На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Сутність держави. Функції держави

Реферати > Історія, теорія держави і права > Сутність держави. Функції держави

Щоб розкрити поняття держави, необхідно проникнути до її сутності.

Сутність держави — це внутрішній зміст її діяльності, який виражає єдність загальносоціальних і вузькокласових (групових) інтересів громадян. Будь-яка держава, разом із вирішенням суто класових завдань, виконує й загальносоціальні завдання («спі­льні справи»), без яких не може функціонувати жодне суспіль­ство. Це — засоби транспорту і зв'язку, будівництво шляхів, іри­гаційних споруд, боротьба з епідеміями, злочинністю, заходи щодо забезпечення миру та інші.

Два аспекти сутності держави визначилися з моменту її виникнення:

• класовий аспект — захист інтересів економічно пануючого класу, здійснення організованого примусу;

• загальносоціальний аспект — захист інтересів усього суспіль­ства, забезпечення громадського блага, підтримання порядку, виконання інших загальносоціальних справ. Загальносоціальний аспект сутності держави особливо яскраво проявляється в її зіставленні з громадянським суспільством.

Співвідношення вузькокласових (групових) інтересів паную­чої верхівки (еліти) і інтересів усього суспільства за різних істо­ричних часів не однаково. Як правило, посилення однієї з них призводить до послаблення іншої. До середини XIX ст. у біль­шості країн перевага була на боці організованого примусу, захи­сту інтересів економічно пануючого класу. Поступово у ряді цивілізованих держав Заходу в зв'язку із розвитком громадянського суспільства усе більшого значення набувають загальносоціальний аспект державної діяльності, завдання забезпечення суспільного блага. У наші дні цей аспект відіграє істотну роль у неокапіта-лістичних і неосоціал істинних державах, у тому числі в Україні.

Перевага загальносоціального аспекту сутності держави відбу­лася завдяки зниженню частки його класового змісту як певного результату розвитку громадянського суспільства, твердження прав і свобод особи. У сучасних цивілізованих державах не стало чітко виражених класів, соціальні суперечності втратили антагоністич­ний характер, зріс загальний життєвий рівень населення.

Зміст діяльності держави набув нових якостей:

— держава стала на шлях подолання суспільних суперечнос­тей не шляхом насильства і придушення, а за допомогою дося­гнення громадського компромісу, толерантності, створення умов для розвитку громадянського суспільства;

— держава у своїй діяльності широко використовує такі за­гальнодемократичні ідеї та інститути, як поділ влади, плюралізм думок, висока роль суду, гласність та ін.;

— держава застосовує засоби захисту людини праці, соціаль­ної захищеності всіх громадян;

— на міжнародній арені держава проводить політику, що потребує взаємних поступок, компромісів, домовленостей з ін­шими державами.

Така держава в сучасних західних теоріях трактується як над­класова, що представляє інтереси всіх верств суспільства. Вона називається соціальною правовою державою, державою соціаль­ної демократії. Сутність й цієї держави не позбавлена класового аспекту, проте він не настільки виражений, як в експлуататор­ських державах — рабовласницьких, феодальних, буржуазних. Більш тогб, у сучасних державах (внаслідок втрати антагоністи­чного характеру класових суперечностей) ці аспекти аж ніяк не обов'язково протилежні один одному. Соціальна правова дер­жава припускає наявність громадянського суспільства, де гро­мадянин — суб'єкт права — є вільною, автономною особою (див. главу «Соціальна правова держава»).

Суверенітет держави і його співвідношення із суверенітетом народу і суверенітетом нації

Суверенітет держави — політико-юридична властивість дер­жавної влади, яка означає її верховенство і повноту всередині країни, незалежність і рівноправність ззовні.

Відрізняють дві сторони державного суверенітету:

внутрішню: виражає верховенство і повноту державної вла­ди відносно до усіх інших організацій у політичній системі су­спільства, її монопольне право на законодавство, управління і юрисдикцію усередині країни в межах усієї державної тери­торії;

зовнішню: виражає незалежність і рівноправність держави як суб'єкта міжнародного права у взаємовідносинах з іншими дер­жавами, недопустимість втручання у внутрішньодержавні спра­ви ззовні.

Внутрішній суверенітет називають ще законодавчим сувере­нітетом, оскільки він припускає право законодавчої влади ви­давати закони.

У Декларації про державний суверенітет України від 16 лип­ня 1990 p. зазначені такі ознаки державного суверенітету Ук­раїни:

1) верховенство (інакше: прерогатива влади) — відсутність іншої більш високої суспільної влади на території країни: дер­жавна влада може скасувати, визнати недійсним будь-який про­яв усякої іншої суспільної влади;

2) самостійність — можливість самостійно приймати рішення усередині країни і ззовні за дотримання норм національного та міжнародного права;

3) повнота (інакше: універсальність) — поширення держав­ної влади на всі сфери державного життя, на все населення і громадські організації країни;

4) неподільність влади держави в межах її території — одно-особовість влади в цілому і лише функціональний її поділ на гілки влади: законодавчу, виконавчу, судову; безпосереднє здій­снення владних велінь по їх каналах;

5) незалежність у зовнішніх відносинах — можливість само­стійно приймати рішення ззовні країни за дотримання норм між­народного права і поважання суверенітету інших країн;

6) рівноправність у зовнішніх відносинах — наявність у між­народних відносинах таких прав і обов'язків, як й у інших країн. До зазначених ознак суверенітету слід додати:

7) невідчужуваність — неможливість довільної відчуженості легітимної та легальної влади, лише наявність закріпленої за­коном можливості делегувати суверенні права держави органам місцевого самоврядування (в унітарній державі), суб'єктам фе­дерації та органам місцевого самоврядування (у федеративній державі).

У Конституції України проголошується: «Суверенітет Украї­ни поширюється на всю її територію» (ст. 2).

Суверенітетом володіють будь-які держави незалежно від розміру їх території, кількості населення, форми правління і устрою. Суверенітет держави є основним принципом міжнарод­ного права. Він знайшов своє вираження у Статуті ООН та ін­ших міжнародних-правових документах.

Держава має суверенні права:

право війни і миру;

право видавати закони;

право формувати державні органи;

право визначати свою атрибутику (символіку та ін.);

право встановлювати податки;

право призначати своїх представників в інших державах і міжнародних організаціях;

право вступати до міждержавних союзів та ін.

Проте держава не має права робити все, що вважає за необ­хідне, щодо інших держав. Проти таких дій застерігає міжнарод­не право. Державам, наприклад, забороняється застосовувати силу проти інших держав, за винятком самооборони або уповнова­ження з боку Ради Безпеки ООН. Іншим обмеженням свободи дій держави є юридичний обов'язок виконувати укладені нею договори. Так, члени Європейського Союзу уклали між собою договір, відповідно до якого велика частина їх економічного життя підлягає керівництву з боку Союзу. Крім того, Європейський Союз має власну систему права і свій власний суд, який вихо­дить із принципу, що у разі виникнення суперечностей між за­конами Союзу і законами держави-учасниці пріоритет належить законам Союзу. Попри ці обмеження, члени Європейського Со­юзу залишаються суверенними державами.

Слід відрізняти суверенітет держави від суверенітету народу і суверенітету нації.

Суверенітет народу (народ — громадяни всіх національнос­тей, що мешкають на території даної країни) означає верховен­ство народу як джерела і носія влади, його право самому вирі­шувати свою долю, безпосередньо або через представницькі ор­гани брати участь у формуванні напрямку політики своєї держави, складу її органів, контролювати діяльність державної влади.

Суверенітет народу, закріплений у конституції, — якісна ха­рактеристика демократії, демократичного режиму в державі. У ст. 5 Конституції України записано: «Носієм суверенітету і єди­ним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місце­вого самоврядування».

Яким є співвідношення суверенітету держави і суверенітету народу?

Суверенітет держави не обов'язково припускає суверенітет народу. Суверенітет держави може поєднуватися з відсутністю суверенітету народу, з наявністю тоталітарного режиму, деспо­тії. Як правило (але не завжди), відсутність зовнішнього сувере­нітету держави спричиняє втрату суверенітету народу як внут­рішньої свободи його політичного стану. У демократичній дер­жаві джерелом і основою співробітництва усіх влад є установча влада народу. Тут суверенітет народу є джерелом державного су­веренітету.

Суверенітет нації означає повновладдя нації, яке реалізується через її основні права. Основні права нації — гарантована зако­ном міра свободи (можливості) нації, яка відповідно до досягну­того рівня еволюції людства спроможна забезпечити її існуван­ня і розвиток. Міра свободи закріплена у вигляді міжнародного стандарту як загальна і рівна для всіх націй.

Основні права нації:

— право на існування і вільний розвиток, володіння реаль­ною можливістю визначати характер свого національного жит­тя, включаючи спроможність реалізувати право на політичне самовизначення (державна самоорганізація — аж до створення самостійної держави);

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат