На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Американський романтизм 19 століття у літературі

Реферати > Література світова > Американський романтизм 19 століття у літературі

В розвитку американського романтизму виділяють два періоди: ранній (20 – 30 рр.) і пізній (40 – 60 рр.). Ранній етап представлено іменами Вашингтона Ірвінга та Фенімора Купера; перехідним етапом вважається творчість трансценденталістів – Емерсона та Торо; пізній романтизм є пов’язаним з діяльністю Едгара По, Натаніеля Готорна, Германа Мелвілла, Гаррієт Бічер-Стоу, Генрі Лонгфелло та Уолта Уітмена. Американський романтизм розвився на фоні видатних подій американської історії: буржуазна революція ХУІІІ ст. призвела до створення США; війна Америки за незалежність (1812 – 1814), яка призвело до визволення від англійського володарювання, рух за відміну закону про рабство, який отримав назву аболіціонізму (від англ. to abolish – відміняти закон). Фінальною подією, яка залишала по собі глибинний слід в літературі, стала війна між Північчю і Півднем (1861 – 1865), яка почалася через спір між промисловою Північчю і плантаторським Півднем за Дикій Захід, але згодом переросла в героїчне діяння мешканців північних штатів за демократичні перетворення, за знищення ганебного рабства. Таким чином в літературі американського романтизму набули розвитку два напрямки: аболіціоністський, головним жанром якого стала “повість раба”; і “плантаторська традиція”, головний представник якої, Вільям Гілмар Сіммс, писав у сентиментальному дусі про життя чорних рабів на плантаціях і прославляв плантаторів, порівнюючи їх із давніми римлянами.

Американський романтизм розвився як раз в період становлення США. Молода країна тільки почала усвідомлювати власну самобутність, і романтизм з його установкою на національне обличчя сприяв ствердженню американської культури як оригінальної. Не дивлячись на всі проблеми, які існували у суспільстві, письменники молодої країни вірили у великі можливості США, в їхній творчості існувала віра у “американську мрію”. Навіть найтрагічніший з ранніх американських романтиків, Герман Мелвілл, не втрачав віри у можливості американської демократії. Цю оптимістичну віру зберігав й Емерсон, який говорив в одній із своїх лекцій: “Америка є країною майбутнього… країною, де усе тільки починається…”

Культура США формувалась на основі різних джерел, але головним джерелом все ж таки є культура Англії. Загальність мови споріднювала і споріднює американців з британцями, але письменники романтики, хоча і з прихильністю ставилися до англійської традиції, славетної своїм багатством, але все ж таки відстоювали право американської культури на самобутність. Яскравим прикладом синтезу європейської традиційності і американської самобутності можна вважати творчість Купера, який в романі “Слідопит” узяв епіграфами слова із творів Спенсера, Шекспіра, Мільтона, Драйдена, Томсона, Вордсворта, Байрона, Мура та інших британських поетів хвилі романтизму. Одночасно і мужній Чунгачгук, і благородний Натті Бумпо прийшли до творчості Купера з американського фольклору, який формувався на основі старовинних сказань індіанців, негритянської усної народної творчості і творчості білих піонерів, які встигли породити таких “американських Робін Гудів”, як розвідник нових земель Даніель Бун, лісоруб Поль Беньян, мисливець Кіт Карсон, перевізник Майк Фінк. Більшість із них є історичними фігурами, оспіваними народом через силу їхніх особистостей, які стверджувалась у боротьбі із стихіями. Коли перед американським романтизмом повстала проблема осмислення національного характеру, на авансцену було виcунуто людину, яка створила себе сама ( self-made man ). Російський письменник Л.Андрєєв вважав мужність головною рисою американців: “Їхня діяльність у світі є діяльністю чоловіків, інколи безжальних до жорстокості, інколи широко й вільно великодушних, але завжди твердих, послідовних і сильних”. Але самі американці не були налаштованими до власного національного характеру настільки позитивно. Наприклад, Ірвінг у своїй “Історії Нью-Йорку” ( 1809 ) розподіляв американців на “відважну породу китобоїв, лісорубів, рибаків” і порівнював цю першу хвилю переселенців із витривалими кочовими арабами. Але на зміну піонерам йшла інша хвиля іммігрантів: “вслід за повозами йшла банда довгоногих, худорлявих мазуриків із сокирами на плечах й тюками за спинами, які твердо вирішили благоустроїти країну незалежно від бажання її первісних власників”. Даремно філософські налаштовані Емерсон і Торо оспівували життя на лоні природи і застерігали своїх співвітчизників від божевільної погоні за соціальним успіхом і багатством. Америка однозначно обрала своїм основним девізом словосполучення “to made money” і створила “суспільство споживачів”, в якому добре живеться людині із обмеженими духовними потребами, і яке вимушує поетично налаштовані душі шукати притулку в марґінальних кварталах Нового Орлеану. Тому в американській літературі виник герой-одиночка, індивідуалізм якого традиційно тлумачиться як героїчний, хоча і не ідеальний стан особистості. Такою і зараз є концепція особистості в американській літературі.

Американський романтизм породив не тільки концепцію національної культури, він породив і специфічне осмислення жанрів, запозичених в Європі. Шалений темп американського життя створив умови для появи різноманітних “скорочених явищ”. Наприклад, явище “fast food” ( швидкої їжі) виникло саме в Америці згідно із девізом “time is money” ( тобто у весь той час, коли американець займається на їжею, розвагами, коханням або читанням, він не заробляє гроші і це погано ). Американські романтики вимушені були пристосовуватися до умов американського життя. Тому і набув такого значення жанр “short story” ( короткого оповідання ), яким було можливо щось заробити літератору. Ділові американці ХІХ ст. не були великими прихильниками романної форми ( вона потребала занадто багато часу ). Коротке оповіданні є представленим в американській літературі і різноманітних проявах: фантастичному, детективному, філософському, алегоричному, психологічному. Особливо прославилися у даній формі По і Готорн, яким прийшлося вмішати свої таланти у “прокрустове ліжко” газетного оповідання. Але результат виявився вдалим: жанр короткого оповідання набув небаченої глибини і став національним американським жанром. Ну і, певна річ, осмислення національної специфіки не обходиться без епічної поеми в дусі “Енеїди” Вергілія. Це завдання виконав Лонгфелло, автор національного епосу “Пісня про Гайавату”.

Джеймса Фенімора Купера називають “американським Вальтером Скоттом”, тому що він осмислив історію своєї молодої країни. Але не тільки про історію США писав Купер. Його романи розділяються на наступні типи: історичні ( “Шпигун”, “Браво”, “Кат”, “Два адмірали” та ін. ); морські (“Лоцман”, “Червоний корсар”, “Пірат” та ін. ); сімейні хроніки ( “Чортів палець”, “Землемір”, “Червоношкірі” ), романи-памфлети ( “Монікіни” ), публіцистичні романи ( “Додому”, “Вдома” ). Основним твором Купера вважається пенталогія про Шкіряну Панчоху ( її ще, не зовсім точно, називають циклом “романів про індіанців” ). До пенталогії про Шкіряну Панчоху надходять романи “Піонери” ( 1823 ), “Останній з могікан” ( 1826 ), “Прерія” ( 1827 ), “Слідопит” ( 1840 ), “Звіробій” ( 1841 ).

Купер почав свій творчий шлях як письменник американської демократії. В ранніх романах ( “Шпигун”, “Лоцман”), а також у творах, які з’явилися як результат мандрів Європою ( “Браво”, “Кат” ), Купер підкреслює перевагу республіканського строю над монархічним. У передмові до “Шпигуна” він відмовляється від запозичених “замків, лордів, та інших атрибутів англійських романів” і заявляє, що він буде писати про “американські звичаї”. Захоплене до мелодраматизму ставлення до американських звичаїв проявляється у звеличені подвигу простої людини. У романі “Шпигун” дрібний торговельник Гарвей Бірч, ризикуючи життям, робить усе, заради свободи своєї країни від англійського володарювання, і коли президент Вашингтон вручає Бірчу грошову винагороду за проявлену мужність, Гарвей відмовляється від неї. Тому що він служив США не заради грошей. Пізніше ставлення до Америки почне змінюватися. Купер зверне увагу на зникнення низки племен індіанців, на насильство “нації промисловців” над природою. Природа відігріває в творчості Купера особливу роль. Він запозичив у Скотта низку прийомів ( зокрема структуру роману, де історичні особистості служать фоном розвитку подій, а вигадані персонажі опиняються на авансцені ), принцип зображення світу через “народний рух історії”. Але в творчості Скотта природа ніколи не відігравала такої ролі, яку вона відігріває у Купера. Багатство дикої природи спровокувало новий підхід. Головним героєм роману “Лоцман” є море, яке Купер знав дуже добре ( перш, ніж стати письменником, він зробив кар’єру морського офіцера ), одним із головних героїв пенталогії про Шкіряну Панчоху є дика природа американських прерій, могутня стихія, помірятися силою з якою може тільки дуже вольова людина. Такою людиною є слідопит і мисливець Натті Бумпо, якого його друзі-індіанці через незвичні для них чоботи прозвали Шкіряною Панчохою. Пенталогія показує нам все життя цієї дивної людини, яка приїхала до Америки майже підлітком, тоді, коли континент тільки почав засвоюватися, прожила серед неторканих лісів усе життя і на старість стала жертвою тієї Америки, якій колись так відважно прокладала шляхи через дику природу. Дружба з індіанцями навчила Натті не боятися природи, яка ніколи не образить того, хто прийшов до неї з добром. А от “нова Америка” з її містечками, кабаками і приватною власністю на землю, відштовхує старого мисливця. Він звик жити полюванням і вбив оленя. Звідки ж йому було знати, що тепер ця земля належить судді Темплю, і там не те, що полювати, а навіть і ходити заборонено. Темпль притягує старого до юридичної відповідальності. Його не турбує, що, як би не Шкіряна Панчоха і не індіанці, такі, як Чінгачгук ( якого тепер звуть Джон ), ніякого Темпльтауна на чолі із Темплем не існувало б. Натті біжить з-під арешту, і старого розвідника лісів, посланця білих до індіанців травлять, наче скажену собаку. Тому що жадібність стала головною рисою “нових американців”. Такою є дія роману “Піонери”, про яку М.Горький сказав: “Дослідник лісів і степу Нового Світу, він проклав шляхи для людей, які потім засудили його як злочинця за те, що він порушив їхні користолюбні закони, незрозумілі для його почуття свободи”. Індіанець Джон згадує: “Жили тут наші предки на березі озера, жили мирно…Але прийшли білі і принесли із собою довгі ножі і ром… вони заволоділи нашими лісами; злий дух жив в їхніх бочках із ромом, і вони напустили його на нас”. Індіанець Джон і є тим останнім із могікан, якому присвячено однойменний роман.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат