На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Село Уторопи

Реферати > Краєзнавство > Село Уторопи

Під кінець 30-х рр. ХХ ст. польські власті посилюють репресії проти українського народу Галичини. Ці репресії, цей жорстокий терор торкнувся майже кожного села Коломийщини. Не минули вони і села Уторопи. В 1937 р. була закрита в селі читальня “Просвіти”, а саме товариство “Просвіта” було заборонено.

Прийшов 23-ій день серпня 1930 р. Червоно ленінський фашист запив домовлену приязнь з брунатним німецьким фашистом. А через декілька днів, 1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу, почалася Друга світова війна. За короткий час, всього за три тижні, диктаторська Польща пілсудчини була розгромлена. Мешканці Уторопів були безпосередніми свідками цих подій. Дорогою, що йде із Коломиї, через Уторопи на Косів і далі на Румунію, два тижні, як день та ніч, гуркотіли різні автомашини, трактори, цілі воєнні обози, Це відступали рештки польської армії, а разом з ними в Румунію втікали різні урядові організації та установи. Скоро, 17 вересня 1939р. на Прикарпаття вступила совєтська Червона Армія і відповідно до договору, який був укладений між фашистською Німеччиною і Радянським Союзом 23.VІІ-39 р. окупувала всю Західну Україну. В Західній Україні була встановлена радянська влада, а житті села Уторопи почалася нова сторінка історії, під владою червоних окупантів.

Нова радянська влада швидко почала встановлювати нові порядки на західноукраїнських землях. Всіх селян було обкладено різними податками та обов’язковими поставками державі зерна, картоплі, м’яса, яєць, вовни, молока залежно від кількості орної землі та сінокосів.

Почались арешти і вивіз до Сибіру заможних селян. Їх називали “кулаками”, до “совітів” цього слова у селі ніхто не чув.

Арештовували в першу чергу національно-свідомих людей, активних громадських діячів, переважно членів товариства “Просвіта” “Рідної школи” та інших патріотичних товариств. В Уторопах в березні 1940 р. було заарештовано органами НКВС активного громадського діяча Петра Волощука, його товариша Івана Воло щука та Василя Кури щука і рід інших свідомих уторопчан.

Всі ці репресії відбувалися під прикриттям облудної радянської пропаганди: і преса, і радіо день-у-день втовкмачували людям думку, що радянська влада найсправедливіша і найдемократичніша, а життя в СРСР – найщасливіше. Всіляко і всі лади прославлявся “вождь всіх народів” Йосиф Сталін.

Прийшов день 22 червня 1941 р. Цього дня фашистська Німеччина напала на свого “друга” Радянський Союз, почалася німецько-радянська війн. Німецькі війська швидко посувалися із заходу на схід і вже 4-5 липня 1941 р. вони появилися і в с. Уторопи.

Багато утороп чан, як і значна частина населення Галичини, надіялися, що в цій війні комуністичний Радянський Союз буде розгромлений і складуться сприятливі обставини для відновлення Української Самостійної Соборної Держави. Але ці надії виявилися марними. Німецькі, політичні і військові власті нічого навіть і слухати не хотіли про те. Це стало видно зразу після того, як вони почали масово арештовувати і розстрілювати членів організаторів українських націоналістів яка 30 червня 1941 р. у Львові проголосила Акт про відновлення України.

Німецькі військові власті запровадили на окупованих землях суворий воєнний режим, наклали на селян зразу обов’язкових контингентів хліба, м’яса, молока, інших продуктів, а молодих людей-хлопців та дівчат – масовою вивозили насильно на роботи в Німеччину. І за невиконання будь-якого розпорядження була кара – розстріл. Дуже важко жилося утороп чанам в 1942 році. Неврожай і масова реквізиція худоби, здача обов’язкових контингентів викликали голод. Мешканці села з мішечками солі ходили на Поділля і міняли сіль на хліб. Але цей хліб тяжко було доставити додому, бо по дорогах були застави німецькі поліції, яка відбирала у селян цей хліб.

Скоро населення Прикарпаття, як і всієї окупованої України, переконалося, що гітлерівська Німеччина нічим не краще за большевицький Радянський Союз. По селях почали утворюватись загони української народної самооборони, які боронили селян від грабунків німецьких властей та від вивозу української молоді в Німеччину. Такий загін був створений і Уторопах, пізніше ці загони переросли в УПА.

В першій половині 1944 р. почалося звільнення Прикарпаття від німецької окупації. На території с. Уторопи майже до серпня точилися бої між німецько-мадярськими військами та Червоною Армією. Аж у перших числах серпня 1944 р. Червона Армія остаточно оволоділа Косівщиною і в т.ч. Уторопами.

Військові органи зразу провели мобілізацію, в Червону Армію були мобілізовані буквально всі чоловіки віком 18-50 років. В селі залишились лише явні каліки: сліпі, криві, глухі і ін. На радянсько-німецькому фронті загинуло 53 уторопчани, мобілізованих до Червоної Армії. В 1974 р. громада села спорудила пам’ятник воїнам-односельцям, які загинули в Другій світовій війні.

На постаменті встановлена скульптура воїна, а на мармурових плитах викарбувані їх імена і прізвища.

В той час частина молоді та молодих уторопських чоловіків, яких насильно брали у Червону Армію і відправляли на Фронт, влилися в ряди української Повстанської Армії, загони якою діяли в околицях села. Ці загони УПА вели безкомпромісну боротьбу проти німецько-фашистських загарбників, а пізніше і проти радянських червоних окупантів. Головною їх метою в цій боротьбі було здобути Незалежну Українську Самостійну Державу. Це боротьба продовжувалася з 1944 по 1950 роки.

В літопис УПА вписано багато сторінок тяжкої і героїчної боротьби з переважаючими силами московсько-більшовицьких окупантів. Це була дуже тяжка підпільна і відкрита боротьба, внаслідок якої загинуло дуже багато учасників національно-визвольних змагань. Одні загинули в боях, інші в тюрмах, а ще інші були ув’язнені, суджено і вислано на багато років на каторгу у сталінські табори Далекого Сходу та крайньої Півночі. Більшість із них там і померли, не побивши більше рідної землі.

Вчитель-пенсіонер Уторопської школи Юрій Дмитрович Кашевка встановив прізвища утороп чан, що загинули в болях за Україну в лавах УПА. Їх близько.....

Серед них Ілько Строжук (псевдо “Ліщина”) – сотник УПА, Іван Біленчук (“Острий”) – станичний с.Утороп, Петро Біленчук син Андрія, Дмитро Лучко син Івана, Петро Кошевка син Василя, Іван Ласійчук син Микола і багато інших.

Післявоєнні роки були для утороп чан дуже важкими. Радянські органи вели боротьбу з УПА всіма найбільш жорстокими методами, вбивали, катували захоплених поранених, палили хати, під приводом того, що тим перебували воїни-повстанці. Жорстокий терор НКВС був спрямований проти населення села, за будь-що арештовували невинних селян ніби-то за те, що вони допомагали повстанцям, цілими сім’ями вивозили в Сибір а на Далеку Північ. Вивозили всіх, батьків з маленькими дітьми, вивозили у час лютих морозів, напівроздягнених, без засобів на існування. А що довелося цим нещасним репресованим пережити під час дороги, а їх везли місяцями, та на місці поселення, то гірших мук, страждань, навіть сам диявол е міг би придумати. Лише деяким з цих репресованих після багатьох років, вже в час так званої “горбачовської відлиги” пощастило повернутися знову на рідну землю.

За даними старожила Юрія Кишевки, 33 уторопчани були засуджені за зв’язок з УПА на 25 років а вивезено з Уторопів 49 чоловік.

Ішли роки, минали десятиліття, а в пам’яті народу збереглися спогади про ці страшні роки життя під владою червоних більшовицьких окупантів. Вони живуть і до сьогодні, в них віддзеркалюється вся наша багатостраждальна історія – і не лише села Уторопів, але і всієї України.

Говорять, що в історії немає нічого вічного, імперії виникали і зникали, а народ залишався назавжди, він мріяв і боровся за краще життя. За волю, за свою незалежну державу.

Тернистим шляхом ішла до незалежності наша Україна.

Доля усміхнулася нам лише в кінці ХХ ст., коли розпався Радянський Союз – оця “імперія зла”, і на його руїнах виникли нові незалежні самостійні держави. 24 серпня 1991 р. було проголошено Акт про незалежність Української держави. А 1 грудня 991 р. остаточно закріплено нашу державність на історичному референдумі, коли понад 90 відсотків населення проголосувало за незалежність України.

Утороп чани були активними учасниками цих історичних подій. 1 грудня 1991 р. вони прийшли на виборчу дільницю в Уторопах і 1595 жителів одностайно проголосували за незалежність України.

Почався новий період в історії Утороп уже в умовах Незалежної Самостійної Держави – України.

Сторінки історії культури Уторопів

Церква, школа, культурно-освітні товариства.

Видатні люди, які народилися або жили й працювали в цьому селі.

Уторопи – одне з найстарших сіл Гуцульщини виділяється з-поміж інших сіл не лише тим, що вони в давнину були невеличким містечком, але ще й тим, що вони мають свою прадавню культуру. Деякі пам’ятки цієї культури збереглися і до наших часів.

В історії розвитку культури села, в піднесенні національної свідомості утороп чан велику роль відіграла церква. Уторопчани, як і більшість населення Гуцульщини відзначалися високою релігійністю, вони горнулися до церкви, свято оберігали прабатьківські традиції та звичаї.

Перша достовірна письмова згадка про церкву в Уторопах датується 1628 роком. В цій згадці вказується, що в Уторопах здавна працює церква святого Архистратига Михаїла, що в церкві є місцевий священик, є церковні книги та все необхідне для відправи Богослужіння.

А вже в наступних документах згадується про те, які саме церковні книги зберігалися у цій церкві. Виходить, що в цій церкві зберігалися дуже старі церковні книги – стародруки, які церква придбала у друкарні при Львівському Ставропігійському Успенському Соборі та в друкарні Києво-Печерської Лаври. Цікавим є питання, яким шляхом попали ці книги в Уторопську церкву. Найбільш правдоподібним є те, що їх привозили солеторговці, які приїздили в Уторопи за сіллю з Великої України, зі Львова та з інших міст Галичини.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат