На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Поняття, ознаки і види правової поведінки. Поняття і ознаки правопорушення. Склад правопорушення

Реферати > Історія, теорія держави і права > Поняття, ознаки і види правової поведінки. Поняття і ознаки правопорушення. Склад правопорушення

Залежно від характеру правових розпоряджень розрізняють такі види правомірної поведінки:

Належна (соціальні) необхідна)

Можлива

(соціальна допустима):

(захист батьківщини, виконан­ня трудових обов'язків, додер­жання правил дорожнього руху та ін.)

- закріплюється в імператив­них нормах як обов'язки та за­безпечується, крім як в інші спо­соби, державним примусом.

— бажана (участь у виборах, оскарження неправомірних дій посадових осіб, вступ до шлюбу); — небажана (розлучення, страйк та ін.). — Закріплюється, як правило, у диспозитивних нормах як права суб'єкта, а не як його обов'яз­ки, реалізується відповідно до його волі (інтересу) і забезпечу­ється державою.

За об'єктивною стороною правомірна поведінка виражаєть­ся в:

- дії;

- бездіяльності (наприклад, відмова обвинуваченого від дачі показань).

За особливостями суб'єктивної сторони розрізняють такі види правомірної (законослухняної) поведінки:

• активну;

• звичайну (звичну);

• пасивну (конформістську — її різновид);

• маргінальну.

Активна правомірна поведінка — це вид правомірної поведін­ки, який полягає в цілеспрямованій діяльності громадян, поса­дових осіб, пов'язаній з реалізацією своїх прав, обов'язків, ком­петенції в рамках правових норм і пов'язаний з додатковими витратами часу, енергії, а іноді й матеріальних коштів.

Звичайна (звична) правомірна поведінка — це вид законослух­няної поведінки, що являє собою повсякденну службову, побу­тову та іншу діяльність людини, яка відповідає розпорядженням правових норм, стала звичкою і не потребує додаткових витрат і зусиль. Необхідність здійснення поведінки лише правомірним чином стала для такої людини звичною, навіть неусвідомленою в усіх аспектах.

Пасивна правомірна поведінка — це вид правомірної поведін­ки, який виявляється в бездіяльності, умисному невикористанні суб'єктом належних йому прав і обов'язків: неучасті у виборах тощо. Пасивна позиція призводить до конформістської поведін­ки, тобто пасивно-пристосовницької, яка не відрізняється від поведінки інших (принцип: «роби так, як роблять інші») — до підпорядкування суб'єкта груповим стандартам і вимогам.

Маргінальна поведінка — це вид поведінки, який характери­зується «проміжним» (прикордонним) між правомірним і про­типравним станом особи. Маргінальна поведінка особи виража­ється в готовності до протиправних дій у разі зменшення нагля­ду за її поведінкою, але не стає антисуспільною, не призводить до правопорушення через страх юридичної відповідальності (на­приклад, пасажир оплатив проїзд в автобусі лише тому, що в нього зайшов контролер).

Поняття і ознаки правопорушення

Правопорушення — це суспільне» небезпечне або шкідливо неправомірне (протиправне) винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, яке спричиняє юридичну відповідальність.

Правопорушенню властиві такі ознаки:

1) має протиправний, неправомірний, характер, тобто супере­чить нормам права, чиниться всупереч праву, є свавіллям су­б'єкта; являє собою порушення заборон, зазначених у законах і підзаконних актах, невиконання обов'язків, що випливають із нормативно-правового акта, акта застосування норм права або договору, укладеного на основі закону;

2) є суспільна шкідливим (наприклад, прогул,) або суспільна небезпечним (посягання на життя людини). Суспільна шкідли­вість (проступок) і суспільна небезпечність (злочин) — основна об'єктивна ознака, що відрізняє правомірну поведінку від не­правомірної. Юридичний аспект шкідливості виражається в по­рушенні суб'єктивних юридичних прав і обов'язків або пере­шкоді їх виконанню, матеріальний — у заподіянні учаснику пра­вовідносин матеріальних або моральних збитків;

3) виражається в поведінці — протиправній дії (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльності (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, пере­конання, які зовні не виявилися, не визнаються чинним зако­нодавством об'єктом переслідування. Практика переслідування за інакомислення є виявом репресивної суті тоталітарного ре­жиму в державі;

4) має свідомо вольовий характер, тобто в момент вчинення правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, пере­буває під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними ус­відомлено і добровільно. Відсутність свободної волі є юридич­ною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням визнається лише неправомірне діяння деліктоздатної особи (ма­лолітні і душевнохворі деліктоздатними не вважаються);

5) є винним. Правопорушенням визнається лише винне діян­ня, тобто дія, яка виражає негативне внутрішнє ставлення пра­вопорушника до інтересів людей, завдає своєю дією (чи безді­яльністю) збитки суспільству і державі, містить вину. Вина — це психічне ставлення особи до свого діяння і його наслідків. Усі сум­ніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).

6) є кримінальним, тобто спричиняє застосування до право­порушника заходів державного примусу, заходів юридичної від­повідальності у вигляді позбавлень особистого, організаційного і матеріального характеру. Застосування державного примусу до правопорушника має на меті захистити правопорядок, права і свободи громадян.

Відсутність зазначених ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення.

Склад правопорушення

Склад правопорушення — це система ознак протиправної по­ведінки, необхідних і достатніх для притягнення до юридичної відповідальності.

Склад правопорушення:

суб'єкт

суб'єктивна сторона

об'єкт

об'єктивна сторона

Суб'єкти правопорушення — фізичні і юридичні особи

Фізичні особи як суб'єкти правопорушення повинні володі­ти деліктоздатністю, тобто здатністю нести юридичну відповідаль­ність. Вік настання юридичної відповідальності фізичної особи є різним, що визначено в окремих галузях законодавства.

Суб'єктами кримінального, дисциплінарного, матеріального правопорушення виступають лише фізичні особи, цивільного — фізичні і юридичні особи, адміністративного — переважно фізи­чні особи, а в окремих випадках, встановлених у законодавстві, й юридичні особи (порушення правил пожежної безпеки, неви­конання вимог щодо охорони праці, порушення законодавства про захист прав споживачів та ін.).

Юридична особа не може бути суб'єктом кримінального зло­чину. Ним може бути посадова особа підприємства, організації, установи або особа, яка виконує функції керівника організації, капітана морських, річкових і повітряних суден та ін. Така особа іменується в юридичній літературі спеціальним суб'єктом пра­вопорушення. Вона може виступати суб'єктом матеріального і адміністративного правопорушення.

Правопорушення, суб'єктом якого є юридична особа, являє собою не що інше, як винну дію конкретних фізичних осіб, яка призвела до заподіяння певної шкоди. Хоча суб'єктом відпові­дальності в таких випадках виступає юридична особа, це не ви­ключає можливості відшкодування збитків, заподіяних органі­зації внаслідок притягнення її до юридичної відповідальності, самою винною фізичною особою. Наприклад, у ст. 452 ЦК Укра­їни закріплене положення про те, що особа, яка відшкодувала збитки, завдані з вини іншого, має право зворотної вимоги (ре­гресу) до винної особи в розмірі сплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Суб'єктивна сторона правопорушення — сукупність ознак, які характеризують суб'єктивне (психічне) ставлення особи до вчи­неного нею протиправного діяння і його негативних наслідків, а саме — вина, мотив, мета правопорушення. Обов'язковою се­ред них є вина — безпосередній вияв психічного ставлення до вчиненої шкідливої дії (або бездіяльності) та її негативних на­слідків

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат