На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Своєрідність правової системи Шотландії. Загальна характеристика правової системи Ірландії. Основні риси правової системи Канади

Реферати > Історія, теорія держави і права > Своєрідність правової системи Шотландії. Загальна характеристика правової системи Ірландії. Основні риси правової системи Канади

До складу Великої Британії входять регіони, правові системи яких відрізняються від систем Англії та Уельсу. Такий регіон — Шотландія. Вона об'єдналася з Англією в 1707 р., управляється англійським парламентом і урядом, але й дотепер зберігає своє­рідність і відносну самостійність.

Правова система Шотландії складалася, з одного боку, під впливом англійської судової системи, прецедентного права, а з іншого — зазнавала впливу римського права внаслідок профранцузької правової орієнтації, що намітилася після «війн за неза­лежність» з Англією (1298-1326). Шотландія сприйняла окремі інститути римського цивільного права, правову термінологію, поділ права на приватне і публічне. Проте, як і англійське пра­во, право Шотландії є некодифікованим.

Водночас, як і в континентальному праві, тлумачення норми проводиться виходячи від загального принципу до конкретного випадку, а не навпаки. Немає в Шотландії і поділу права на загальне право і право справедливості, настільки характерного для англійського права. Зазнавши подвійного впливу — загаль­ного і континентального права, правова система Шотландії зберегла свої специфічні риси, звичаї і традиції, що сформувалися протягом самостійного історичного розвитку. Правда, вони по­ступово втрачаються внаслідок проникнення англійських норм у шотландську систему права, особливо в галузі комерційного, торгового, фабричного, податкового, страхового права.

Джерела права сучасної Шотландії:

• правовий прецедент;

• юридичний трактат, який має «інституційне значення» (пра­вова доктрина);

• закон;

• акт Європейського співтовариства.

Прецедентне право Шотландії майже не відрізняється від анг­лійського. Незначна відмінність полягає у тому, що розглянуті англійською Палатою лордів апеляції шотландських судів у ци­вільних справах є обов'язковими для судів Шотландії, тоді як рішення цієї Палати у справах англійських судів не обов'язкові для Шотландії. Аналогічні прецедентні норми в Шотландії і Англії мають «переконуючу силу» для подальших судових рішень цих регіонів. До категорії «переконуючих прецедентів» належать рі­шення англійських і шотландських судів у тих сферах правових відносин, де необхідна інтерпретація законів Великої Британії з метою їх однаковості (наприклад, податкові правовідносини). В інших випадках рішення шотландських і англійських судів не обов'язкові одне для одного.

Юридичний трактат визнається лише в тому разі, якщо він є інституційним, тобто викладає і коментує галузь шотландського права або все право відповідно до системи «Інституцій» Юстиніана. У Шотландії є чинні коментарі, видані протягом XIII-XVIII століть (Стейра, Ірскина, Маккензі, Белла та ін.).

Закони стали одним із джерел права в Шотландії з моменту їх прийняття шотландським парламентом до 1707 p. Ці акти пар­ламенту продовжують діяти і дотепер, періодично змінюються і доповнюються. Крім того, діють закони парламенту Великої Британії 1707-1800 pp. Чинними є також закони, видані після створення Сполученого Королівства Великої Британії і Північ­ної Ірландії (1801).

Якщо судові звіти (прецеденти) почали регулярно публікува­тися починаючи з середини XIX ст., то законодавство оприлюд­нюється з 1948 р. До нього включаються акти делегованого зако­нодавства — норми цивільного і кримінального судочинства, які видаються Сесійним і Високим судом — найвищими судами Шотландії. Ці правила прирівнюються до законів внаслідок іс­торично усталеного делегування парламентом своїх судових по­вноважень найвищим судам. Крім того, видаються збірники «Підзаконних актів», до яких входять всі інші акти делегованої правотворчості.

Акт Європейського співтовариства визнаний джерелом права після вступу Великої Британії до цього об'єднання.

Велика Британія прагне до уніфікації законодавства всіх ре­гіонів, включаючи Шотландію. Як уже зазначалося, у 1965 p. була створена Правова комісія в Англії (і аналогічна в Шотлан­дії) для підготовки системи проектів великих консолідованих законодавчих актів з перспективою провести реформу всього права Англії до самої його кодифікації.

Загальна характеристика правової системи Ірландії

З давніх часів до завоювання Ірландії англійцями населення Ірландії жило за нормами власного звичаєвого права. Їх змінило звичаєве англійське право. І лише після створення самостійної ірландської держави (1921-1922 pp.) був покладений початок формуванню її незалежної правової системи. За Конституцією Ірландії 1922 p. чинні до неї закони підлягали застосуванню лише в тому разі, якщо їй (Конституції) не суперечили. Конституція 1937 p. (діє й на цей час) підтвердила це положення. У 1949 p. була створена Ірландська Республіка. Лише над північною частиною острова збереглося панування Великої Британії. Наприкінці 1999 p. Північна Ірландія набула статусу самоврядної території.

Основні риси правової системи Ірландії:

1) джерелами права є закон і судовий прецедент;

2) визнається англійська доктрина судового прецеденту, від­повідно до якої рішення вищих судових інстанцій вважається обов'язковими для них самих і нижчих судів;

3) продовжують діяти судові прецеденти, до яких належать рішення вищих судів Ірландії, винесені до приєднання до Англії. Ці прецедентні норми входять до системи ірландського загального права і мають низку незначних відмінностей від англійського права в галузі регулювання земельних відносин і договорів;

4) у галузі законодавства зберігають значення акти, прийняті парламентом Ірландії до 1921 p. Вони, як правило, копіювалися парламентом Ірландії з законів Англії. Діють також акти парла­менту Ірландії (Стормонтону), заснованого в 1929 p. і розпуще­ного в 1972 p.;

5) найважливіші галузі законодавства не кодифіковані, а пар­ламентські акти мають характер консолідованих нормативних актів;

6) активно розвивається система делегованого законодавст­ва, що дозволяє уряду і міністерствам приймати постанови і на­кази з важливих питань суспільного життя.

Основні риси правової системи Канади

Канада входить до групи американського (позаєвропейсько­го) загального права, яка формувалася під впливом системи анг­лійського загального права. Вона сприйняла основний принцип цієї системи: рішення судів вищого рівня набувають сили судо­вого прецеденту. Джерелами права є:

— закон, який видається канадським парламентом;

— норма права справедливості, створена Судом справедливо­сті лорда-канцлера в Лондоні в XV—XVI століттях;

— прецедентна норма англійського загального права.

Прагнення канадських судів затвердити свої рішення як на­ціональні прецеденти тривалий час зазнавало опору із боку Ве­ликої Британії. Рішення канадських судів підлягали оскаржен­ню Судовим комітетом Таємної ради в Лондоні. На цей час сис­тема канадського загального права є самостійною. Її єдність забезпечується Верховним судом Канади і вищих судів провін­цій, яким підпорядковані всі нижчі судові інстанції. Не втрати­ли значення і увійшли до складу канадського загального права рішення англійських судів, прийняті раніше у результаті тлума­чення чинних у Канаді англійських законів і норм загального права.

Лише з 1982 p. Канада одержала можливість самостійно ви­давати закони. Був затверджений двопалатний парламент із широкими повноваженнями, у тому числі законотворчою функ­цією. Раніше закони створювалися британським парламентом. Конституційний закон 1982 p. установив, що з цього часу жод­ний акт британського парламенту не матиме сили в Канаді.

Оскільки Канада є федеративною державою, законодавчі повноваження в ній поділені між парламентом (регулювання економіки, торгівлі, мореплавання, грошового обігу і банків, патентів і авторського права, кримінального права і процесу та ін. всього 27 сфер) і законодавчими зборами провінцій (пода­тки, освіта, виховання та ін.).

Канада, як і Англія, не має єдиної кодифікованої конститу­ції. Конституцію Канади заміняють конституційні акти: Квебекський закон 1774 p., Конституційний закон 1791 p., Закон про об'єднання Канади 1840 p., Закон про Британську Північну Америку 1867 p., Конституційний закон 1982 p.

Кодифікація цивільного і торгового права проводиться лише в провінції Квебек, яка розвивалася під впливом французького законодавства. Квебекський Цивільний кодекс 1866 р. в основ­ному відтворив структуру Цивільного кодексу Франції 1804 p. Чинний ЦК Квебека, що підтверджує культурну і правову само­бутність провінції, цілком набрав сили в 1992 p. Він розроблявся з початку 1960-х років, приймався розділами (наприклад, дру­гий розділ про сімейне право введений у дію в 1981 p.). Поряд із голландським цивільним кодексом він є одним із найдосконалі­ших за структурою.

Цивільний процесуальний кодекс Квебеку 1965 p. поєднав основні риси цивільного процесу французької моделі і процеду­ри розгляду цивільних справ, правил оцінки доказів англійсько­го загального права. В інших провінціях Канади створюються не кодекси, а законодавчі акти, що регулюють значні правові інститути. Загальнофедеральним є Кримінальний кодекс 1955 p., що встановив заборону на застосування кримінальних покарань за діяння, не зазначені в ньому, але передбачені нормами загаль­ного права. Велика увага приділяється питанню уніфікації за­конодавства. З 1918 p. діють Федеральна комісія з правової реформи і Постійна конференція з уніфікації права в Канаді. Періодично обговорюються «модельні» проекти законів для ре­комендації їх провінціям з метою подолання істотних відмінно­стей в їх законодавстві.

Перейти на сторінку номер: 1  2 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат