному брахманистському тлумаченню дхарми буддизм протиставив своє розуміння. Дхарма — це керуюча світом при­родна закономірність, природний закон, пізнання і застосуван­ня якого необхідно для розумної поведінки. Буддизм проповіду­вав гуманізм, добре ставлення до інших людей, непротивлення злу злом і насильством. Поступово ідеї буддизму почали впливати на законодавство. За часів Ашоки (268-232 pp. до н.е.), який об'єд­нав Індію, буддизм було визнано державною релігією. Не відмо­вившись від вчення брахманізму про систему варн, індуїзм сприй­няв буддистський принцип непротивлення злу насильством.

У трактаті' «Артхашастра» (IV-III століття до н.е.) спостері­гається помітний відхід від буддизму у бік світських уявлень про право. Поряд із визнанням дхарми, явна перевага віддається артхі (користі) у державно-правовій діяльності, збереженні систе­ми варн. У артхашастрах викладається наука управління, а нор­ми публічного права зустрічаються в дхармашастрах.

У хронологічній послідовності можна виділити такі збірни­ки, в яких просліджується поступальний процес формування норм індуського права поряд із нормами релігії та моралі:

• «смрити» («дарована» мудрість старих жерців і вчених) — стислі виречення про магічні і релігійні обряди, які супроводжу­ють важливі життєві події. Тут вже з'являються зачатки норм права, поданих у релігійній оболонці;

• дхармасутри — перші книги з питань права, в яких роз'яс­няються правила поведінки членів різних каст стосовно богів, царя, жерців, предків, родичів, сусідів, тварин. Тут норми права викладаються разом із вимогами релігії та моралі;

• дхармашастри — великі зводи правил, складені відомими вченими різних брахманистських шкіл, і санкціоновані держа­вою. В них безпосередньо викладаються дхарми, які складають­ся із перемішаних одна з одною релігійних і правових норм. Тут уперше з'являється сукупність правил, які можна назвати юри­дичними.

Дхармашастри — закони Ману, закони Яджнавалкья, закони Наради, складені у віршах між І ст. до н.е. і III-IV століттями н.е. Особливе значення в них надається обгрунтуванню керівно­го становища брахманів та їх виключних прав у питаннях уста­новлення, тлумачення і захисту дхарми. Наприклад, у законах Ману записано: «Саме народження брахмана — вічне втілення дхарми. Адже брахман, народжуючись для охорони скарбниці дхарми, посідає найвище місце на землі як владика всіх істот. Усе, що існує у світі, це власність брахмана; внаслідок переваги народження саме брахман має право на все це». Цар, при всьому своєму високому і навіть божественному статусі, повинен шану­вати брахманів, додержуватися їх наставлянь, берегти систему варн і всіх, хто шанує властиву їм дхарму;

• нібандхази — коментари дхармашастр. Написані з метою роз'яснення неясних положень і усунення суперечностей між різними дхармашастрами (складені між XI і кінцем XVII сто­літь.)

Отже, традиційне індуське право (до англійського завою­вання Індії) спиралося головним чином на праці вчених, збір­ники, коментарі, письмово викладені в них ідеологічні настано­ви, норми релігії та моралі.

Правовий звичай, закон і судовий прецедент

Правовий звичай не пов'язаний з божественним розпоряд­женням, який визначає дхарму. Як усне джерело правил поведінки він використовувався при впорядкуванні дхармасутр, дхар­машастр, які складаються із правил — дхарм. Позитивне інду­ське право — це звичаєве право. Релігійна норма (індуїзм) могла різною мірою домінувати над нормою-звичаєм, впливати на неї, змінювати її за допомогою тлумачення звичаю. Проте норми-звичаї, різні у кожної касти, посідали важливе місце в регулю­ванні відносин як усередині неї, так і за її межами. У разі відсут­ності норми в законі суддя міг вирішувати справу відповідно до своєї думки і справедливості, які цілком залежали від звичаїв касти, до якої він належав.

Нормативно-правовий акт (закон) не визнається індуїстською доктриною джерелом права. Це пояснюється такими причинами.

По-перше, мистецтво управління і видання законів і наказів правителем належить до артхи, а не до дхарми.

По-друге, дхарма потребує підкорення легітимним норматив­ним актам правителя, однак сама вважається не підлягаючою їх впливу.

По-третє, закони розглядаються як заходи, викликані тим­часовою необхідністю, конкретними обставинами. Вони вважа­ються мінливими, нестабільними. Навіть за наявності закону судді дозволено приймати рішення відповідно до власної думки і спра­ведливості.

Організація правосуддя — також сфера артхи. Дхарма висту­пає лише як керівна засада, від якої можна відходити, не пору­шуючи при цьому її засадничого принципу.

Судове рішення відповідно до індуського права не може роз­цінюватися як обов'язковий прецедент, воно співвідноситься лише з конкретно розглянутою справою.

Еволюція індуського права. Вплив англійської системи права

Перейти на сторінку номер: 1  2 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат