На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Ідейні та художньо-естетичні засади модернізму

Реферати > Культура > Ідейні та художньо-естетичні засади модернізму

Пробудження нової естетичної свідомості

Складні процеси відбуваються сьогодні у вітчизняному мистецтві. Ламаються стереотипи псевдореалізму, не витримують критики колишні й новітні кон'юнктурні теми, зникає старий ходульний герой з його удаваним пафосом і не менш удаваним романтизмом. Йде пошук нової образності, що ґрунтується на перетвореній тематиці та оновленому герої, на принципово інших виражальних засобах. В усіх видах мистецтва спостерігаємо елементи модернізму й постмодернізму, художній авангард минулого та сучасного стає предметом пильної уваги й зацікавленості суспільства.

Не завжди, зрозуміло, ці процеси є виправданими й сприйнятливими, але вони закономірні у наш час відродження й омолодження суспільства, культури, мистецтва. Через художні експерименти авангарду здійснюється розрив із застарілими канонами минулого, забезпечується адаптація до майбутнього. У посткласичних інтонаціях сучасної естетичної свідомості вчувається нове світовідношення, менталітет епохи модернізму й постмодернізму. З'являється нова публіка, що сприймає твори за допомогою синтезу філософії, науки і мистецтва, шляхом синестезії Слова, Звуку, Кольору.

Естетика авангарду формує авангардну людину - таку, що живе майбутнім як теперешнім, сучасним як постісторичним. Авангард, вже за визначенням, крокує тільки вперед; як Орфей, він не може дивитись назад, у минуле. Хто озирнеться, той втратить кохану - або перетвориться у "соляний стовп" (як дружина Лота), "засолиться" у часі й просторі. Особливо це важливо для наших часів, коли всі ми проходимо через "мертву зону", коли нема вороття:

За Стіксом - вперед,

За Летою - тільки вперед,

Затискаючи душу мою у долонях лабет,

Не згуби, не втеряй!

(Кнутс Скуніекс, "Не оглядайся!")

Відчуття зламності епохи, її футуристичної спрямованості підживлює сьогодні бажання естетичних змін, потяг до модерного мистецтва. Один з показників зрослого інтересу до естетики авангарду - численні виставки авангардистів, неоавангардистів, постмодерністів у Києві, Львові, Одесі, інших великих містах України. Протягом останніх років сотні тисяч глядачів познайомились із творчістю С.Далі, Р.Раушенберга, Г.Мура, Ф.Бекона - зарубіжних фундаторів авангардистських напрямків у художній "містерії" ХХ століття. Набутком широкого загалу стають праці представників "класичного" російського авангарду - В.Кандинського, М.Шагала, М.Ларіонова, Л.Попової, О.Родченка, П.Філонова. В естетичній свідомості утверджується поняття й феномен "українського авангарду" - від К.Малевича і М.Семенка до Е.Андієвськоі та Р.Бабовала.

Перед зачудованими очима української публіки відкривається ретроспектива всього авангарду XX сторіччя, його "першої" й "другої" хвилі, зарубіжних та вітчизняних варіантів. З'являється справді щаслива можливість порівнювати роботи 10-20-х та 60-80-х років, усвідомлюючи особливості авангардних шукань у різні періоди і в різних країнах. Але ще цікавіше, мабуть, побачити у цих вельми різноманітних явищах дещо споріднене, епохальне, універсальне. Художній авангард XX століття постає як цілісне, глобальне явище, незважаючи на строкатість, різноманітність історичних та національних проявів. Якими б різними шляхами не йшов розвиток авангардизму на Заході й, скажімо, в Україні, можна говорити про деякі загальні архетипи й парадигми, що обумовлюють особливості художньої мови, стильові засади образності, манеру творчого самовираження. Всі вони є певним способом посткласичного "впадіння" у сучасність.

То що ж об'єднує різні й такі несхожі авангардні художні явища? Взагалі, що може бути спільного між напрямками, течіями, авторами, творами, які претендують і часто-густо справді займають унікальне місце у розмаїтій системі сучасної культури й мистецтва? Відповідь на ці питання може дати аналіз авангардизму як історично й естетично закономірного явища у розвитку мистецтва нашого "божевільного раціо-століття".

Поняття авангарду й модернізму, їхня хронологія

Намагання індуктивно обгрунтувати поняття авангарду, виходячи з емпіричного розмаїття його художніх проявів, не дає позитивного результату через невичерпність і незавершеність у часі феномену авангардизму. ХХ сторіччя породжує все нові й нові модифікації авангарду у вигляді різноманітних поставангардистських та неоавангардистських течій. Тому розкрити сутність авангардизму можна, виходячи з його естетики, теоретичних і програмних праць, що дали імпульс або визначили основні напрямки його розвитку.

Від філософських концепцій та естетичних маніфестів я пропоную поступово "зійти" до художніх реалій авангарду - у контексті сучасної культури. Таким - дедуктивним - шляхом можна дійти до розуміння не лише стильової (чи "антистильової") суті авангарду, але до усвідомлення його взаємозв'язку з соціокультурними процесами, його образно-естетичної специфіки. Адже як би не розрізнялися прийоми творчого самовираження митців-модерністів, всі вони так чи інакше сповідують загальні принципи авангардизму, стоять на позиціях естетики, котра вимагає "некласичних", інноваційних методів творчості.

Дослідження авангардизму в мистецтві ХХ сторіччя почалося, по суті, разом з його виникненням. Багато хто з фундаторів художнього авангарду були одночасно його теоретиками, "програмістами задзеркалля". До них належать В.Кандинський ("Про духовне в мистецтві"), К.Малевич ("Від кубізму до супрематизму. Новий живописний реалізм"), О.Родченко ("Все - досліди"), С.Далі ("Поезія стандарту"), А.Бретон ("Маніфест сюрреалізму"), І.Голль ("Маніфест сюрреалізму"), Ф.Т.Марінетті ("Перший маніфест футуризму"), К.Едшмід ("Експресіонізм у поезії"), Р.Хюльзенбек ("Дадаїстський маніфест 1910 року"), Г.Гессе ("Митець і психоаналіз"), О.Богомазов ("Малярство та елементи"), інші талановиті митці й теоретики як в Україні, так і в Росії і на Заході.

Предметом культурологічної, естетичної та мистецтвознавчої рефлексії авангардизм став дещо пізніше, коли перетворився на помітне й автономне явище художнього життя ХХ століття. Маю на увазі "золотий період" російського та українського авангарду 20-х років, що викликав дискусії у філософсько-естетичній літературі того часу (див., наприклад: Иоффе И. Культура и стиль: Система и принципы социологии искусств. - Л., 1927), а також розквіт "першої хвилі" західного авангарду, що викликав до життя його теоретичний аналіз (Х.Ортега-і-Гассет, Р.Поджіо, Р.Естивальс, П.Бюргер, інші естетики та мистецтвознавці Заходу).

"Друга хвиля" авангарду, сучасний неоавангард і постмодернізм також не залишаються без уваги з боку дослідників найрізноманітніших орієнтацій (наприклад, Дж.Кейдж у США, Ж.Дерріда у Франції, М.Кальвезі в Італії, С.Моравскі та А.Кучинська у Польщі, М.Епштейн та А.Єрофеєв у Росії, Д.Горбачов, Д.Затонський, А.Макаров, О.Соловйов в Україні. У сучасній українській естетиці вже нарешті вичерпується потік суто "критичних", негативістських оцінок модернізму, відроджується інтерес не лише до класики світового та вітчизняного авангарду, але й до його історичного розвитку, художньо-естетичних метаморфоз.

У зв'язку з цим уточнюється саме поняття й хронологічні рамки авангарду, його співвідношення з модернізмом, неоавангардизмом, постмодернізмом. Гадаю, що таке уточнення буде плідним для подальшого викладення, оскільки його предметом є саме естетика авангардизму в її відмінностях як від традиційної естетики класичного мистецтва, так і від естетики проміжних, "маньєристських" періодів розвитку мистецтва, які лише модифікують або інтегрують досягнення попереднього мистецтва.

Висхідною для міркування над поняттям позицією оберемо визначення авангардизму й модернізму, подані в словнику "Естетика" (М., 1989) [на жаль, в українському довіднику "Естетичне виховання" (К., 1988) авангард цілковито ототожнюється з модернізмом, синонімічно розчинюється в ньому, не набуваючи категоріального статусу]. Авангардизм тут тлумачиться як граничний вияв більш широкого явища - модернізму. Становлення останнього пов'язується, у свою чергу, з періодом авангардизму, що підготував його. Інакше кажучи, модернізм і авангард - це багато в чому подібні, тотожні явища в мистецтві ХХ століття. Їхньою спільною суттєвою рисою є опозиція щодо класичного мистецтва, принципове використання "сучасних", "передових" методів і прийомів творчості.

Разом з тим, якщо авангард - це завжди модерне мистецтво, то модернізм не завжди буває авангардним (наприклад, деякі твори радянського живопису на межі 50-60-х років часто характеризується як "модернізм без авангарду"). Більше того, деякі автори схильні бачити у модернізмі тільки поставангардний період розвитку мистецтва, котрий характеризується лише повторенням, репродукуванням вже знайдених авангардом художніх принципів та рішень. За словами Є.Яковлева, "модернізм"... ці способи, засоби і форми модифікує, не вносячи принципово нового у наступне за авангардом художнє мислення" (Яковлев Е.Г. Заметки об эстетике русского авангарда (В.Кандинский и К.Малевич) // Философские науки. - 1989. - № 9. - С. 91).

Погоджуючись з автором у тому, що авангард у мистецтві - це історично-конкретне явище у розвитку художньої культури, я пропоную вбачати в авангардизмі і метаісторичну (трансісторичну) категорію мистецтва. Як на мене, будь-яка художня епоха має свій власний авангард у постатях тих митців, котрі були провісниками нових стилів, напрямків та шкіл у мистецтві (приклади: катакомбне малярство ранніх християн, творчість І.Босха, імпресіоністів, символістів і т.ін.). Вони значно випереджали свій час, екстраполюючи свої твори у майбутнє, "зісковзуючи" в нього віссю часу. З цього погляду авангардні твори завжди є актуальними, вони синхронно співіснують у часі з будь-якими конкретно-історичними "хвилями" авангарду.

Перейти на сторінку номер: 1  2 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат