На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Поняття законності. Принципи законності. Вимоги законності. Гарантії законності

Реферати > Історія, теорія держави і права > Поняття законності. Принципи законності. Вимоги законності. Гарантії законності

Законність — це комплексне (принцип, метод, режим) соці­ально-правове явище, що характеризує організацію і функціо­нування суспільства і держави на правових засадах.

Термін «законність» є похідним від терміна «закон» і, будучи комплексним поняттям, охоплює всі сторони життя права — від його ролі в створенні закону до реалізації його норм в юридич­ній практиці. Законність відображає правовий характер органі­зації суспільно-політичного життя, органічний зв'язок права і влади, права і держави, права і суспільства. Вимога законності рівною мірою стосується вищих органів державної влади, інших державних органів, які ухвалюють у межах своєї компетенції підзаконні акти (сфера правотворчості), безпосередніх виконавців законів — посадових осіб, а також громадських організацій, ко­мерційних корпорацій, громадян (сфера правореалізації).

Законність характеризується поєднанням двох ознак.

зовнішньої (формальної) — обов'язком виконувати розпоря­дження законів і підзаконних правових актів державними орга­нами, посадовими особами, громадянами і різними об'єднання­ми:

внутрішньої (сутнісної) — наявністю науково обгрунтованих і відповідних праву законів; якістю законів.

Важливо не тільки додержуватися законів, а й створювати справедливі, тобто правові, закони. Правові закони повинні бути нормативним підґрунтям законності. Законність є не самоціл­лю. не виконанням заради виконання, її призначення — додер­жання законів в ім'я торжества свободи, справедливості. Закон­ність — явище прогресивне і покликане сприяти суспільному прогресу. В історії було чимало випадків, коли громадяни дододержувалися законів, а законність порушувалася, коли «суворе додержання» у дійсності означало «суворе порушення» (напри­клад, масові репресії за часів культу особи Сталіна в СРСР). У таких випадках закон не відповідав праву, потребам суспільного прогресу. Щоб у державі була «правозаконність», чинні закони, насамперед Конституція, повинні адекватно відображати пра­вові принципи, загальнолюдські цінності. У сфері правотворчо­сті це виражається в забезпеченні видання закону, який відпові­дає праву. Конституції.

Законність — явище багатоаспектне і може виступати як прин­цип. метод, режим. Законність є принципом діяльності держав­них органів, громадських організацій, комерційних корпорацій, посадових осіб, громадян. Принцип законності притаманний лише демократичним державам, оскільки він є антиподом сва­волі і беззаконня, припускає пов'язаність всіх органів держави правовими нормами, дії в їх рамках і в ім'я їх реалізації. Разом з тим з боку діяльності держави законність виступає як певний метод державного управління суспільством, тобто воно здійс­нюється виключно правовими засобами. Як метод державного управління суспільством законність означає, що:

1) органи держави і посадові особи при здійсненні своєї дія­льності, розробляючи і приймаючи рішення, спираються на прин­ципи і вимоги законності;

2) при організації реалізації прийнятих рішень вони не вихо­дять за межі своєї компетенції;

3) при здійсненні контролю і нагляду за законністю дій уча­сників суспільних відносин вони додержуються правових про­цедур, використовують правові засоби і способи.

Метод законності є основою для застосування інших методів державного управління: організації, примусу, виховання, конт­ролю тощо. Він припускає високий рівень правової культури й одночасно є засобом підвищення рівня загальної та правової культури.

Законність є й режим реально діючого права, стан (атмосфе­ра) відповідності суспільних відносин законам і підзаконним нормативно-правовим актам, які, у свою чергу, покликані відо­бражати принципи свободи і справедливості, закладені в праві.

Режим законності — неодмінний елемент демократії, тому що без законності демократія може перетворитися на охлокра­тію — владу юрби. Без законності як режиму суспільно-політич­ного життя суспільство може бути ввергнуте в анархію і хаос, коли особа стає уразливою для безконтрольних дій з боку дер­жавної влади, незахищеною від її сваволі.

Без законності немає демократії, без демократії неможливо забезпечити законність. Законність і демократія — фактори по­будови правової держави.

Що таке законність — принцип, метод чи режим ?

І принцип, і метод, і режим. Усе залежить від кута зору. Однак без принципу законності як засадничого начала діяльності дер­жавних органів, державних і громадських організацій, посадо­вих осіб, громадян, без законності як методу державного управ­ління суспільством не відбудеться режим законності. У широко­му розумінні законність — це режим суспільно-політичного життя, створюваний:

— державою, яка встановлює порядок видання (зміни, скасу­вання) законів і підзаконних нормативно-правових актів, забез­печує їх відповідність потребам суспільного поступу;

— всіма суб'єктами права (державними органами, посадовими особами, громадськими організаціями, комерційними організація­ми, громадянами) у результаті однозначного розуміння і неухильного здійснення ними розпоряджень законів і підзаконних ак­тів.

При режимі законності створюється правова атмосфера, де панують ідеї права, гуманізму, справедливості, свободи і відпо­відальності; особа захищена від сваволі влади, суспільство — від анархії, хаосу, безладдя і насильства.

Принципи законності

Принципи законності — це відправні засади, незаперечні засадничі вимоги, які лежать в основі формування норм права і ставляться до поведінки учасників правових відносин. Принци­пи законності розкривають її сутність як режиму суспільно-по­літичного життя в демократичній правовій державі.

Принципами законності є такі.

1. Верховенство закону щодо всіх правових актів. Цей прин­цип припускає виключність закону, тобто підпорядкованість закону всіх юридичних актів (нормативних і застосовних) відпо­відно до їх субординації. Конституція країни має вищу юридич­ну силу. Всі закони повинні відповідати Конституції, підзаконні нормативні акти — законам, причому підзаконні акти прийма­ються і діють лише тоді, коли певні суспільні відносини не вре­гульовані законом. Правозастосовні акти мають бути піднормативними, тобто відповідати нормативно-правовим актам — за­конам і підзаконним актам.

2. Загальність законності означає, що в суспільстві всі держав­ні органи, громадські організації, комерційні об'єднання, поса­дові особи, громадяни перебувають під дією закону. Не може бути винятку ні для фізичної, ні для юридичної особи, на яку б не поширювалися вимоги законності.

3. Єдність розуміння і застосування законів на всій території їх дії. Закони є єдиними для всієї держави, всіх її регіонів. Вони висувають однакові вимоги до всіх суб'єктів, які перебувають в сфері їх часової та просторової дії. Єдине розуміння сутності і конкретного змісту законів забезпечує законність правозастосовної діяльності, однаковість застосування юридичних норм до всіх суб'єктів права. Єдність законів не виключає, а навпаки, припускає багатоманітність у правотворчості і правозастосуванні. Кожний орган держави, громадська або комерційна органі­зація конкретизують і застосовують закони з урахуванням свого функціонального призначення і місцевих особливостей. Однак конкретизація і застосування відбуваються в рамках закону і від­повідно до нього.

4. Недопустимість протиставлення законності і доцільності. Не можна відкидати закон, не виконувати його, керуючись мірку­ваннями життєвої доцільності (місцевої, індивідуальної та ін.), тому що такі міркування враховуються в законі. Правові закони самі володіють вищою суспільною доцільністю. Доцільність за­кону означає необхідність вибору суворо в рамках закону найоптимальніших (таких, що відповідають цілям і завданням суспі­льства) варіантів здійснення правотворчої діяльності і діяльнос­ті з реалізації права. Наприклад, при визначенні кримінального покарання суддя, керуючись законом, призначає той захід пока­рання, який є найдоцільнішим в даному разі, з урахуванням тяж­кості злочину, особи злочинця. У кожному окремому випадку закон має додержуватися, однак у рамках закону може прийма­тися той захід, що є найдоцільнішим у кожному конкретному випадку.

Необхідність точного і неухильного виконання правових роз­поряджень незалежно від суб'єктивного ставлення до них окре­мих осіб обумовлена презумпцією доцільності чинного закону.

5. Невідворотність відповідальності за правопорушення озна­чає своєчасне розкриття будь-якого протиправного діяння. Пра­воохоронні органи покликані як запобігати правопорушенням, так і вести ефективну боротьбу з ними. У цьому полягає реаль­ність законності — досягнення фактичного виконання правових розпоряджень у всіх видах діяльності і невідворотності відпові­дальності за будь-яке їх порушення.

6. Обумовленість законності режимом демократії, який пе­редбачає суворе додержання двох типів правового регулювання:

— спеціально-дозвільного — поширюється на владні державні органи і посадових осіб («дозволено лише те, що прямо перед­бачено законом»);

— загальнодозвільного — поширюється на громадян та їх об'­єднання («дозволено все, крім прямо забороненого законом»);

а також додержання рівності всіх перед законом і судом, яка припускає безумовне право суб'єкта на судовий захист прав. Ось чому, крім юридичної рівності, важливою є наявність незалежного судового правосуддя, яке ґрунтується на верховенстві закону і до­держанні принципу поділу влади. Цими вимогами законність проявляє себе як елемент (ознака) демократичного режиму.

Перейти на сторінку номер: 1  2 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат