На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Генезис культури, специфіка культурних знань

Реферати > Культура > Генезис культури, специфіка культурних знань

Поняття "культура" складне і багатогранне. Чима­ло філософів та інших дослідників давніх і новітніх часів цікавились цим питанням. Саме слово "культура" латин­ського походження і означає "обробіток", "догляд".

Вперше це поняття вжив видатний римський мислитель, оратор і державний діяч Цицерон (106—43рр. до н.е.). У культурі він вбачав, з одного боку, діяльність по перетво­ренню природи на благо людини, а з іншого, — засіб удос­коналення духовних сил людини, її розуму.

Пізніше слово "культура" все частіше починає вжива­тися як синонім освіченості, вихованості людини, і в цьо­му розумінні воно увійшло по суті у всі європейські мови. У середні віки поняття "культура" асоціюється з міським укладом життя, а пізніше, в епоху Відродження, з доско­налістю людини. Нарешті, у XVII ст. слово "культура" на­буває самостійного наукового значення.

Німецький філософ XVII ст. Й.Рейдер відстоював ідею історичного прогресу людства, пов'язуючи його з розвит­ком культур. Він підкреслював, що творення і засвоєння набутої людством культури є необхідною умовою станов­лення людини, її "другим народженням".

Український філософ Г. Сковорода вперше поставив пи­тання про культуру як окремий, незалежний від природи, символічний світ, у якому вищі цінності людського буття, все святе і божественне, розкриваються і побутують у сим­волічній формі.

Сьогодні не існує загальноприйнятого визначення куль­тури. У світовій літературі можна знайти більш як 500 визначень поняття "культура".

Говорячи про походження, або іншими словами про генезис культури, варто сказати, що в суспільстві традиційно розрізняють два основні напрямки культу­ри — матеріальний і духовний, — відповідно до двох голов­них сфер людської діяльності — матеріальної і духовної. Матеріальна культура охоплює всю сферу виробничої діяль­ності людства та її результати: як знаряддя праці, житло, предмети повсякденного побуту, одяг, будівельні споруди, засоби зв'язку, пам'ятники і монументи тощо. Духовна культура стосується області свідомості, пізнання, моралі, виховання, освіти, науки, мистецтва, літератури та інших сторін духовної діяльності людини. Сюди також належать релігія і міфологія, світоглядні, політичні, моральні та інші уявлення людей. Між матеріальною і духовною культурою існує тісна органічна єдність.

Будь-яка абсолютизація чи недооцінка матеріальної або духовної сторони культури надзвичайно збіднює її як ба­гатогранне і цілісне явище.

Специфіка культурних знань полягає, в першу чергу, в тому, що їх структура представляє собою цілий макросвіт. Культурні знання охоплюють освіту, науку, мистецтво, літературу, міфологію, мораль, політику, право, релігію. При цьому всі їх елемен­ти взаємодіють між собою, утворюючи єдину систему та­кого складного явища, як культура.

Також визначається певна типологія культурних знань відпові­дно до її носіїв. Залежно від цього необхідно виділити світо­ву і національну культури. Світова культура — це синтез кращих досягнень усіх національних культур різних народів, що населяють нашу планету.

Знання національної культури уособлюють надбання культур різних соціальних верств і прошарків населення кожного окремого суспільства. Своєрідність національної культури, її неповторність і оригінальність виявляються як у духовній (мова, література, музика, живопис, релігія), так і в матеріальній (традиції виробництва, праці, ведення гос­подарства) сферах життя і діяльності народу. Так, зокре­ма, виділяють національні культури — українську, російсь­ку, французьку та ін.

Кожен народ, створюючи власну національну культуру, тим самим робить внесок у світову культуру, здійснюючи за її допомогою зв'язок з навколишньою природою та інши­ми народами. В результаті такого спілкування відбуваєть­ся взаємне культурне збагачення. І як наслідок — різні куль­тури розвиваються, ускладнюються, стають набагато різно­манітнішими.

Знання світової культури — феномен глобальний. Національна культура є частково і джерелом світової культури, одночасно витікаючи з неї. Без глобальної культури не може бути ре­гіональної, самобутньої національної і навпаки. Світовій культурі властивий інтегрувальний процес. Національні ж мають диференційований характер.

У відповідності з носіями виділяють також культуру со­ціальних суб'єктів (міську, сільську, професійну, молодіжну).

Упродовж розвитку людства виокремились певні куль­турні епохи: антична культура, культура середньовічна, культура доби Відродження; окремі форми культури: полі­тична, соціальна, правова, економічна, екологічна, фізич­на, моральна і т.д.

Культурні знання потрібно культивувати, бо вона для кожного народу є джерелом стійкості і добра, фактором націо­нальної гідності, водночас втілюючи історичний досвід самого народу, його творчий потенціал, служить під­ґрунтям для духовного розвитку наступних поколінь. Про­грес суспільства поєднується і супроводжується також куль­турним прогресом.

Однією з найважливіших функцій культурних знань є передача соціального досвіду. Тому її називають інфор­маційною. Культура виступає єдиним механізмом пе­редачі соціального досвіду від покоління до покоління, від епохи до епохи, від однієї країни до іншої. Адже, крім куль­тури, суспільство не має інакших способів передачі досвіду, нагромадженого попередниками. Саме через це культуру не випадково вважають соціальною пам'яттю людства, а розрив культурних зв’язки між поколіннями призводить до її втрати (феномен "манкуртизму") з усіма негативними на­слідками.

Іншою провідною функцією культурних знань є пізнавальна. Вона тісно пов'язана з першою і випливає з неї. Культура, яка концентрує в собі кращий соціальний досвід багатьох людських поколінь, набуває здатності створювати сприят­ливі умови для його пізнання і засвоєння.

Можна стверджувати, що суспільство інтелектуальне настільки, наскільки воно використовує багатющі знан­ня, які містяться в культурному генофонді людства. Всі типи суспільств суттєво різняться між собою саме за цією ознакою. Одні з них демонструють надзвичайну здатність через культуру увібрати все краще, нагромаджене людь­ми, і поставити собі на службу. Такі суспільства (наприк­лад, в Японії) демонструють величезний динамізм у бага­тьох галузях науки, техніки, виробництва. Інші — не здатні використати пізнавальної функції культури і все ще "ви­находять велосипед", залишаючись на досить низькому щаблі розвитку.

Регулятивна функція культури пов'язана, перш за все, з визначенням (регуляцією) різних сторін, видів сус­пільної і особистої діяльності людей. У праці, побуті, міжособистісних відносинах культура так або ж так впливає на поведінку людей та їхні вчинки, на вибір тих чи інших матеріальних і духовних цінностей. Регулятивна функція культури спирається на такі нормативні системи, як мо­раль і право.

Ціннісна функція відобра­жає важливий якісний стан культурних знань людини, суспільства.. Саме система цінно­стей формує у людини певні ціннісні потреби і орієнтацію. За характером і якістю цих потреб і духовних орієнтирів особи роблять висновки про рівень її культури. Моральні й інтелектуальні потреби і запити виступають основним критерієм відповідної оцінки серед людей.

Отже, як бачимо, генезис культури досить складний і пов’язаний з історичним розвитком суспільства. Одночасно, є досить специфічними і культурні знання, які торкаються багатьох напрямків розвитку суспільства. Однак без культурних знань не можна говорити про цивілізовану людину, суспільство, не мислимий прогрес майбутнього людства.

Використана література:

Українська та зарубіжна культура. – К., 2000.

Особливості культурних здобутків. – Харків, 1998.