На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Конституція Пилипа Орлика

Реферати > Історія, теорія держави і права > Конституція Пилипа Орлика

Матеріальна конституція не носить формалізованого характеру, тобто акти, які її складають, не мають вищої юридичної сили по відношенню до ін­ших законів.

Фактична та соціальна конституція - ці терміни застосовуються для характеристики реальний стан сус­пільних відносин, які складають предмет конституційно­го регулювання, вони позначають реально існуючі в країні основи державного ладу, фактичну ситуацію з правами та свободами людини тощо.

Найбільш поширеним є використання терміну «кон­ституція» в його формально-юридичному значенні, тоб­то як основного закону держави що приймається в осо­бливому порядку, має найвищу юридичну силу та регу­лює найважливіші суспільні відносини, які визначають принципи організації публічної влади, закріплюючи при цьому засади конституційного ладу, гарантії прав і сво­бод людини і громадянина, систему, порядок організації і компетенцію органів державної влади, територіаль­ний устрій держави, державні символи[5].

В переважній більшості країн, в тому числі й в Україні, юридична формальна конституція представлена одним і єдиним актом. Такі конституції іменують коди­фікованими або консолідованими конституціями. Ко­дифікована конституція є більш зручною з точки зору користування її текстом, будь-якій особі набагато прос­тіше ознайомитися з конституційними нормами, тощо.

У деяких джерелах термін «матеріальна конституція» використо­вується як тотожний термінам «фактична конституція», «соціальна консти­туція».[6]

Видатні мислителі 17-18 ст. (Д. Локк та Т. Гоббс в Англії, Ш. Монтеск'є, Сієс,- у Франції, І. Кант - в Німеччині, Т. Пейн - в Америці та інші) сформулювали теоретичні положення, які були використані під час розробки пер­ших писаних конституцій та зберігають своє значення і сьогодні. Основні з них полягають у наступному:

1. Конституція - це акт, за допомогою якого встанов­люється така організація державної влади, яка б забезпе­чила захист людини, гарантованість її природних прав і свобод (тобто належна організація влади).

Належна організація державної влади повинна ба­зуватися на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову, що ускладнює можливість узурпації всієї повноти влади і, тим самим, дозволяє захистити людину від деспотії.

Установлювати, конституювати належним чином організовану державу може лише народ, якому, і тільки якому, належить верховне право вирішувати власну долю (звідси випливає право народу на насильницьке повалення тиранічної, неналежним чином організованої влади, яка посягає на природні права і свободи людини).

Конституція як акт установчої влади народу, за до­помогою якого народ установлює належним чином орга­нізовану державу, характеризується найвищою юридич­ною силою по відношенню до актів державної влади, оскільки остання має похідну від установчої влади наро­ду природу (це, в свою чергу, також означає, що жоден орган державної влади не може на свій розсуд змінювати конституційні положення, які визначають установлений народом характер організації державної влади).

За своєю соціально-політичною сутністю консти­туція становить собою певний компроміс інтересів різ­них частин суспільства (класів, соціальних прошарків, територіальних або національних спільнот тощо), своє­рідний суспільний договір - угоду між членами суспіль­ства з приводу установлення тієї або іншої конкретної форми організації влади, яка більшістю народу була б визнана справедливою.

Як суспільний договір конституція повинна мати письмову форму, що забезпечує чітке виконання умов договору, однозначне тлумачення його положень.

У досить лаконічній формі призначення конституції та її предмет були сформульовані у французькій Декла­рації прав людини і громадянина 1789 р.: «Будь-яке су­спільство, в якому не забезпечено користування правами і не проведено розподілу влад, не має Конституції»[7].

Функції конституції - це основні напрямки її впливу на суспільні відносини, які обумовлені соціальним при­значенням конституції. Основними з них є:

юридична функція, пов'язана з тим, що конституція є ос овним джерелом права і вона визначає всю систему правового регулювання в суспільстві;

політична функція полягає в тому, що конституція визначає основні принципи політичної діяльності, функ­ціонування інститутів політичної системи суспільства;

ідеологічна функція полягає у виховній ролі конс­титуції, яка встановлює взаємовідносини держави з лю­диною, інститутами громадянського суспільства на ос­нові їх взаємної відповідальності.

В деяких джерелах до найважливіших функцій конс­титуції також відносять: закріплення контінуїтету, тобто безперервності, спадкоємності державної влади, проти­дію лівому і правому радикалізму, протидія територіаль­ному розпаду держави. [8]

Отже, вимоги до документів конституційного характеру висвітлені біль ніж чітко та ясно. Розглянемо документ, створений П. Орликом більш детально, щоб доказати його право першим стояти в одному ряду з Конституціями США, Франції, Польщі.

ПАКТИ Й КОНСТИТУЦІЇ ЗАКОНІВ ТА ВОЛЬНОСТЕЙ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО. Зміст правових норм та їх оформлення з точки зору визнаних норм конституційного права

Текст був складений латинською та руською мовами. «Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького» написані під значним впливом ідей західноєвропейського парламентаризму закладали головні принципи республіканської форм правління.

Документ складений як договір між гетьманом та Військом Запорозьким (народ України), що було харак­терно для західної традиції, і відрізнялися від ідей схід­ного патрімоніалізму.

Конституція складається з преамбули та 16 парагра­фів, де сформульовані головні принципи побудови дер­жави. У преамбулі схематично викладено історію Вій­ська Запорозького — всього малоросійського народу. Тут Пилип Орлик витворив історико-політичний міф про те, що першим прийняв християнство каган «хозарів-ко­заків», а не князь Володимир Святославович.

Отак і народ козацький, давній та відважний, раніше зва­ний Хозарським, спочатку підніс безсмертною славою, широкими володіннями та героїчними діяннями, яких не лише сусідні народи, а й сама Східна (Візантійська) Імперія на морі й на суші боялась настільки, що Східний (Візантійський), імператор, замисливши уми­ротворити цей народ, поєднався з ними міцним союзом і власну доч­ку Кагана себто володаря Козаків, призначив сину своєму (як дру­жину) [9]

У такий спо­сіб документ заклав історичний пріоритет Української держави, першість у ній віддавалася козакам. Саме ко­заки, на думку Пилипа Орлика, були попередниками Во­лодимира Великого в процесі прилучення українських земель до європейської цивілізації. Дана схема (хозари-козаки—оборонці народу на території України) стала підґрунтям ідеї окремішності руського-малоросійського-українського народу та його природного права на власну державу.

У першому параграфі розглянуто питання віри, за­явлено про православ'я як панівну релігію в державі, а також про відновлення автокефалії.

Тому теперішній новообраний Яс­новельможний Гетьман ... буде зобов'язаний і примушений у законному по­рядку особливо дбати про те, щоб жодна чужинська релігія не за­проваджувалася на нашій Руській батьківщині. …(гетьман) повинен буде сам з власної ініціативи її викорінити, не допускаючи проповідування та розмноження кількості її прихильників…докла­даючи особливих зусиль, щоб вовіки міцніла одна-єдина Віра Пра­вославна Східного Обряду під священним Апостольським престолом у Константинополі… А задля більшого авторитету пер­шого в Малій Русі Київського митрополичого престолу і для зруч­нішого керівництва духовними справами згаданий Ясновельможний Гетьман, коли наша батьківщина буде звільнена від московського ярма, мусить сприяти поверненню її у підпорядкування владі Константинопольского Апостольского престолу, щоб таким чином відновити зв'язок і послушницьку належність нашої батьківщини до вищеназваного Апостольского Константинопольского престолу, удостоєного Євангельською проповіддю нести світло і утверджуватися у Святій Вселенській Вірі.

Другий параграф важливий тим, що чітко означив кордони держави, ви­значені Зборівською угодою 1649 р. Гетьман зобов'яза­ний оберігати територіальну цілісність країни.

Принциповий характер має шостий параграф, де за­кладені принципи управління та діяльності органів дер­жавної влади. Конституція певною мірою грунтувалася на ідеї розподілу законодавчої, виконавчої та судової влад. Законодавча влада належить Раді, членами якої є полковники зі своєю старшиною, сотники, «генеральні радники від всіх полків» та «посли від Низового Вій­ська Запорозького для слухання і обговорення справ, щоб взяти активну участь». Рада повинна збиратися тричі на рік — на Різдво Христове, Свято Великодня і Покрови, а також за рішенням гетьмана. Всі важливі державні справи гетьман має попередньо узгоджувані «на власний розсуд нічого не повинне ні починатися, і вирішуватися, не здійснюватися». Суд також мав діяти незалежно, оскільки гетьман “не повинен карати сам, із власної ініціативи і помсти, але таке правопорушення — і умисне, й випадкове — має підлягати розгляду Генерального Суду, який і повинен винести «рішення не поблажливе й не лицемірне, а таке, якому кожен повинен підкоритися, як переможений законом» (пар. 7).

Зміст шостого параграфу однозначно вказує на вплив ідей західноєвропейського парламентаризму.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат