На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

СРСР 1964-1991 рр


Вади в КПРС трансформувалися на усю політичну систему радянського суспільства, яка загрузла в бюрократизмі та продовжу­вала втрачати гнучкість, здатність адекватно реагувати на суспільні процеси. Негативні явища в політичній системі радянського суспі­льства, в тому числі її головному елементі — Радянській державі, затушовувалися парадними фразами про всемірний розвиток демо­кратії, що було не більше ніж демагогією. Найяскравіший приклад цьому — прийняття Конституції СРСР 1977 p. і на її основі — конституцій союзних та автономних республік. Порядок прийняття Конституції СРСР 1977 p. був витриманий в демократичному дусі. Після розгляду Президією Верховної Ради СРСР і травневим (1977 p.) пленумом ЦК КПРС проекту конституції, він був опри­люднений для загального обговорення, що тривало майже чотири місяці. В перебігу обговорення документа одержано близько 400 тис. пропозицій, але врахована була лише невелика частина поп­равок, які носили головним чином редакційний характер. Проект конституції знову обговорювався на пленумі ЦК КПРС і 7 жовтня позачерговою сесією Верховної Ради СРСР його було затверджено. Конституцію УРСР було розроблено у повній відповідності з Кон­ституцією СРСР і затверджено у 1978 p. Верховною Радою УРСР. Вихідними для змісту конституцій стали тези про те, що в країні побудовано суспільство розвинутого соціалізму і у зв’язку з цим наростає процес соціальної однорідності. Положення конституцій не враховували реалій суспільного розвитку і не відповідали їм. Більшість з них мали декларативний характер. Наприклад, в Конс­титуції СРСР відзначалося, що "вся влада а СРСР належить наро­дові". Проте в дійсності народ був відчужений від участі в управлін­ні державними і суспільними справами, а представницькі органи відтіснив апарат, який все більше бюрократизувався. СРСР був псевдонародною державою. Конституція СРСР проголошувала ши­роке коло прав і свобод громадян, присвятивши цьому окрему главу. Однак механізм реалізації прав громадян був ненадійний, а то і взагалі відсутній. Для реалізації найбільш суттєвих соціально-економічних прав, наприклад права на житло або на охорону здоров'я, явно бракувало коштів, бо у фінансуванні соціальної сфери діяв залишковий принцип.

2. Правовий статус УРСР як союзної республіки

У період, що розглядається, УРСР була складовою частиною Союзу РСР, правовий статус якої до жовтня 1977 p. визначався передусім Конституцією СРСР 1936 p. У другій половині 60-х років отримала перевагу тенденція зміцнення нейтралістських засад у багатьох сферах державного, господарського і соціально-культурно­го будівництва. Згадані процеси торкнулися передусім економіки. Як відомо, втілення в життя у 50-ті роки системи територіально-економічних об'єднань — раднаргоспів — створило можливість для більш ефективної праці. Економіка країни почала розвиватися в умовах конкуренції між підприємствами, впровадження передових технологій тощо. Раднаргоспи надавали деякий простір для ініціа­тиви, стимулів до якнайраціональнішого використання місцевих ресурсів і кадрів. Госпрозрахунок, самофінансування сприяли зро­станню продуктивності праці, підвищенню рентабельності підпри­ємств, наповненню ринку товарами, зниженню цін. Але сталий економічний розвиток республік загрожував посиленням їхньої самостійності, причому не тільки економічної, а й політичної, тобто послабленням командно-адміністративної системи. Тому бу­ли вироблені нові централізаторські підходи до керівництва еконо­мічним життям країни, намічені грандіозні програми освоєння нових, економічних районів, здійснення "новобудов століття".

Верховна Рада СРСР прийняла 2 жовтня 1965 p. закон про зміни системи органів управління промисловістю країни, згідно з яким ліквідувалися республіканські Ради народного господарства та Ради народного господарства економічних районів. В той же час створювалася велика кількість союзних міністерств і відомств, які підпорядкували собі майже всю економіку союзних республік. Цен-тралістські засади запанували і в політиці з питань технічного прогресу, капітальних вкладень, цін, оплати праці, фінансів, креди­ту, народногосподарського обліку, в системі органів управління. правоохоронних органів. Таким чином, відбувалася своєрідна коло­нізація союзних республік з боку центрального партійно-державно­го керівництва країни.

В Конституції СРСР 1977 p., а також в конституціях республік велика увага приділялась проблемам правового статусу союзної республіки.

Конституції декларували широкі права республік, що знайшло своє вираження перш за все в констатуванні наявності у союзної республіки суверенітету. В ст. 76 Конституції СРСР зазначалось:

"Союзна республіка — суверенна радянська соціалістична держава, яка об'єдналася з іншими радянськими республіками в Союз Ра­дянських Соціалістичних Республік". Сутність суверенітету союзної республіки визначалась у її верховенстві, повновладді, незалежності і самостійності щодо інших держав і суспільних інститутів внутрі­шнього та зовнішнього характеру. За республікою як суверенною державою закріплювалось право мати свою конституцію, розробле­ну і прийняту Верховною Радою республіки. Важливою ознакою суверенітету республіки було те, що вона мала право вступати у відносини з іноземними державами, укладати з ними договори і обмінюватися дипломатичними та консульськими представниками, брати участь у міжнародних організаціях (ст. 80). Головною гаран­тією суверенітету союзної республіки було закріплення за нею права вільного виходу із складу Союзу РСР. Як суверенна держава союзна республіка, поза межами, зазначеними в ст. 73 Конституції СРСР, самостійно здійснювала державну владу на своїй території.

Конституція СРСР, широкомовне заявляючи про суверенітет союзної республіки, в той же час багато уваги приділяла забезпе­ченню і гарантуванню суверенітету Союзу РСР, що практично означало консервацію централізму в управлінні державою. До гарантій союзної державності відносилися, наприклад, загально­союзне громадянство, принцип відповідності основних положень республіканського законодавства Конституції СРСР і загальносою­зному законодавству, пріоритет загальносоюзного закону в разі його колізії з республіканським законом. Стаття 73 Конституції СРСР до виключного ведення Союзу РСР відносила широке коло питань у таких галузях, як оборона, транспорт, зв'язок, енергетика та ін. Конституція СРСР передбачала бюрократичну понадцентра-лізацію в тих галузях, де це суттєво ущемляло права республік, передусім економіку і бюджет, формування народногосподарського плану. У період, що розглядається, склалась негативна практика, коли союзні органи і організації часом привласнювали повноважен­ня союзних республік, ігнорували або порушували їх права. Так, відповідно до ст. 73 Конституції СРСР найвищі органи державної влади СРСР повинні були забезпечувати єдність законодавчого регулювання на всій території СРСР, встановлювати Основи зако­нодавства Союзу РСР і союзних республік. Всупереч цьому положенню мали місце випадки, коли союзні органи державної влади приймали не Основи як основоположні загальносоюзні акти, котрі у повному обсязі регулювали ті чи інші суспільні відносини, в тому числі з питань спільного відання Союзу РСР і союзних республік, а правові акти. В діяльності союзних органів державної влади і управління траплялись також випадки, коли вирішувалися питан­ня, цілком віднесені до відання союзних республік*. В той же час Конституція СРСР не передбачала механізму, за допомогою якого республіка могла б протистояти тиску з боку загальносоюзних відомств. Замість надання союзній республіці права самій захищати власний суверенітет, Конституція СРСР фіксувала в ст. 81, що "суверенні права союзних республік охороняються Союзом РСР". Не мало реального значення й представництво союзних республік в загальносоюзних органах. Зазначене стосується такої гарантії суверенітету союзної республіки, як її право на вихід із складу СРСР, але фактично це була лише декларація. Досить сказати, що законодавчий порядок реалізації права на відділення у період, що розглядається, навіть не був розроблений.

Таким чином, правовий статус УРСР як суверенної держави в досліджуваний період в усіх сферах життя був фікцією. Тиск і диктат союзних структур, понадцентралізація управління знаходили своє відображення і в системі державного апарату, і в системі законодавства, які функціонували в Україні у другій половині 60-х — першій половині 80-х років.

3. Соціально-економічна і політична ситуація в період перебудови (1986-1991 рр.)

Перебудова була особливим, суперечливим етапом в історії суспільства і держави. З самого початку фундатори перебудовних процесів, виходячи із своїх комуністичних поглядів на суспільство, планували здійснення лише косметичних заходів. Але поступово виявилось, що замало обмежитися, хай навіть прискореними, змі­нами в соціально-економічній сфері. Слід було кардинально зміни­ти погляди на соціалізм. Проте це не влаштовувало тих, хто пере­бував при реальній владі, користуючись привілейованим станови­щем. Це зумовило відкритий чи завуальований, нерідко відчайдуш­ний опір з їх боку прогресивним починанням.

По суті перебудова виявилась типовою, з усіма притаманними їй обмеженнями "революцією зверху". Вона замишлялась як обме­жена в часі, упорядкована, суворо контрольована серія заходів. Розвиток подій, однак, швидко зламав цю надуману схему.

Політична система, що склалася у середині 80-х років, зумо­вила неминучість деяких особливостей перебудови. Зокрема, вона могла розпочатися лише у випадку приходу на вищі партійні та державні посади політиків, здатних переглянути застарілі стереоти­пи, виробити нові підходи до аналізу розвитку суспільства.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат