На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Правове регулювання безпеки життєдіяльності, управління та нагляд за безпекою життєдіяльності

Реферати > БЖД > Правове регулювання безпеки життєдіяльності, управління та нагляд за безпекою життєдіяльності

Становлення суверенної України повинно супроводжуватися ство­ренням безпечного стану довкілля, виробництва, побутових умов для життєдіяльності людини. Основне місце в цьому процесі посідає зако­нодавство у галузі регулювання відносин з охорони здоров'я людини та навколишнього середовища і забезпечення безпеки в надзвичайних ситуаціях й ситуаціях повсякденного життя, тобто безпеки життєдіяль­ності. Ці відносини регулюються нормативними актами різної юридич­ної сили — конституцією, законами, урядовими підзаконними актами, відомчими нормативними актами та нормативними актами місцевих органів влади. Конституція  України як юридична база зобов'язань щодо безпеки життєдіяльності Проголошує

• «Кожна людина має невід'ємне право на життя... Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань» (cт. 27)

• «Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування... Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя» (cт. 49)

• «Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди» (cт. 50)

Законодавство щодо безпеки життєдіяльності включає законодавство України => про охорону здоров'я, => про охорону праці, => про дорожній рух, => про цивільну оборону, => про охорону навколишнього середовища тощо.

Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листо­пада І992 р. із змінами і доповненнями, внесеними законами Украї­ни, проголошують; що кожна людина має природне невід'ємне і не­порушне право на охорону здоров'я. Суспільство і державу відпові­дальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, на­вчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здоро­вого способу життя.

Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають *правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, *регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забез­печення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої пра­цездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захво­рюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Законодавство України про охорону здоров'я базується на Консти­туції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповід­но до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у галузі охорони здоров'я.

У статті 4 проголошені основні принципи охорони здоров'я, а саме:

• визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;

• дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій;

• гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінно­стей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення;

• рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної до­помоги та інших послуг у галузі охорони здоров'я;

• відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного роз­витку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;

• орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом у галузі охорони здоров'я тощо.

Законодавством України може бути визначено й інші права грома­дян у галузі охорони здоров'я.

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 року із змінами і доповнен­нями регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечен­ня санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні пра­ва і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епіде­міологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологіч­ного нагляду в Україні.

* В статті 7 визначено, що санітарне та епідемічне благополуччя населення — оптимальні умови життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здоров'я населення факторів навколишнього середовища, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань.

У статті 4 проголошені права громадян, які мають право на:

* безпечні для здоров'я і життя продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище;

* участь у розробці, обговоренні та громадській експертизі проектів програм і планів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, внесення пропозицій з цих питань до відповідних органів;

* відшкодування шкоди, завданої їх здоров'ю внаслідок порушення підприєм­ствами, установами, організаціями, громадянами санітарного законодавства;

* достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров'я, здоров'я населен­ня, а також про наявні та можливі фактори ризику для здоров'я та їх ступінь.

Законодавством України громадянам можуть бути надані й інші права щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.

У Статті 5 визначені обов'язки громадян, котрі зобов'язані:

• піклуватися про своє здоров'я та здоров'я і гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян тощо.

Дуже важливе значення має Закон «Про запобігання захворю­ванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист

населення». Закон викладено в новій редакції (згідно із Законом Украї­ни від 3 березня 1998 року N 155/98-ВР).

Синдром набутого імунодефіциту {СНІД) — особливо небезпечна інфекційна хвороба, що викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) і через відсутність у даний час специфічних методів профілактики та ефективних методів лікування призводить до смерті.

Масове розповсюдження цієї хвороби в усьому світі та в Україні ство­рює загрозу особистій, громадській та державній безпеці, спричиняє важкі соціально-економічні та демографічні наслідки, що зумовлює необхідність вжиття спеціальних заходів щодо захисту прав і законних інтересів гро­мадян та суспільства. Боротьба з цією хворобою є одним з пріоритетних завдань держави в галузі охорони здоров'я населення.

Визначимо деякі нормативно-правові акти щодо охорони здоров'я, які розроблялись останнім часом:

> Постанова Кабінету Міністрів від 1999.04.24, № 696 «Про затвердження Пра­вил санітарної охорони території України».

> Постанова Кабінету Міністрів від 1999.04.23, № 667 «Про Комплексні заходи боротьби з туберкульозом».

> Постанова Кабінету Міністрів від 1999.03.09, N° 341 «Про Програму профілак­тики СНІДу та наркоманії на 1999— 2000 роки». ,

> Постанова Верховної Ради, від 1999.02.19, № 453-XIV «Про проект Закону України про захист населення від інфекційних хвороб».

> Постанова Кабінету Міністрів від 1998.03.23, № 357 «Про комплексні заходи для запобігання розповсюдженню хвороб, що передаються статевим шляхом».

Законодавство про охорону праці складається з Закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про працю України та інших норматив­них актів.

Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року (визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяль­ності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваже­ним ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охо­рони праці в Україні.

Національна програма поліпшення стану безпеки, гігієни праці та ви­робничого середовища на 1996 — 2000 роки (постанова Кабінету Міністрів України від 2 листопада 1996 р. № 1345) розроблена відповідно до За­кону України «Про охорону праці».

Головною метою Національної програми є удосконалення державної системи управління охороною праці, яка сприяла б вирішенню питань організаційного, матеріально-технічного, наукового та правового забез­печення робіт у галузі охорони праці, запобіганню нещасним випад­кам, професійним захворюванням, аваріям і пожежам.

Закон України «Про пожежну безпеку» від 17 грудня 1993 року проголошує, що забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною части­ною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, на­ціонального багатства і навколишнього природного середовища. Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забез­печення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

Закон України «Про дорожній рух» визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.

Закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів — учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання.

Перейти на сторінку номер: 1  2 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат