На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Церква і націоналістичний рух, Між співпрацею і протистоянням. Галичина, 20-30 роки ХХ століття. Ідеологічний і політичний аспекти взаємин

Реферати > Краєзнавство > Церква і націоналістичний рух, Між співпрацею і протистоянням. Галичина, 20-30 роки ХХ століття. Ідеологічний і політичний аспекти взаємин

На існуванні суттєвих світоглядних і етичних розбіжностей між Греко-Католицькою Церквою і радикально-націоналістичною течією та, ширше, між християнством і радикальним націоналізмом в міжвоєнний період особливо наголошували представники Церкви, тоді як радикальні націоналісти переважно заперечували їх.

Вище греко-католицьке духовенство вбачало в терористичній збройній боротьбі ОУН порушення етичних засад християнської релігії, втілення принципу "мета виправдовує засоби", "пересадний" і "шкідливий" патріотизм. Щодо цього митрополит Шептицький зазначав: "Божий закон не був би Божим, якщо який-небудь політичний огляд міг би спинювати його силу… Наука, що від усіх обов’язків увільнює і всі злочини позволяє на службі Батьківщині, - це наука тим страшніша і тим небезпечніша, чим більше може видаватися гарною і благородною. Така наука в наших часах баламутить і зводить на бездоріжжя нашу молодь" [54].

З свого боку, діячі ОУН однозначно відкидали такі звинувачення Церкви як неправдиві та політично умотивовані: "Католицька наука розгрішає національний і соціальний спротив. І тому говорити, що нібито засади українського націоналізму незгідні з католицькою релігією, можуть лише іґноранти і невдачники, що <..> надуживають плащика католицизму для прикриття наготи своєї вбогої душі філістра, бажання вигоди (опортунізм), наживи…" [59]. Протилежно, оунівці проголошували збройну боротьбу вірним способом виконання особою свого християнського обов’язку перед Батьківщиною. В 1932 році в підпільному "Бюлетені Крайової екзекутиви ОУН" щодо цього зазначалося: "Одиниці, гинучи і т.п. за спільноту, сповняють своє завдання тут, ради осягнення ідеалу там… «А гинуть люди?», «Вбивства?!» Це не важно! Це тільки форми боротьби!.. «Не мир, а меч приніс я вам» - сказав Христос і тими словами перевищив усе й перекреслив усе: спокій, вічний мир і тим подібні нісенітниці" [16].

В 1935 р. провідний ідеолог українського радикального націоналізму в Галичині Дмитро Донцов опублікував збірку пастирських послань бельгійського кардинала Католицької Церкви Мерсьє, який в період німецької окупації Бельгії під час Першої світової війни своїми пастирськими посланнями підтримував бельгійський національно-визвольний збройний опір та проголосив патріотизм найвищим виявом християнської чесноти милосердя [2]. Донцов вказував галицьким українцям на цей чужонаціональний досвід узгодження християнства і націоналізму, Церкви і національного руху як на приклад, що має бути наслідуваний українськими християнськими Церквами та перш за все ГКЦ в Галичині. На жаль, зазначав Донцов, греко-католицькому духовенству бракує "власних кардиналів Мерсіє", і закликав "не йти за гробами повапненими і розрізняти науку Церкви" від угодовської позиції греко-католицького духовенства, яка з першою немає нічого спільного [9: 276,286].

Предметом гострої критики Церкви стала не тільки політична практика, збройна терористична діяльність ОУН, але також її ідеологічна програма, теоретичні засади радикального націоналізму. Духовенство перш за все вбачало і засуджувало в них тенденцію до абсолютизації вартості нації, ставлення нації та її інтересів найвищим критерієм моралі та світогляду. В цьому вони вбачали підваження і заперечення безумовного авторитету світоглядних та етичних засад християнської релігії, які мають безроздільно панувати в усіх сферах життя особи і суспільства. Єпископ Григорій Хомишин з цього приводу зазначав: "Правдивій <..> любві свого народу різко противиться націоналізм, видумка послідніх часів, що ставить нарід як найвисшого суверена, детронізує абсолютний авторитет Бога, нехтує незломні засади об’явленої надприродної віри, <..> впроваджує горячку шовінізму… Сей звихнений, шкідливий і затроєний націоналізм став у нас новою релігією, подібно як у большевиків матеріалізм. "Україна понад все" - се догма нашого націоналізму. Справи віри, Церкви і релігії не мають взагалі значіння, або зійшли на другий плян, з ласки ще толеровані по традиції або звичаю…" [47: 8,16]

Ідеологія націоналізму, покладена в основу політичної програми Організації українських націоналістів, справді була близькою до абсолютизації нації як найвищої суспільної і загалом людської вартості та її інтересів, відтак мала тенденцію до релятивізації усіх інших позанаціональних вартостей: особистих, групових, чужонаціональних інтересів та понаднаціональних універсальних засад. ОУН відстоювала необхідність застосування будь-яких ефективних засобів для здобуття національної державності. В програмних постановах Першого Великого Збору ОУН з 1929 р. зокрема проголошувалось: "Українська Нація є вихідне заложення кожної чинності та метове назначення кожного прямування українського націоналізму… Нація є найвищий тип людської спільноти… На шляху власного самоздійснення в формі найбільшої інтенсивності історичного значення нація чисельно збільшує запас своїх біофізичних сил на поширеній рівночасно територіальній базі…" [31: 3-4,3-47; 24; 28; 58]

"10 заповідей українського націоналіста", офіційного світоглядного і етичного кодексу члена ОУН, зокрема, наказували: "Не завагаєшся поповнити найбільшого злочину, якщо цього вимагає добро справи" (7 заповідь); "Змагатимеш до поширення сили, слави, багатства й простору Української держави навіть шляхом поневолення чужинців" (10 заповідь) [28: 126-127].

Розробка і популяризація ідеології радикального націоналізму в Галичині в 20-30 рр. великою мірою була заслугою діяльності Дмитра Донцова. В 20 рр. він розвинув власну ідеологічну концепцію "чинного націоналізму", яка суттєво вплинула формування ідеології ОУН та світогляду більшості провідних членів організації в міжвоєнний період. Щодо ролі Донцова у формуванні ОУН один з тогочасних провідних членів організації Степан Ленкавський пізніше згадував: "Щоб протиставитись ворожій ідеології і політичним концепціям легальних партій, новий політичний рух, під дуже міцним впливом Дмитра Донцова, знайшов головні напрямні передусім нової націоналістичної ідеології…" [22: 406].

"Чинний націоналізм" Донцова абсолютизував національну спільноту та ідею її всестороннього необмеженого саморозвитку. Донцов стверджував: "Національна ідея, що хоче жити, має одверто голосити свій остаточний ідеал власновладства супроти зовнішніх, так як проти внутрішніх сил, що сковують її енергію… На те все треба глядіти з точки зору власновладства і могутності нації… [8: 327-8]. Добре є все, що зміцнює силу нації, зле, що таку силу підриває... [8: 269-70].

Головними підставами "чинного націоналізму" Донцов проголосив "волю нації до життя, до влади, до експансії", "стремління до боротьби та свідомість її конечності", "аморальність" та "творче насильство" "ініціативної меншості", що творить історію. Світоглядне та етичне ядро "чинного націоналізму" складають в основному ключові елементи філософських теорій А.Шопенгауера, Ф.Ніцше та соціал-дарвінізму. [8: 209-300; 36].

Ідеологічна концепція "чинного націоналізму" Донцова стала об’єктом особливо категоричного багаторічного поборювання ГКЦ та католицької суспільної течії на сторінках періодики. Один з їх представників в 1934 році дав ідеології Донцова таку прилюдну характеристику: "Злочинний ніцшеанський світогляд ширить отой ідеолог під фірмою націоналізму. Ні, його націоналізм - це не є націоналізм, а щось якраз протилежне. Справжній націоналізм - <..> сполука релігійних почувань з національними, а не ставлення між ними вражди, це піднесення особистої й громадської моралі на найвищий рівень, а не аморальність у всіх діяннях, <..> це світогляд з Богом і його заповідями, бо тільки такий світогляд може справді обновити й відродити Націю" [43: 72-73].

Радикальні націоналісти виразно не протиставлялися християнській релігії та Церквам та однозначно заперечували подібні звинувачування представників ГКЦ та католицького суспільного руху.

Дмитро Донцов, незважаючи на тривале пропагування ціннісно таки чужого, в певних засадах, християнству "чинного націоналізму", одночасно підкреслював необхідність зближення між Церквою і націоналізмом, оскільки: "Похід проти Церкви є рівночасно і похід проти нації", а "Церкві потрібне збереження відпорної сили нації" [10: 80].

В 1937 році у "Вістнику", журналі редагованому Донцовим, була вміщена така реакція на закиди греко-католицьких критиків щодо протихристиянського змісту деяких теоретичних засад та практичних заходів радикально-націоналістичного руху: "На націоналізм кинена анатема <..> з неодних солодких уст проповідника і мораліста… В чім мізерність і обридливість отої філософії? Просто: візантійці (чит. толстовці), чи вони "православні" чи "католики" - чужі християнізмові, чужі католицизмові (західному) і чужі всякій Божеській вірі… Вони ні християни, ні патріоти." Автор цієї статті, М. Сухий (можливо, це псевдонім самого Донцова), так розв’язував проблему співвідношення християнської релігії і націоналізму: "Чи тут є що годити? Ні. Тут можна виклясти як Новозорянський змій або вірити, т. зн. [тo значить] бути і християнином і націоналістом нерозривно в серці… Розділу на дві віри нема. Є тільки дві форми здійснювання волі Бога між нами…" [38: 76]

Програма ОУН в релігійному питанні декларувала свободу релігійної совісті, хоч і виступала за утворення самостійної української національної Церкви та обмеження свободи освітньої діяльності конфесій, що проявляють денаціоналізуючі впливи [31: 14-15]. При характеристиці ставлення ОУН до християнської релігії та українських традиційних Церков важливо враховувати вже згаданий вище факт, що багато провідних членів організації були синами греко-католицьких священників і тому Церква мала суттєвий вплив на формування їхнього світогляду.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат