На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Мій рідний край Тернопіль

Реферати > Краєзнавство > Мій рідний край Тернопіль

Тернопіль — місто обласного підпорядкування, адміністративний, економічний і культурний центр Тернопільської області. Розташований на р. Сереті (ліва притока Дністра). Вузол залізничних та автомобільних шляхів. Є аеропорт. Відстань від Тернополя до Києва 415 км. Населення на 1 січня 1973 року — 106 300 чоловік.

Місцевість, де розташований Тернопіль, була заселена здавна. На його околицях збереглася стоянка доби мезоліту, що існувала тут 10—9 тисяч років тому, виявлено залишки поселення трипільської культури (III тисячоліття до н. е.) та могильник VIII—VII ст. до нашої ери.

Перша письмова згадка про Тернопіль припадає на 1540 рік. Того року поль­ський король Сигізмунд І дав грамоту краківському магнату Яну Тарновському на місцевість Тернопілля в Теребовлянському повіті з умовою побудувати за річкою Серетом фортецю. Назва «Тернопілля», мабуть, означала тернове поле. Спорудження фортеці почалося в 1540 році і закінчилося 1548 року зведенням високих кам'яних стін. Навколо неї почали осідати люди. У 1548 році місто дістало магдебурзьке пра­во, йому були дозволені три ярмарки на рік і щотижневі торги.

Власник одержував з міста значні прибутки. Ті жителі, які мали в тимчасовому, користуванні невеликі земельні наділи, сплачували податки збіжжям або відробляли на панських ланах. Ремісники й дрібні торговці за кожен будинок платили грішми. Окремо доводилося сплачувати за проживання на центральних вулицях, за право торгівлі, користування панською броварнею, лісом. Міщани мали давати безплатно тягло, житло для жовнірів, які прибували в місто.

У перші десятиліття після виникнення міста більшість населення була зв'язана з сільським господарством, займалася хліборобством і скотарством, а також мислив­ством і бортництвом. Вигідне розташування Тернополя на торгових шляхах сприяло швидкому зростанню ремесла й торгівлі. Тернопільські купці підтримували зв'язки з Росією, а також великим на той час торговельно-ремісничим центром — Львовом.


Вже в 1566 році королівський уряд і дозволив створити в Тернополі склади для зберігання товарів, що надходили з російських та інших земель.

3 розвитком ремесла створю­ються цехові організації ремісни­ків. У 1566 році власник міста затвердив статут першого тут цеху шевців. Пізніше, у 1636 році виник цех кравців. Цехи були невелики­ми, в них об'єднувалося по кілька чоловік. Вступ у. цехи був дуже обмежений. Учні не одержували плати, більше того, ще вносили пев­ну суму за навчання. Підмайстер одержував за свою роботу малу платню, його робочий день, як правило, тривав 15—16 годин на добу.

У наступні десятиліття основу економічного життя міста становили ремесло й тор­гівля. Значного розвитку набули гончарство, млинарство, бондарство, виникли ко­вальські, слюсарні, будівельно-керамічні майстерні та невеликі пекарні.

Після того, як Тернопіль став окружним центром, змінився його вигляд. В центрі були прокладені дерев'яні, а потім кам'яні тротуари, почалося будівництво адміні­стративних будинків. Одним з них була двоповерхова будівля магістрату, спорудже­на 1809 року.

З розвитком капіталістичних відносин у першій половиш XIX ст. в місті з'яви­лися перші невеликі підприємства мануфактурного типу — слюсарні, ковальські, шевські, кравецькі та переробки сільськогосподарської продукції. Діяли шкіряне, цегельне, тютюнове підприємства. Кількість робітників на них була невелика, пра­цювали вони за вільним наймом. Це були вихідці з навколишніх сіл, відпущені шляхтою на оброк. Цехове ремесло тоді в місті майже занепало. Значна кількість жителів міста не поривала з сільським господарством. Крім землеробства, займалися тваринництвом і бджільництвом. Ті, хто тримав пасіки, віддавали феодалу десяту частину меду.

З березня 1810 до серпня 1815 року Тернопіль був адміністративним центром земель, які за Шенбрунським перемир'ям між Францією і Росією відійшли до Росії. Це мало прогресивне значення для Тернополя. Перебування його в складі Російської держави дещо полегшило економічне й політичне становище населення. Обмежувало­ся свавілля єзуїтів, які мали тут сильні позиції. Розгорнулося деяке цивільне будів­ництво, було відбудовано старий замок, упорядковано вулиці. Після вторгнення армії Наполеона в Росію Тернопіль був оголошений на воєнному становищі. Насе­лення міста допомагало російській адміністрації охороняти його, підтримувати на­лежний порядок на державному кордоні, що проходив поблизу Тернополя.

Після реформи 1848 року Тернопіль все більше втягувався в капіталістичний розвиток. Зростанню економіки значно сприяло будівництво залізниць. Особливо велике значення мала лінія Львів — Підволочиськ через Тернопіль, яка стала до ладу 1870 року. В цьому ж році завершено будівництво вокзалу. Це була перша залізнична магістраль на Тернопільщині. В кінці XIX ст. залізнична колія з'єднала його з Бережанами. У 1906 році проклали залізницю від Тернополя до Збаража. Водночас будували й шосейні шляхи. 1895 року Тернопіль був з'єднаний шосе з Теребовлею, Збаражем, Підволочиськом. На початку XX ст. у місті діяли, крім згаданих під­приємств, електростанція, збудована у 1900 році, спиртовий завод на Загребеллі та фабрика сиру. Всі підприємства були дрібними.

І в наступні роки промисловість розвивалася дуже повільно, кількість робітни­ків не зростала, а часом, у зв'язку з кризовими явищами в економіці Австро-Угор­щини, скорочувалася. У 1902 році в промисловості було зайнято 1230 робітників, а в 1910 році їх зменшилося до тисячі.

У ХІХ – на початку ХХ ст. українська культура на західноукраїнських землях перебувала в особливо тяжкому становищі. Насильна полонізація й онімечування населення, переслідування української мови, офіційне усунення її шкіл згубно позначалося на всіх ділянках культури. До 1817 року в Тернополі не було жодної української школи. В 1820 році відкрилася гімназія, якою спочатку заправляли єзуїти костьолу домініканів. У зв'язку з тим, що гімназія давала право вступу до університету, власті особливо пильно слідкували за контингентом її учнів. Доступ у гімназію навіть для дітей української заможної верхівки був дуже обмежений. Так, у 1895/96 навчальному році з 583 учнів було тільки 6 українського походжен­ня, решта — поляки, німці та ін. В 1855 році відкрилася чотирикласна реальна школа. Але потрапити до неї могли лише діти заможної верхівки міста, тому що навчання коштувало дуже дорого: вступний внесок становив 96,6 злотих, річна пла­та за навчання — у 1859 році 298 злотих, а в 1876 році вже 903 злотих. 1875 року в Тернополі відкрилась учительська семінарія, яка готувала учителів в основному для сільських початкових шкіл. Але, незважаючи на те, що в селах переважна біль­шість, а часом і все населення без винятку розмовляло українською мовою, майже половину учнів становили особи польської національності. У 70-х роках XIX ст. в місті працювали 2 чотирикласні народні школи (чоловіча й жіноча), які утримував магістрат міста, але виділяв він на них мізерні кошти. У 1895/96 навчальному році в усіх чотирьох школах навчався лише 491 учень. У 1891 році для підготовки ква­ліфікованої робочої сили в місті відкрилася дворічна промислова школа. Вона готу­вала робітників-майстрів кількох спеціальностей. Контингент учнів був дуже обме­жений. У 1901/02 навчальному році тут навчалося лише 88 дітей. Якщо взяти до ува­ги, що 1890 року в місті проживало 26 тис. чоловік, то стане зрозумілим, що наявних шкіл .було далеко недостатньо і лише незначна частина дітей трудящих могла одер­жати навіть початкову освіту.

Навесні 1864 року у Львові організувався перший професійний український театр товариства «Руська бесіда». В червні 1865 року театр вперше приїхав на га­стролі до Тернополя. З цього часу жителі міста почали знайомитися з кращими тво­рами української класичної драматургії. Свої виступи театр розпочав п'єсою І. Кот­ляревського «Наталка-Полтавка». Були також показані «Назар Стодоля» Т. Шев­ченка, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітку-Основ’яненка та інші. В 1875 році з теат­ром товариства «Руська бесіда» в Тернополі виступав видатний український драма­тург, актор і режисер, основоположник українського реалістичного театру М. Л. Кропивницький. У листопаді 1903 року в місті побував композитор М. В. Лисенко. Він зустрічався з діячами культури, робітниками, учнями гімназії. У 1905—1906 pp. у Тернополі виступали М. К. Садовський (Тобілевич) та М. К. Заньковецька.

Тернопільський ревком багато уваги приділяв розвитку мистецтва. 15 серпня 1920 року в Тернополі розгорнув роботу Український радянський драматичний театр. Організатором його був М.М.Крушельницький, який починав тут свою сценічну діяльність ще 1915 року актором театру “Тернопільські театральні вечори”, створеного О.С.Курбасом.