На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Російська поезія

Реферати > Література світова > Російська поезія

У першій частині твору ескізно окреслюються картини заміського побуту — ре­сторанні сцени, п'яні вигуки, прогулянки місцевих донжуанів з дамами сумнівної по­ведінки, які, в загальному рахунку, створюють образ заземленого, монотонного і знудьгованого міщанського існування, позбавленого високих поривань і взагалі будь-яких виявів духовності. Враження нудьги і одноманітності, що пронизує міщанський побут, підсилено потрійним повтором «щовечора».

Різко контрастує із заземленою атмосферою першої частини твору образ Незна­йомої, який з'являється у другій частині і окреслюється в романтично піднесених бар­вах, асоціюється із таємничим посланцем світу справжньої краси і благородства. Кон­траст, який виникає між образами першої і другої частини твору, Блок підсилює і спе­цифічними прийомами підбору необхідних слів та їх синтаксичних сполучень, а та­кож через прийоми звукопису.

Виявлений через образ Незнайомої ідейний зміст твору не має однозначного тлумачення. Найчастіше цей образ інтерпретують як символ того світлого, одухотво­реного життєвого первня, до якого прагне душа ліричного героя твору і яке вона зна­ходить у світі реальному, де істину можна відшукати хіба що у вині. Безперечно, об­раз Незнайомої підноситься над світом бездуховності і міщанської зашкарублості, і в цьому слід бачити його позитивний зміст, визначений у межах твору. Але окреслений у творі образ Незнайомої, взятий у більш широкій, а саме — загальній смисловій пер­спективі його творчості цього періоду, набуває і деяких негативних рис. Передусім він закономірно сприймається як смислова паралель до образу Прекрасної Дами, під знаком оспівування якої минув початковий період творчості Блока. Співвіднесення двох образів засвідчує певне розчарування і сумнів поета: Незнайома — хоча і роман­тична, але земна жінка, і й' образ більше не уособлює тієї космічної мудрості, про яку так натхненно писав Блок у своїх ранніх віршах і яку він пов'язував з образом Пре­красної Дами. З цього боку образ Незнайомої може бути прочитаний як згасаючий відблиск колишніх містичних ілюзій Блока.

Про доблесті, про подвиги, про славу... (1908). За формою вірш є монологом, з яким ліричний герой звертається до уявної співрозмовниці, коханої, яка пішла від нього, залишивши про себе лише спогади, матеріалізовані в образі «лиця в оправі», що його зберігає на своєму столі герой. Основна тема вірша — муки кохання, що зри­нають у спогадах ліричного героя, при цьому локалізовані в межах цієї теми образи виразно інтертекстуальні, тобто явно спрямовані на смислове співставлення з іншим твором на тему кохання, а саме знаменитим пушкінським віршем «Я пам'ятаю мить чудову». Утім, є й суттєва відмінність між обома творами. Якщо у творі Пушкіна дра­ма, яку переживає герой — це інтимна «серцева» травма з оптимістичним, світлим фіналом, то у Блока вона символічно співвідноситься із драмою цілого поетичного покоління символістів, містичні очікування яких на прихід Прекрасної Дами не ви­правдались. Тому фінал твору звучить песимістично: ліричний герой Блока усвідом­лює неможливість нової «чудової миті».

Весно, весно, без меж і без краю... (1907). Вірш відкриває цикл «Заклятгя вог­нем і темрявою» і становить одну із провідних його тем. Вірш побудований у формі ліричного монологу, адресованого через риторичне звертання до весни. Весна — центральний образ блоківського вірша, який виявляє кілька символічних значень. Пе­редусім з образом весни асоціативно співвіднесене кохання ліричного героя до жінки, постать якої з'являється у вірші лише епізодично, але забарвлює своїм образом його схвильовану емоційну атмосферу, мотивує п'янкість почуттів і поривань героя. Але крізь образ кохання у вірші проступає й інше, більш глибоке символічне значення ве­сни, її образ символізує життя і одночасно ставлення до нього з боку поета.

Винятково важливим є внесок Блока в розвиток тематики, образного світу та віршової техніки російської поезії.

***

Ветер принес издалёка

Песни весенней намек,

Где-то светло и глубоко

Неба открылся клочок.

В этой бездонной лазури,

В сумерках близкой весны

Плакали зимние бури,

Реяли звездные сны.

Робко, темно и глубоко

Плакали струны мои.

Ветер принес издалёка

Звучные песни твои.

29 января 1901

***

Вітер далекий навіяв

Пісні весняної тон,

Десь на осонні надії

Небо сяйнуло між крон.

Плив у блакиті незримій

Привид близької весни.

Плакали сніжні низини,

Линули зоряні сни.

Щемно, як сльози на віях,

Плакали струни в мені.

Вітер далекий навіяв

Співи твої голосні.

(Перекл. з рос. П. Перебийноса)

***

НЕЗНАКОМКА

По вечерам над ресторанами

Горячий воздух дик и глух,

И правит окриками пьяными

Весенний и тлетворный дух.

Вдали, над пылью переулочной,

Над скукой загородных дач.

Чуть золотится крендель булочной,

И раздается детский плач.

И каждый вечер, за шлагбаумами,

Заламывая котелки,

Среди канав гуляют с дамами

Испытанные остряки.

Над озером скрипят уключины,

И раздается женский визг,

А в небе, ко всему приученный,

Бессмысленно кривится диск.

И каждый вечер друг единственный

В моем стакане отражен

И влагой терпкой и таинственной,

Как я, смирен и оглушен.

А рядом у соседних столиков

Лакеи сонные торчат,

И пьяницы с глазами кроликов

«In vino veritas!» кричат.

И каждый вечер, в час назначенный

(Иль это только снится мне?),

Девичий стан, шелками схваченный,

В туманном движется окне.

И медленно, пройдя меж пьяными,

Всегда без спутников, одна,

Дыша духами и туманами,

Она садится у окна.

И веют древними поверьями

Ее упругие шелка,

И шляпа с траурными перьями,

И в кольцах узкая рука.

И странной близостью закованный,

Смотрю за темную вуаль,

И вижу берег очарованный

И очарованную даль.

Глухие тайны мне поручены,

Мне чье-то солнце вручено,

И все души моей излучины

Пронзило терпкое вино.

И перья страуса склоненные

В моем качаются мозгу,

И очи синие бездонные

Цветут на дальнем берегу.

В моей душе лежит сокровище,

И ключ поручен только мне!

Ты право, пьяное чудовище!

Я-знаю: истина в вине.

24 апреля 1906. Озерки

***

НЕЗНАЙОМА

Щовечора над ресторанами,

Де шал гарячий не приглух,

Правує окриками п'яними

Весни хмільний і тлінний дух.

Удалині, в нудоті вуличній,

Над заміським затишшям дач,

Ледь золотіє крендель в булочній

І ріже слух дитячий плач.

І кожний вечір, за шлагбаумами,

Заламуючи котелки,

Серед канав гуляють з дамами

На всякий дотеп мастаки.

Там кочети скриплять над озером,

І чується жіночий виск,

А в небі, все схопивши позирком,

Байдуже скривлюється диск.

І мій єдиний друг, наморений,

В моїм видніє келишку

I, тайним хмелем упокорений,

Як я, таїть журбу важку.

А там, біля сусідніх столиків,

Лакеі заспані стирчать,

І пияки з очима кроликів

«In vino veritas!» кричать.

І кожен вечір, в час умовлений,

(Чи це не мариться мені?),

Дівочий стан, шовками зловлений,

Пливе в туманному вікні.

Вона повільно йде між п'яними,

І все зажурена, одна,

Духами дишучи й туманами,

Сідає мовчки край вікна

І віють давніми й оздобними

Повір'ями тугі шовки,

І брилик з перами жалобними,

І персні гарної руки.

Чудною близькістю закований,

За темну я дивлюсь вуаль —

І бачу берег зачарований

І чарами пойняту даль.

Мені всі тайнощі довірено,

З чиїмось сонцем заодно,

І душу всю мою незмірену

Терпке пронизує вино,

І. сколихнувшись, пера струсячі

У мозку тріпотять моїм,

І очі сині-сині, тужачи,

Цвітуть на березі смутнім.

В моїй душі є скарб, і вручено

Від нього ключ лише мені!

Потворо захмеліла й змучена,

Це правда; істина — в вині!

(Перекл. з рос. М. Литвянця)

***

О, весна без конца и без краю —

Без конца и без краю мечта!

Узнаю тебя, жизнь! Принимаю!

И приветствую звоном щита!

Принимаю тебя, неудача,

И удача, тебе мой привет!

В заколдованной области плача,

В тайне смеха — позорного нет!

Принимаю бессонные споры,

Утро в завесах темных окна,

Чтоб мои воспаленные взоры

Раздражала, пьянила весна!

Принимаю пустынные веси!

И колодцы земных городов!

Осветленный простор поднебесий

И томления рабьих трудов!

И встречаю тебя у порога —

С буйным ветром в змеиных кудрях,

С неразгаданным именем Бога

На холодных и сжатых губах...

Перед этой враждующей встречей

Никогда я не брошу щита...

Никогда не откроешь ты плечи...

Но над нами — хмельная мечта!

И смотрю, и вражду измеряю,

Ненавидя, кляня и любя:

За мученья, за гибель — я знаю —

Все равно: принимаю тебя!

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат