На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Російська поезія

Реферати > Література світова > Російська поезія

Бродський «спробував усвідомлено поєднати, здавалося б, непоєднувані речі він схрестив авангард (з його новими ритмами, римами, строфікою, неологізмами, ва­рваризмами, вульгаризмами тощо) з класицистичним підходом (величні періоди в дусі XVIII ст, ваговитість, неквапливість її формальна бездоганність), світ абсурду зі сві­том порядку

У творчості Бродського г наскрізні мотиви, настрої, прийоми Так, починаючи з вірша «Пілігрими» (1959) він зображує рух у просторі серед хаосу предметів У цьому ж творі він застосував прийом переліку предметів, що проходять перед поглядом спостерігача: Мимо ристалищ, капищ, / мимо храмов и баров, / мимо шикарных кладбищ, / мимо больных базаров, / мира и горя мимо, / мимо Мекки и Рима, / синим солнцем палимы / идут по земле пилигримы.

Цей постмодерністський прийом трапляється у «Великій елегії Джону Донну», «Столітній війні», у поезіях «Прийшла зима...» й «Ісаак і Авраам». Нерідко Бродський своїми «гіперпереліками» створює справжній постмодерністський колаж, відтворює мозаїчність світу. У віршах Бродського відчутна настанова на одночасне відтворення буття космосу, історії, людського духу, світу речей, екзистенціального відчаю, втрати, розлуки, абсурдності життя і особливо — пануючої смерті: Смерть — это все маши­ны, / Это тюрьма и сад. / Смерть — это все мужчины, / Галстуки их висят. / Смерть — это стекла в бане, / В церкви, в домах — подряд! / Смерть — это все, что с нами, — / Ибо они — не узрят.

Поезія Бродського інтертекстуальна. Нерідко в його віршах ми знайдемо чимало прихованих алюзій і ремініеценцій, а часом і неприхованих цитат із Дайте і Донна, Шекспіра і Блейка, Гете і Шіллера, Кантеміра і Державіна, Пушкіна і Лєрмонтова, Ходасевича і Одена. Головне, що поет, користуючись чужими фарбами, завжди зали­шається самим собою. Природно й те, що Бродський обирає твори таких поетів, що близькі йому чи то за духом, чи то за даним настроєм, чи то за складом поетичного таланту.

Специфічною рисою поетики Бродського є також самоцитування. Так, у творчо­сті 90-х років зустрічається чимало цитат із власної поезії раннього періоду, насампе­ред 70-х років.

Трапляється в поезії Бродського і постмодерністський пастіш. Яскравий при­клад — шостий сонет із циклу «Двадцять сонетів до Марії Стюарт», в якому для ви­раження свого жорсткого і безжалісного погляду на людину, світ, кохання різко трансформується текст пушкінського шедевру «Я вас кохав...»: Я вас любил. Любовь еще (возможно, / Что просто боль) сверлит мои мозги. / Все разлетелось к черту на куски. / Я застрелиться пробовал, но сложно / С оружием. И далее — виски: / в кото­рый вдарить? Портила не дрожь, но / задумчивость. Черт! Всё не по-людски! / Я вас любил так сильно, безнадежно, / как дай вам Бог другими — но не даст! / Он, будучи на многое горазд, / не сотворит — по Пармениду — дважды / сей жар в крови, широ­кокостный хруст, / чтоб пломбы в пасти плавились от жажды / коснуться — «бюст» зачеркиваю — уст.

Від постмодерністськоі свідомості у Бродського присутні також іронія і само­іронія, змішання високого й низького, трагічного і фарсового, насиченість поетичних текстів образами попередніх історико-літературних епох і культурними реаліями. Усі ці та інші ознаки постмодерністськоі' лірики є, наприклад, у його творі «Речь о проли­том молоке»: Я сижу на стуле в большой квартире. / Ниагара клокочет в пустом сор­тире. / Я себя ощущаю мишенью в тире, / Вздрагиваю при малейшем стуке. / Я закрыл парадное па засов, но / Ночь в меня целит рогами Овна, / словно Амур из лука, словно / Сталин в XVII съезд из «тулки».

Однак поезія Бродського — зовсім не сума неотрадиціоналістських і постмоде-рністських художніх прийомів. Це справді висока поезія, сповнена і філософською напруженістю, і тонким ліризмом, і високою громадянською позицією, і моральними питаннями, і роздумами про місце поета у сучасному світі, і ствердженням високої мі­сії поетичного слова.

* * *

Ниоткуда с любовью, надцатого мартобря,

дорогой уважаемый милая, но неважно

даже кто, ибо черт лица, говоря

откровенно, не вспомнить уже, не ваш, но

и ничей верный друг вас приветствует с одного

из пяти континентов, держащегося на ковбоях;

я любил тебя больше, чем ангелов и самого,

и поэтому дальше теперь от тебя, чем от них обоих;

поздно ночью, в уснувшей долине, на самом дне,

в городке, занесенном снегом по ручку двери,

извиваясь ночью на простыне —

как не сказано ниже по крайней мере —

я взбиваю подушку мычащим «ты»

за морями, к которым конца и края,

в темноте всем телом твои мечты,

как безумное зеркало, повторяя.

(из цикла « Часть речи») 1975-76

* * *

Нівідкіль з любов'ю, надцятого квітнепада,

вельми поважаний, люба, це не так вже важливо

навіть хто, не зарадить жодна порада

згадати обличчя, вже не ваше, можливо,

нічий вірний друг вас вітає з одного

із п'яти континентів, що пливе на трьох ковбоях;

я любив тебе більше, ніж ангелів і самого,

.і тому тепер я далі від тебе, ніж від мене оті обоє;

глибокої ночі в заснулій долині, на дні,

в містечку, по клямку засніженім щільно,

на ліжку звиваючись в несонному сні —

так не скажеться нижче або довільно —

ревне «ти» поглинають подушки мої

за морями, яким ні кінця, ні краю,

в темноті всім тілом риси твої,

як причинне дзеркало, відбиваю.

(з циклу «Частинамови») 1975-76 Переклад з російської І. Лучука

Рождественская звезда

В холодную пору, в местности,

привычной скорей к жаре, чем к холоду,

к плоской поверхности более, чем к горе,

младенец родился в пещере, чтоб мир спасти;

мело, как только в пустыне может зимой мести.

Ему все казалось огромным: грудь матери,

желтый пар

из волових ноздрей, волхвы — Балтазар, Гаспар,

Мельхиор; их подарки, втащенные сюда.

Он был всего лишь точкой. И точкой была звезда.

Внимательно, не мигая, сквозь редкие облака,

на лежащего в яслях ребенка издалека,

из глубины вселенной, с другого ее конца,

звезда смотрела в пещеру. И это был взгляд отца.

24 дек. 1987г.

Різдвяна зірка

В пору зимну, в місцевості, звиклій радше до спеки,

ніж до холоду, до площини більше, ніж

до гірських підніж,

немовля народилось в печері, щоб світ спасти;

мело, як тільки може в пустелі взимку мести.

Йому видавалось таким невимовне великим все:

груди матері, в парі жовтій віл та осел;

Балтасар, Гаспар, Мельхіор — волхви,

і їхні дари. Він був лише

крапкою. Крапкою теж —

зоря згори.

Уважно, без мерехтіння, не блимнувши, віддаля,

крізь хмари рідкі, на спеленане в яслах маля

з вселенської глибини» з тамтого її кінця

зоря дивилася в печеру. І то був погляд Отця.

24 грудня 1987р. Переклад І. Лучука


ПАУЛЬ ЦЕЛАЯ

(1920-1970)

Пауль Целан — визначний австрійський поет і перекладач. Целан — це псевдо-нім-анаграма його справжнього прізвища Анчель. Народився він 23 листопада 1920 року в Черновицях (так тоді називалися Чернівці), що були тоді (з 1918 року) ча­стиною Румунії, у єврейській сім'ї. Батько Пауля був незаможним комерсантом. З

1926 року хлопчик відвідує народну школу, а з 1930 — греко-латинську гімназію. Поетич­на діяльність Целана розпочинається в середині 30-х років. 1938 року він їде до Франції вивчати медицину, але з початком Другої світової війни змушений повернутися додому і опановувати романістику1 в Черновицькому університеті. У 1940 році до рідного міста Целана вступають радянські війська, поет вчить російську мову, працює перекладачем.

У 1941 році батьки Целана були депортовані в табір, де й загинули. Сам Пауль потрапляє до румунського трудового табору. Йому вдалося вижити. Події тих років наклали трагічний відбиток на всю його подальшу творчість. У воєнні роки Целан пише багато віршів, які були зібрані в машинописну збірку 1943 року й опубліковані лише після його смерті.

Після звільнення Буковини від фашистів поет працює у шпиталі санітаром, про­довжує навчання в університеті. 1945 року Целан переїхав до Бухареста. Тут він пере­кладає румунською мовою Лєрмонтова, Чехова, Симонова. У 1947 році в одному з бухарестських журналів з'являється перша публікація поета— три поезії, підписані псевдонімом, який стане постійним. Цього ж року він їде до Відня, де зближується із сюрреалістами.

У 1948 році Целан переїздить до Парижа, тоді ж виходить його перша книга «Пісок з урн». У Парижі Целан займається перекладами, германістикою, а з 1959 р. обіймає посаду доцента в Сорбонні. Тут він друкує нові поетичні книги: «Забуття і пам'ять» (1952), «Ґрати мови» (1959), «Нічия троянда» (1963), «Зміна дихання» (1967), «Нитки сонця» (1968). Целан активно займається літературними перекладами (він вважається одним з найкращих перекладачів німецькою мовою). Він перекладав Шекспіра і Керролла, Дікінсон і Рембо, Валері й Елюара, Блока і Єсеніна, Мандельш­тама і Хлєбнікова. Целан був лауреатом кількох літературних премій, зокрема Бюхне-рівської(1960).

20 квітня 1970 року Пауль Целан покінчив життя самогубством: він стрибнув у Сену з моста Мірабо.

Фуга смерті (1944). «Фуга смерті» є найвідомішим віршем Пауля Целана. Вона була написана 1944 року в Чернівцях і увійшла до збірки «Пісок з урн» (1948). Твір є своєрідним художнім запереченням відомого вислову німецького філософа Т. Адорпо про те, що писати вірші «після Освєнціма»— варварство. Своєю «Фугою смерті» П. Целан довів не лише те, що поезія після Освєнціма можлива, але й те, що сам Освєнцім може стати її предметом. Проте «традиційна» лірика з її метричними кано­нами, класичними римуванням і строфікою, мабуть, дійсно не в змозі охопити таку трагічну тему. Целан творить нову лірику — розкуту, багатозначну, поліфонічну.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат