На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Поняття релігійно-традиційного типу правової системи. Поняття мусульманського права

Реферати > Історія, теорія держави і права > Поняття релігійно-традиційного типу правової системи. Поняття мусульманського права

У системі мусульманського права є галузь «право особистого статусу», відсутня у континентальному і загальному праві. Вона регулює сімейні, спадкові та деякі інші відносини, її провідни­ми інститутами є шлюб, розлучення, спорідненість, матеріальне забезпечення сім'ї, обов'язки у справі виховання дітей, заповіт, спадкування за законом, піклування, обмеження правоздатності та ін. Вплив Корану тут є традиційно істотним. Так, юридични­ми нормами мусульманці заборонено виходити заміж за немусу­льманина. Присутні на весіллі свідки повинні бути мусульмана­ми. Вийшовши заміж, жінка переходить у владу чоловіка, пови­нна уникати зустрічей з іншими чоловіками, не показуватися в громадських місцях. Чоловіку дозволяється застосовувати до дружини покарання. Розлучення вважається здебільшого одно­сторонньою дією, яка виходить від чоловіка. Спадкова частка жінки становить половину частки чоловіка та ін.

Деліктне (кримінальне) право (укубай) встановлює заходи кри­мінально-правової відповідальності для людини: живої, при здо­ровому розумі, повнолітньої. Кримінальні правопорушення по­діляються на злочини проти держави і релігії, злочини проти особи (вбивство, тілесні ушкодження, майнові злочини), кра­діжку, злочини проти моральності. До найтяжчих правопору­шень належать злочини проти держави і релігії (посягання на «права Аллаха»). Наприклад, за віровідступництво встановлене покарання — страта. Передбачається також застосування юри­дичних санкцій за невиконання низки релігійних обов'язків і норм моралі.

Цивільне право (муамалат) закріплює цивільно-правові від­носини, забезпечує захист п'ятьох основних цінностей ісламу:

релігії, життя, розуму, продовження роду і власності. Посягання на них вважається злочином і розглядається як заборонене Ал­лахом діяння. Релігійний вплив у галузі цивільного права про-сліджується й у тому, що верховне право на будь-яке майно ви­знається за Аллахом. З посиланням на волю Пророка забороня­ється розглядати землю і воду як об'єкти власності.

Особливе місце в регулюванні майнових відносин належить такому інституту цивільного права, як вакуф. Вакуф — це влас­ність, найчастіше нерухома, відказана державою або приватною особою на релігійно-добродійні цілі. За мусульманським пра­вом особа, яка віддала річ у вакуф, утрачала право власності на неї, але зберігала за собою право виступати управляючим вакуфом (мутавалі). Майно, відказане на користь релігійної устано­ви, за мусульманським законодавством вважалося власністю цієї установи. Воно не могло бути об'єктом купівлі-продажу, дарун­ку або заповіту, не підлягало і державному оподаткуванню.

Мусульманське право не знає торгового права як самостій­ної галузі, проте приділяє увагу різним формам комерційних об'єднань.

Крім зазначених галузей у мусульманській системі права іс­нують:

1) «владні норми» — система норм, що регулюють сферу дер­жавно-правових і адміністративно-правових (у тому числі фі­нансових) відносин;

2) судове право — система норм, що регламентують порядок створення, функціонування і компетенцію органів, покликаних здійснювати правосуддя — релігійних судів каді, судів поліцей­ської юрисдикції, юрисдикції інспектора ринку, юрисдикції спра­ведливості халіфа або його представників;

3) міжнародне право (сійар) — система норм, що регулюють взаємовідносини як мусульманської держави на міжнародному рівні, так і між мусульманами в межах країни. Це регламентація не тільки питань війни і миру, а й відносин мусульманської об­щини з представниками інших релігій, правових статусів різних груп населення залежно від їх ставлення до ісламу. Норми між­народного права забезпечуються нарівні з іншими внутрішньо­державними нормами тими ж самими засобами.

У кожній із цих галузей права юридичні норми переплетені з релігійними нормами.

“Владні норми” (галузь державного і адміністративного права) вимагають, щоб правитель був мусульманином. До повноважень глави держави входять захист інтересів ісламу і контроль за ви­конанням правовірними релігійних обов'язків.

Судове право (у тому числі процесуальні правові галузі міс­тить норми про можливість тільки мусульманина обіймати по­саду судді. Доводити свою невинуватість можна присяганням ім'ям Аллаха. В окремих випадках (при обвинуваченні чолові­ком своєї дружини в подружній невірності) досить свідку-мусуль­манину присягнути, щоб невірність було визнано юридичним фактом. При винесенні рішення суддя може керуватися норма­ми мусульманського права, розробленими різними мусульман­ськими правовими школами, що надає йому свободу широкого розсуду.

Міжнародне право містить у своїй основі релігійну ідею про існування двох «світів» — «світу ісламу» і «світу війни». Відповід­но до неї регулюються міжнародні відносини. Зовнішня політи­ка орієнтується на «світ ісламу» і ґрунтується на «мусульман­ській солідарності», яка полягає у захисті інтересів усіх мусуль­ман, включаючи і тих, хто проживає в інших державах. Інститут «джихаду», який й дотепер не втратив свого значення, вимагає вести війну з відступниками ісламу або «невірними», які висту­пають проти мусульман.

У XXI ст. мусульманські країни вступили із системою відпра­цьованих (з різним ступенем досконалості змісту і механізму ре­алізації) галузей і підгалузей права — кримінального, шлюбно-сімейного, спадкового, зобов'язального, права власності, систе­ми судоустрою та ін. Нині активно розвиваються такі галузі права як конституційне, адміністративне, судове, міжнародне. У них різний ступінь обтяженості релігійними мусульманськими кано­нами: більший — в особистому і сімейному праві, менший — у кримінальному і фіскальному.

Норма мусульманського права

На відміну від романс-германського типу правової системи, яка визначає норму права як розпорядження конкретного істо­ричного законодавця, ісламські правники розглядають її як за­гальнообов'язкове правило поведінки, адресоване мусульман­ській общині Аллахом. Це правило поведінки містить в своїй основі релігійні догми, віру, а не логічні, раціональні рішення. Тому норма права не може бути змінена, вона абсолютна, їй слід підкорятися. Формулювання норми відбувається двома шляхами:

1) прямим — через одкровення;

2) опосередкованим — через тлумачення волі Аллаха право­знавцями.

На думку вчених-юристів (арабських і вітчизняних), у кож­ному випадку, не врегульованому Кораном або суною, у мусуль­манському праві передбачені як би дві норми:

— «істинна», яка має застосовуватися виходячи з його духу (має «божественне» походження);

—реальна, яка застосовується муджтахідами (має «раціональ­не» походження).

В ідеалі вони повинні збігатися. В окремих випадках мудж-тахіди (тлумачі релігійних і правових питань) приймають непра­вильні рішення, що спричиняє суперечливість норм. Якщо справа вирішується неправильно, вина в цьому покладається на муджтахіда, а не на недосконалість мусульманського права, його про­галини.

Видами норм мусульманського права за змістом є:

розпорядження, що оцінюють вчинки правовірних.

Встановлено п'ять категорій вчинків: а) обов'язкові; б) реко­мендовані; в) дозвільні; г) осудні; г) заборонені. До забороненого можна віднести, наприклад, лихварство, процентну позику. Прав­да, заборону процентної позики можна обминути, якщо вдатися до подвійної купівлі-продажу або надання кредитору як забезпе­чення можливості користування майном, що дає прибуток;

2) норми, що формулюють правила поведінки в конкретних ситуаціях, а також умови здійснення і наслідки конкретних дій. Наприклад, як покарання за умисне вбивство встановлено страту.

Норми мусульманського права, в основі яких лежать релігій­ні вказівки (перший вид), у кількісному відношенні поступа­ються юридичним нормам, уведеним мусульманськими право­знавцями на основі прийомів юридичної техніки і визнаним державою (другий вид). До них належать і норми, які визнача­ють конкретні інститути державної влади, включаючи компетен­цію і порядок формування.

Види норм мусульманського права за ступенем визначеності поділяються на:

1) абсолютні — не допускають різних тлумачень, іджтихаду. Це здебільшого правила релігійного культу і низка норм, які регулюють взаємостосунки між людьми;

2) абстрактні — допускають різні тлумачення змісту, конк­ретизацію різних правил поведінки на основі іджтихаду. Без кон­кретизації в результаті іджтихаду застосування цих норм (нечіт­ких і неоднозначних) неможливо.

Видами норм за ступенем спільності с:

1) норми-принципи, сформульовані у вигляді теоретичних уза­гальнень;

2) казуальні норми, які виникають, як правило, емпіричним шляхом (такими, наприклад, є норми суни).

На відміну від норм континентального права, регулятивні норми мусульманського права не знають поділу на дозвільні, зобов'язальні та заборонені. Всі вони — зобов'язальні, оскільки в їх основі лежить обов'язок здійснити ті чи інші вчинки, що обу­мовлено їх релігійно-моральною природою. Мусульманське право грунтується на ідеї зобов'язань, покладених на людину, а не на правах, які вона може мати.

Санкціям у нормах права приділено мало уваги. Санкцією за невиконання обов'язків, покладених на віруючого, вважається гріх того, хто їх порушує.

Норма мусульманського права є гнучкою. Підтримуючи зв'я­зок з релігією, вона постійно пристосовується до змін у суспіль­стві, завдяки чому зберегла авторитет усього права.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат