На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

СРСР 1964-1991 рр


У березні 1985 р. на пост генсека ЦК КПРС був обраний М.Горбачев, наймолодший на той час член політбюро. Це було свідченням прагнення певної частини партапарату дещо модифіку­вати чинну соціально-економічну систему. Незабаром відбувся квітневий (1985 p.) пленум ЦК КПРС, на якому багато питань суспільно-економічного життя були поставлені по-новому. Був проголошений курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни. Проте багато із наміченого на практиці не було здійснено.

Висунута програма перетворень передбачала, зокрема, істотну перебудову організаційних структур, форм, стилю діяльності орга­нів управління. Важливим елементом цієї роботи в Україні мала стати реалізація Генеральної схеми управління народним господар­ством республіки, яку розглянула і, в основному, ухвалила Верхов­на Рада УРСР на своїй позачерговій сесії у квітні 1988 p. Схемою забезпечувалися організаційні основи для переходу від адміністра­тивно-командних до економічних методів управління, створювали­ся умови для втілення в життя Закону СРСР від ЗО червня 1987 p. "Про державне підприємство (об'єднання)".

Під час реалізації Генеральної схеми було ліквідовано 103 республіканські органи управління, здійснено передачу багатьох управлінських функцій місцевим органам, підприємствам та об'єд­нанням. Взагалі кількість працівників управління республікансько­го рівня зменшилася удвічі. Обласна ланка управління скоротилася більш як на третину, були затверджені схеми управління народним господарством областей, міст Києва та Севастополя. Згідно з нови­ми вимогами визначалися основні напрямки діяльності Ради Міні­стрів УРСР і більш досконала структура її апарату. Було ліквідовано 14 міністерств і відомств, 83 організації середньої ланки, реоргані­зовано управління галузями важкої промисловості, укрупнено 1500 підприємств, цехів, дільниць тощо.

У другій половині 80-х років було здійснено низку заходів щодо підвищення ефективності виробництва, удосконалення прог";

рамно-цільових методів планування, забезпечення управління нау­ково-технічним прогресом, створення міжгалузевих науково-тех­нічних комплексів, опорних пунктів та інженерних центрів. Під­приємства і об'єднання всіх виробничих галузей народного господарства республіки були переведені на повний госпрозрахунок і самофінансування. Ширше впроваджувалися орендні відносини, кооперативні форми господарювання. Розгорнулася робота по створенню асоціацій, концернів, малих підприємств та інших орга­нізаційних структур.

У 1989 р. в нових умовах господарювання працювали всі підприємства та об'єднання виробничої сфери республіки і частко­во невиробничих галузей народного господарства. На кінець року на орендний підряд перейшли 180 підприємств промисловості, 68 будівельних організацій, 41 підприємство роздрібної торгівлі, 35 — громадського харчування, 38 — побутового обслуговування. Значна увага приділялася ресурсозбереженню, повному включенню до го­сподарського обороту вторинної сировини і відходів виробництва.

Важливим елементом економічних перетворень в Україні ста­ли заходи щодо структурної перебудови народного господарства. Адже структура економіки, що історично склалася, тривалий час залишалася орієнтованою в основному на виробництво засобів виробництва, добування сировини й палива. На Україну припадало близько половини всього виробництва чавуну в СРСР, 40% — сталі та прокату, третина — видобутку вугілля, 60% — залізної руди тощо. Питома вага основних виробничих фондів галузей групи "А" в Україні складала на початок 90-х років 70%.

Неабиякі труднощі в розвитку народного господарства Украї­ни були зумовлені тим, що плани складалися в центрі, в Москві, республіка ж була позбавлена основних прав. 96% продукції ви­роблялося на підприємствах союзного підпорядкування, на діяль­ність яких уряд України, місцеві Ради народних депутатів не мали змоги впливати належним чином.

Скрутне становище склалося у сільському господарстві. Фон­доозброєність тут була нижчою на чверть, енергоозброєність — на 42% від інших галузей. Вкрай загострилася демографічна ситуація. За останні 15 років чисельність сільського населення зменшилась на 3, 5 млн. чоловік. У ряді регіонів України люди пенсійного віку становили половину сільських мешканців.

В Україні велися пошуки шляхів більш ефективного господа­рювання на селі. Був утворений Держагропром, з листопада 1991 p. реорганізований у Міністерство сільського господарства. З'явилися нові форми підприємств: агрокомбінати, агрофірми й агрооб'єд-нання. Були зроблені перші кроки в напрямку розвитку колектив­ного, сімейного та інших видів підряду. На кінець 1989 р. на орендному підряді працювали уже 529 колгоспів і радгоспів.

В період перебудови велика увага стала приділятися розвитку на селі особистих підсобних господарств, колективного са­дівництва, створенню афарних цехів, підприємств та організацій.

В цілому слід відзначити, що економічна реформа перших років перебудови не дала відчутних результатів. Цс було зумовлено, по-перше, тим, що сама модель реформи, сконструйована в центрі, об'єктивно призводила до розладу економічних відносин. По-друге, переведення підприємств на самофінансування в умовах відомчого диктату було руйнівним для економіки. Регламентоване згори пла­нування підштовхувало підприємства до збільшення своїх прибут­ків не за рахунок ефективності та якості роботи, а за рахунок підвищення цін. А це неминуче призводило до повного ігнорування інтересів споживача, неконтрольованого зростання грошових вип­лат на виробництві, порушення договірних зв'язків.

Від стану економіки залежала ефективність соціальних прог­рам. Ще на початку реформістських процесів планувалася розробка спеціальної програми соціальної перебудови. Передбачалося інтенсив­не нарощування виробництва товарів народного споживання й обсягів платних послуг населенню, перепрофілювання з цією ме­тою багатьох підприємств важкої промисловості, воєнно-промис­лового комплексу, зміцнення матеріально-технічної бази основних говаровиробничих галузей. Велику роль у розв'язанні соціальних проблем мали відіграти самі підприємства та місцеві органи влади.

Слід відзначити певні досягнення на цьому шляху. Так, темп приросту інвестицій, спрямованих на невиробниче будівництво, в Україні майже удвічі випередив збільшення виробничих капіталь­них вкладень. В результаті цього з'явилася можливість більш акти­вно здійснювати будівництво житла, шкіл, дитячих дошкільних закладів, лікарень. Переважна частина житла будувалася господар­ським способом. Розпочалася приватизація квартир. Здійснювались централізовані заходи щодо підвищення заробітної плати працівни­кам охорони здоров'я, соціального забезпечення, культури. Були передбачені додаткові пільги по оплаті праці у вугільній промисло­вості.

Підприємства отримали можливість підвищувати заробітну пла­ту, соціальне захищати своїх працівників за рахунок власних ресур­сів. Однак, як виявилося, цей процес мав і зворотний бік. Уряд СРСР після 1987 p. прийняв 11 постанов про підвищення заробітної плати, але без будь-якої компенсації в обсягах виробництва. За два роки (до літа 1989 p.) грошові доходи населення зросли на 105 млрд. крб. або на 23%, тобто приблизно на стільки ж, на скільки за попередні сім років. До цього слід додати неотоварені карбованці, які вже мало населення. Результатом стало те, що в Україні, наприклад, грошова маса без забезпечення товарами збільшилася на 10 млрд. крб. А це викликало різке розбалансування споживчого ринку. Поряд з цим спостерігався активний вивіз товарів за межі республіки, поширюва­лася спекуляція, запанував "чорний ринок". Усе це болісно відбива­лося на інтересах більшості споживачів, перш за все соціальне слабо захищених верств населення.

В Україні з 1 січня 1991 p. було розпочато реформу цін. Але введення нових закупівельних й оптових цін, які стосовно товарів народного споживання часто перевищували діючі роздрібні, ство­рило для більшості промислових підприємств критичну ситуацію. Це призвело до порушення госпрозрахункових відносин при реалі­зації продукції, і як наслідок — до порожніх полиць магазинів.

Довелося запровадити нові державні фіксовані, регульовані й вільні роздрібні ціни. Цей вимушений, досить непопулярний серед народу захід не розв'язав усіх проблем.

З 1 листопада 1990 p. уряд України з метою захисту споживчо­го ринку республіки, посилення боротьби зі спекуляцією, тіньовою економікою був змушений тимчасово запровадити (до насичення ринку товарами) продаж продовольчих і непродовольчих товарів, а також продукції виробничо-технічного призначення з використан­ням картки споживача з купонами. Однак цей захід очікуваних результатів не дав.

Помітно загострилися в Україні й проблеми екології. Це було викликано насамперед тим, що на її території, а вона становила лише 2,7% загальної території СРСР, різко зросли техногенні на­вантаження, бо в республіці було зосереджено майже чверть загаль­носоюзного промислового й аграрного потенціалу*. Однією з го­ловних проблем України був і залишається Чорнобиль.

Слід, однак, зазначити, що окремі несприятливі тенденції в екології вдалося послабити, а деякі й подолати. Зокрема, незважа­ючи на постійне зростання виробництва, на 3 млрд. м було скоро­чено забір свіжої води. В умовах маловодної держави, а саме такою є Україна, це чимало. Проводилися роботи з рекультивації поруше­них у процесі господарської діяльності земель. Зменшились обсяги шкідливих викидів в атмосферу, але ситуація у багатьох містах усе ж залишалася досить складною.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат