На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Церква і націоналістичний рух, Між співпрацею і протистоянням. Галичина, 20-30 роки ХХ століття. Ідеологічний і політичний аспекти взаємин

Реферати > Краєзнавство > Церква і націоналістичний рух, Між співпрацею і протистоянням. Галичина, 20-30 роки ХХ століття. Ідеологічний і політичний аспекти взаємин

Діячі ОУН намагались підкреслювати відповідність ідеології націоналізму засадам християнської релігії. Зокрема, євангельське твердження Христа: "Більшої від цієї любові ніхто не має, як та, коли хто життя своє кладе за друзів" - популяризувалося ними як християнське обґрунтування націоналізму [6: 54].

З другого боку, оунівці намагались популяризувати таке розуміння релігії, християнства та його співвідношення з націоналізмом, в якому особлива, а деколи навіть головна вага надавалася нації та націоналізму. Зокрема, в 1932 р. в підпільному "Бюлетені Крайової екзекутиви ОУН" в Галичині проголошувалось таке співвідношення християнства і націоналізму: "Нація - найвища колективна воля, <..> єдиний, найвищий синонім волі Абсолюта… Всеціле віддання одиниці ідеї збереження і охорони збірноти нації - це найкращий шлях як особистого вдовілля тут, так і осягнення найвищого ідеалу християнського життя…Через націоналізм до Абсолюта! Отже цих двох понять - націоналізму і релігії не відмежовуємо, а навпаки, зідентифіковуємо…" [16].

В цьому ж 1932 р. в головному пресовому органі ОУН "Розбудові нації" з цього приводу було сказано: "Релігійний інстинкт є вроджений усім народам, але форма в яку він виливається є витвором людей… Кожна нація відчуває релігійні поняття на свій лад… Обов’язком Церкви є сповнятись національним змістом і признати національну досконалість за один етап до досконалості вічної" [25: 281].

Тогочасна популярність такого світоглядного розуміння співвідношення християнської релігії та націоналізму серед членів ОУН в 1933 р. була відображена у змісті одної з резолюцій ІV всестудентського конгресу у Львові, загального з’їзду українського студентства на території Польщі. В ній українське студентство, що в своїй більшості перебувало під ідеологічним і організаційним впливом ОУН, проголошувало: "Українське студентство кладе в основу свого відношення до християнської релігії взагалі і до католицької зосібна засади ідеології українського націоналізму… Християнська релігія <..> має великі морально-духовні вартості, <..> коли їх будеться розуміти й оцінювати під кутом добра української нації" [40]. Ця студентська резолюція викликала категоричне засудження духовенства ГКЦ: "Ставити засади ідеології українського "націоналізму" як основу відношення <..> до християнської релігії <..> в оцінюванні не по думці Католицької Христової Церкви, лише під кутом добра українського народу в розумінні того ж "націоналізму", є явним безбожництвом; бо це значить ставити націю понад Бога, а не Бога понад націю…" [18].

Очевидно, саме на противагу радикальному націоналізму як ідеології та суспільно-політичному рухові частина греко-католицького духовенства і католицького суспільного руху під покровительством митрополита Андрея Шептицького розвинули та популяризували в міжвоєнний період ідеологічну концепцію "християнського націоналізму" чи "християнського патріотизму".

В 30 рр. "християнський націоналізм", за активної підтримки духовенства, поступово розвивався в напрямку перетворення з ідеологічної концепції з незначною кількістю прихильників, переважно інтелектуалів, у ширшу ідеологічну та організаційну течію в межах католицького суспільного руху в Галичині в цілому. В 1933 р. "християнсько-націоналістичний світогляд" був проголошений офіційною ідеологічною платформою "Католицької Акції Української Молоді" (далі - КАУМ) (з 1937 р. - КАУМ "Орли"), найпотужнішої молодіжної організації католицької течії в Галичині [32: 38].

Ідеологічна концепція "християнського націоналізму" проголошувала християнську релігію, християнський світогляд та етику найвищим добром нації, єдиною основою для її державного відродження і розвитку, а націю - найвищою із земних вартостей. Ідеологи "християнського націоналізму", спираючись на думки християнських теологів, св. Августина та св. Томи Аквінського засновували націоналізм на християнській заповіді любові ближнього, з якої походить обов’язок поліпшити долю найближчих ближніх, себто членів того самого народу, мешканців тієї самої землі, боронити їх від небезпек навіть своїм життям, радісно вмирати "за друзі своя" [17: 18-20].

В організаційному бюлетені КАУМ було дано таке пояснення "християнсько-націоналістичного світогляду": "Сполука цих двох елементів уявляє собою величню синтезу любови Бога й України та підпорядкування всього іншого цим двом вартостям. Очевидно правильний ієрархічний порядок вартостей є з’ясований християнською етикою… Серед усіх дочасних природних вартостей нація займає перше місце, а її інтерес є важніший від інших… Християнсько-націоналістичний світогляд <..> заступає органічну будову людської суспільности та ясно означує соціологічний порядок: одиниця, родина, нація, людство…" [15].

Отець Гавриїл Костельник, доктор богослов’я, окреслюючи проблеми співвідношення націоналізму і християнства та співвідношення в ідеології націоналізму світоглядних, етичних та суспільно-політичних засад, в 1935 р. писав: "В останньому десятилітті теперішнього століття витворився, а властиво щойно витворюється подекуди в Європі неонаціоналізм (фашизм в Італії, гітлеризм в Німеччині, донцовізм у нас). Цей націоналізм має свою власну метафізику і свою власну політику… Метафізика речників неонаціоналізму, коли добре їй приглянутися, показується як нехристиянська, а навіть поганська. Чисто релігійні, скажемо тут, небесні вартості, вона бере тільки як один із засобів до осягнення національних цілей… Але ж ця неонаціоналістична метафізика сама не є націоналізмом, не є конститутивним складником націоналізму, бо таким може бути тільки якась така прикмета, що є спільна бодай моральному загалові даного народу… Отже в рядах націоналістів дійсно можуть бути члени зо справжньою християнською, чи навіть католицькою вірою… Для здорового націоналізму, як взагалі для життя, не може бути кращої і могутнішої релігійно-моральної метафізики як Христова віра і етика…" [21: 104]

Суперечності позицій Греко-Католицької Церкви і ОУН в першій половині 30 рр. спричинили досить гостре протистояння між ними в боротьбі за вплив на суспільство, і особливо на молодь, яке вийшло за межі полеміки в періодиці.

Зокрема, в 1933 р. ОУН проголосила бойкот організованого Церквою масового з’їзду української молоді "Українська молодь Христові" у Львові, з нагоди 1900 річниці воскресіння Христа. Безпосередньою метою цього з’їзду було утворення молодіжної католицької організації КАУМ. Це мало сприяти посиленню впливу ГКЦ на тогочасну українську молодь, яка в міжвоєнний період була головним джерелом кадрів керівного і низового рівня для ОУН. В умовах гострих суперечностей з Церквою та легалістичним напрямком в українському національному русі щодо застосування збройного терору і здійснення революційного шляху національного визволення, провід ОУН в Галичині вирішив відкрито протиставитись таким намірам духовенства і бойкотувати з’їзд як політичний захід, що спрямований на зміцнення угодовських настроїв серед галицьких українців.

Бойкот з’їзду "Українська молодь Христові" в своїй більшості підтримало тогочасне українське студентство, яке в перебувало під впливом ОУН. В прийнятих резолюціях IV Всестудентського конгресу українських студентів в Польщі щодо бойкоту цього з’їзду між іншим стверджувалось: "Український католицизм як суспільно-політичний рух <..> не відповідає дійсним потребам та вимогам української нації, та загально в своїх суспільно-політичних потягненнях є шкідливий" [40].

З свого боку Церква відкинула звинувачення ОУН щодо політичного призначення з’їзду та закликала націоналістичну молодь взяти активну участь в цій "релігійно-національній маніфестації" і тим довести, що "наш націоналізм немає нічого спільного з большевицьким безбожництвом комсомолу" [20]. Частина духовенства та католицького суспільного руху трактували бойкот ОУН з’їзду як вияв її загалом протирелігійної та протикатолицької позиції та можливу провокацію комуністів [26]. Під їх впливом конфлікт між Церквою і ОУН щодо з’їзду "Українська молодь Христові" на значну частину галицьких українців справив дуже негативне враження як спровокований нерозважливою націоналістичною молоддю прояв можливого загрозливого світоглядно-релігійного протистояння в українському суспільстві.

Проголошення ОУН бойкоту організованого Церквою з’їзду молоді не вплинуло суттєво на його масовість та в цілому успішний перебіг. Проведення з’їзду, у якому взяло участь близько 100 тис. осіб, підтримала переважна більшість громадських і політичних організацій галицького суспільства. "Українська молодь Христові" стала демонстрацією потужних організаційних можливостей ГКЦ та її високого, заснованого на релігійних почуттях, суспільного впливу, з яким складно конкурувати іншим, і в тому числі політичним організаціям [29].

В другій половині 30 рр. протистояння між Греко-Католицькою Церквою і ОУН, апогеєм якого був конфлікт навколо з’їзду "Українська молодь Христові", пішло на спад.

Від 1934 р. терористична діяльність ОУН, після успішного замаху на міністра внутрішніх справ Польщі та наступного ув’язнення переважної частини найбільш революційно настроєного проводу організації в Галичині, на тривалий час була припинена і до кінця 30 рр. ніколи не досягала попереднього рівня. Внаслідок цього суперечність між Церквою і діячами ОУН щодо застосування збройного терору втратила свою попередню гостроту. Тим більше, що ОУН, як показав розвиток її протистояння з польською державою в 30 рр., в той час виявилась насправді неготовою до успішного здійснення революційної тактики для здобуття національного визволення [28].

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат