На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Мишин-моє рідне село

Реферати > Краєзнавство > Мишин-моє рідне село

Територія сучасного Мишина розміщена на початку підгір'я Карпат, на півдні Коломийщини, центральна частина якого на висоті 340 метрів над рівнем моря, за 9-10 км від Коломиї та 7 км від селища Яблунева, в розлогій долині та по берегах колись бурхливої гірської річки Лючки, яка під час повеней розширювала свої зарінки на схід за рахунок підмивання та зсувів свого правого берега Гори, Крушника.

Східна частина села — Підлипки, Гора, Фабрика, Луцітка — це плоскогірне підвищення, яке починається в Нижньому Вербіжі, проходить через Мишин і лише на півдні Ковалівки, у Борисівці, перетворюється в справжній гірський хребет. Західна частина села — колишній лівий берег р.Лючки Морічка і Лаз — більш гориста місцевість.

Територія села умовно розділена на кутки й урочища. Найбільшими з них є Гора — весь правий берег р. Лючки, яка, в свою чергу, ділиться на менші: Гору, Фабрику, Крушник і Луцітку (біля Ковалівки) та Підлипки, що біля Нижнього Вербіжа. Центр села, розміщений у розлогій ступінчастій долині, що була колись лугами і зарінками Лючки, також умовно розділений на Долішній кут, центр, де розміщені церква, школа, дитячий садок, відділення зв'язку і медпункт, приміщення сільської ради, правління спілки селян, та Горішній, що поблизу Стопчатова.

Західний берег села розділюється на Багно і Морічку, до складу якої входить найбільша західна його частина — Лаз, Дубове.

Окремі частини села одержали різні назви в зв'язку з практичним використанням цієї території. Це Фабрика на Горі за Лючкою, де в XIX ст. добували кам'яне вугілля, сьома шахта, де добували кам'яне вугілля в 40-60 роках XX ст., Циганський кут (біля Підлипок), Смола, де при асфальтуванні дороги в 1961 р. виливали гарячу смолу, Крушник, де були великі зарослі крушини...

Колись повноводна, золотоносна річка, Лючка протягом тисячоліть не раз змінювала річище, поступово пересуваючись із заходу на схід. Перше річище проходило там, де тепер автотраса, попід береги Морічки і Багна. Кожне нове місце розташування річища через тривале вимивання ґрунту залишало після себе площу на кілька метрів нижчу від попередньої. Утворилася плоска ступінчаста поверхня з поступовим пониженням із заходу на схід, що проходить упритул до теперішнього правого берега, весь час підмиваючи його, в результаті чого утворилися стрімкі обриви (скали) в багатьох місцях правого берега річки. Навесні 1999р. великий зсув берега відбувся на Крушнику.

Підгір'я, в тому числі й територія Мишина, як стартова територія в освоєнні природних багатств Карпат, була заселена людьми з часів кам'яного віку. Ось чому на території села знайдено багато знарядь праці, якими користувалися люди в ранньому, середньому і пізньому кам'яному віці, за часів міді, бронзи і заліза, що охоплюють період щонайменше від XIII тисячоліття до н.е. до першої половини першого тисячоліття н.е. До наших днів дійшла лише мізерна частина того, що можна було б знайти 1000-500 років тому. Незважаючи на це, навіть ця незначна кількість давніх речей різних періодів існування людства — пряме підтвердження того, що жителі Мишина живуть на землі своїх предків, які жили тут з незапам'ятних часів.

У 1960-1980 pp. до рук мешканців села не раз потрапляли найдавніші знаряддя праці. Кам'яні сокири та їхні уламки знайдено на кутку Лаз, що в західній гірській частині села, вчителем школи М.Миронюком під час копання пивниці; на Морічці — учнем школи В.Бучацьким і т.д. Та найбільше давніх знарядь праці знайдено на Підлипках. Це крем'яні скребки, ножові крем'яні пластинки з однобічним і двобічним загостренням, якими користувалися люди з часів раннього палеоліту, кам'яні сокири й кам'яні молоти з часу неоліту, бронзові й залізні вироби перших століть нашої ери, мечі, списи (уламки), римські монети з І-ІІІ ст. н.е., уламки посуду з часів Трипільської культури, могильники з прахом людей.

Характерно, що всі місця, де було знайдено найдавніші знаряддя праці в Мишині, Іспасі, Великому Ключеві, Ковалівці, добре проглядаються одне з одного й розміщені на такій відстані, щоб у разі небезпеки було зручно передавати світлові чи звукові сигнали. Так, із кутка Засічне, що у Великому Ключеві, де учні Мишинської школи під час копання картоплі 1971 р. знайшли кам'яну сокиру, добре видно Лаз і Підлипки в Мишині, а з Лазу добре видно й Підлипки, і Ковалівку, Борисівку, території Стопчатова (у тамтешній школі зберігається, мабуть, єдина в окрузі крем'яна сокира з шліфованим загостреним вістрям). З Підлипок добре видно Монастирське і Городищі, що в Іспасі, звідти його східну територію — Чертежик, з якого видно територію Грушева, Пилипів, Дебеславців, де також знайдено найдавніші знаряддя праці.

Аналізуючи речі, знайдені в Мишині при археологічних розкопках, академік, доктор історичних наук, заслужений діяч науки України Володимир Грабовецький у книжці «Уторопи, сторінки історії» пише: «Цікаве в археологічному плані сусіднє з Уторопами село Мишин. Тут івано-франківським науковцем Б.Томенчуком виявлено аж чотири археологічні пам'ятки, що знаходяться на північно-східній околиці села, простежено курганний могильник культури шнурової кераміки (кінець третього — середина другого тисячоліття до християнської ери)».

У першій половині першого тисячоліття до н.е. на Прикарпатті широкого поширення набула чорна металургія, тобто виплавка заліза і виробів з нього, які були значно міцнішими, ніж вироби з бронзи чи міді. Покладів залізної руди в Карпатах немає, а тому за свідченням дослідників, додішні жителі Карпат вміло використовували болотну руду, що мала достатній вміст заліза, щоб з неї можна було добувати необхідну кількість цього металу. Мишинські металурги використовували привізну болотну руду з Підгайчиків, Турки, а також привозили злитки заліза з Балкан, з яких і виготовляли необхідні речі. Тому не дивно, що старожили села разом з кам'яними сокирами, їхніми уламками знаходили й уламки якихось речей, виготовлених із бронзи й заліза. Напевно, і тепер десь глибоко в землі на Підлипках зберігається чимало речей, якими користувалися наші предки.

Територія Мишина багата й на корисні копалини, ут є великі запаси кам'яного (бурого) вугілля, газу, озокериту (земляного воску), кам'яної солі. За давніх часів кам'яне вугілля в багатьох місцях села виходило на поверхню землі. Саме це та великі запаси деревини зумовило будівництво залізних гут на території села для виплавки бронзи і заліза.

Як свідчать письмові джерела, з V тисячоліття до н.е. і до VIII ст. нашої ери на Буковині, північному підгір'ї Карпат і на Закарпатті широкого поширення набули вироби з бронзи і заліза, виплавку яких робили за допомогою залізних гут, виготовлених з великого каменя. Такі залізні гути виявлені в Печеніжині, Мишині, Слободі Рунгурській та в інших місцях.

Про існування залізної гути свідчить той факт, що на час закладання фундаменту для будівництва Народного дому в Коломиї житель Мишина Федір Гуцуляк розібрав великий камінь із фундаменту залізної гути, що була на Долішньому куті, й привіз його на будівництво. Серед перших, хто привіз камінь на будівництво Народного дому в Коломиї, були жителі Мишина, Іспаса (тепер Спас), Ковалівки, Лючі... Це зафіксовано в документах. Є й фотографія цих людей, яка зберігається в архівах Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття.

Добування кам'яного вугілля на терені Мишина започатковано 1802 року. Видобували його для місцевих потреб. Вивчались і запаси кам'яного вугілля на території села. Однак промислове добування кам'яного вугілля в Мишині й у Джурові розпочалося лише в 1861 p., воно посилилося після пуску Львівсько-Чернівецької залізниці в 1866р. та пізніше добудованих залізничних віток Коломия-Слобода Рунгурська і Сопів-Мишин. Від бринцберга — спеціальної будови для підняття й опускання вагонеток з вугіллям, вагонетки з вугіллям кіньми везли до Сопова. Неподалік бринцберга, поблизу Миколи Дутчака, був дерев'яний міст через Лючку. Шахта, що мала назву «Барбара» (очевидно, комусь присвячена), належала промисловцеві Шипановському. Біля шахти за багато років було насипано великий терикон породи, що складався в основному з білого піску, який проіснував до початку 1950 р. і використовувався людьми як будівельний матеріал.

Для добування вугілля в Мишин! австрійський уряд залучав шахтарів з різних країн Європи. Тут працювали фахівці шахтного добування вугілля з Німеччини, Чехії, Польщі... Це такі шахтарі, як Адольф Сідлецький, Людвіг Герлічка, Гринь Літинський, Михайло Герлічка та ін., які після закриття шахти залишилися постійно жити в Мишині, одружившись з мишинськими дівчатами.

Для шахтарів, або гірників, як їх називали в Мишині, були побудовані будиночки на «Варшаві» (Циганський кут). Тут були крамниці, постерунок і навіть базар, на який з'їжджалися люди з навколишніх сіл, а також корчма, був тротуар.

Після закриття шахти все це було розібрано, а її власник, згідно з переказами, стратився.

Трохи пізніше кількома шахтами в Мишині володіла комерсантка зі Львова Генріка Гекер, яка мала на території Мишина й ЗО моргів землі. Мала шахту на березі та дві шахти під берегом, одна з них біля теперішньої спілки селян, а друга — горизонтальна — в Скалі. Прибула до Мишина з позашлюбним сином Адасем. Швидко закохалася в одного з найвродливіших мишинських парубків, Івана Ферчука, і вийшла за нього заміж. Мала від нього кількох синів.

Щоб похвалитися перед своєю родиною і знайомими комерсантами, який у неї гарний чоловік, комерсантка чимдуж поїхала до Львова й просила Івана Ферчука, щоб він теж приїхав до Львова, в новому костюмі. Але Іван, не послухавши жінки, приїхав до Львова не паном, а опришком, одягнувшись у гуцульський одяг. Це призвело до сімейної трагедії. Поміщиця, повернувшись зі Львова до Мишина, через образу гонору, а також через те, що під час великої повені 1891 року, яка була в Мишині, коли вода доходила до берегів теперішнього цвинтаря, знесла будівлі й затопила шахти під берегом, в результаті чого поміщиця стала банкрутом, обіллявшись бензином, спалила себе. Під час тієї повені, яка наробила багато шкоди людям, був забраний млин під берегом, неподалік спілки селян, та дерев'яний міст поблизу М. Дутчака.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат