На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Стендаль (1783 – 1842)

Реферати > Література світова > Стендаль (1783 – 1842)

Один з найвидатніших французьких письменників XIX століття, Анри Бейль, що писав під псевдонімом «Стендаль», при житті не користався ні визнанням у критики, ні успіхом у широкого читача. Майже всі його численні добутки художнього, історичного і критичного характеру пройшли непоміченими, лише зрідка викликаючи рецензії, далеко не завжди сприятливі. Проте Мериме, що випробував на собі вплив Стендаля, високо цінував його, Бальзак їм захоплювався, Ґете і Пушкін із задоволенням читали його роман «Червоне і Чорне».

Долею Стендаля була посмертна слава. Його друг і виконувач духівниці Ромен Коломб у 1850-і роки почав повне видання його добутків, включаючи журнальні статті і переписування. З цього часу Стендаль увійшов у французьку літературу як один із самих великих її представників.

Школа французьких реалістів 50-х років визнала його разом з Бальзаком своїм учителем; І. Тен, один з натхненників французького натуралізму, написав про нього захоплену статтю (1864); Е. Золя вважав його представником нового роману, у якому людина вивчена в глибокому зв'язку його із суспільним середовищем. Почалося наукове вивчення Стендаля, головним чином його біографії. У 1880-егоди з'являються у світло його автобіографічні добутки, чорнові начерки, незакінчені повісті, що Р. Коломб не включив у своє видання. Вже в XIX столітті його романи переводяться на багато мов.

У Росії Стендаля оцінили дуже рано, раніш, ніж на його батьківщині. На «Червоне і чорне» звернули увагу А. С. Пушкін і деякі його сучасники. Дуже позитивно відгукнувся про нього Лев Толстої, якого особливо вразили військові сцени «Пармского монастиря». Горький вважав його одним з найбільших майстрів європейського роману. У Радянській Росії були переведені на російську мову усі твори Стендаля, аж до незакінчених уривків, а його романи і новели перевидавалися десятки разів. Основні його добутки переведені на багато інших мов країн колишнього СРСР. Стендаль у нас, безсумнівно, є одним із самих улюблених іноземних письменників.

1.

Мари – Анри Бейль народився на півдні Франції, у місті Гренобле. Батько Стендаля, Шерюбен Бейль, адвокат при місцевому парламенті, і дід, Анри Ганьон, лікар і суспільний діяч, як і велика частина французької інтелігенції XVIII століття, були захоплені ідеями Освіти. Батько мав у своїй бібліотеці «велику енциклопедію наук і мистецтв» складену Дідро і Д-Аламбером, і захоплювався Жан – Жаком Руссо. Дід був шанувальником Вольтера і переконаним вольтерьянцем. Але з початком Французької революції (1789) їхні погляди сильно змінилися. Родина мала статок, і поглиблення революції злякало її. Батьку Стендаля довелося навіть ховатися, і він виявився на стороні старого режиму.

Після смерті матері Стендаля родина надовго облеклась у жалобу. Батько і дід впали в побожність, і виховання хлопчика було передано священику, що ховався від під гостинною покрівлею Бейлей. Цей священик, абат Ральян, про яке Стендаль зі збурюванням згадував у своїх мемуарах, марне намагався прищепити своєму вихованцю релігійні погляди.

У 1796 році Стендаль надійшов у відкрилася в Гренобле Центральну школу. Задачею цих шкіл, заснованих у деяких провінційних містах, було ввести в республіці державне і світське навчання, щоб замінити їм колишнє – приватне і релігійне. Вони повинні були озброїти молоде покоління корисними знаннями й ідеологією, що відповідає інтересам буржуазної держави, що складається. У Центральній школі Стендаль захопився математикою і по закінченні курсу бал відправлений у Париж для надходження в Політехнічну школу, що готувала військових інженерів і артилерійських офіцерів.

Але в Політехнічну школу він так і не надійшов. Він приїхав у Париж через кілька днів після перевороту 18 брюмера, коли молодий генерал Бонапарт захопив владу у свої руки й оголосив себе першим консулом. Негайно ж почалися готування до походу в Італію, де знову восторжествувала реакція й установилося австрійське панування. Стендаль був зарахований сублейтенантом у драгунський полк і відправився до місця служби в Італію. В армії він прослужив більше двох років, однак, йому не довелося брати участь у жодному бої. Потім він подав у відставку і 1802 року повернувся в Париж з таємним наміром стати письменником.

Майже три роки Стендаль прожив у Парижеві, завзято вивчаючи філософію, літературу й Англійську мову. По суті, тільки тут він одержує своє перше дійсне утворення. Він знайомиться із сучасною французькою сенсуалістичною і матеріалістичною філософією і стає переконаним ворогом церкви і всякій містиці взагалі. У той час коли Бонапарт готував собі імператорський престол, Стендаль на все життя зненавидів монархію. У 1799 році, під час перевороту 18 брюмера, він був задоволений тим, що генерал Бонапарт «став королем Франції»; у 1804 році коронація Наполеона, заради якої в Париж прибув папа римський, здається Стендалю очевидним «союзом всіх ошуканців».

Тим часом приходилося думати про заробіток. Безліч початих Стендалем комедій залишилися незакінченими, і він вирішив добувати засобу до існування комерцією. Прослуживши біля року в якімсь торговому підприємстві в Марселеві і відчувши назавжди відразу до торгівлі, вона вирішив повернутися на військову службу. У 1805 році знову почалися безупинні війни з європейською коаліцією, і Стендаль був зарахований в інтендантство. З цього часу він безупинно роз'їжджає по Європі слідом за армією Наполеона. У 1806 році він вступає разом із французькими військами в Берлін, у 1809-м – у Відень. У 1811 році він проводить відпустку в Італії, де задумує свою книгу «Історія живопису в Італії». У 1812 році Стендаль за власним бажанням відправляється в армію, уже вторгшуюся в Росію, вступає в Москву, бачить пожежа древньої російської столиці і біжить разом із залишками війська у Францію, надовго зберігши спогаду про героїчний опір російських військ і доблесті російського народу. 1814 року він присутній при заняттях російськими військами Парижа і, одержавши відставку, їде в Італію, що знаходилася тоді під австрійським гнітом.

Він поселяється в Милане, у місті, що полюбилося ще в 1800 році, і живе тут майже безвиїзно біля семи років. Як наполеонівський офіцер у відставці, одержує половинну пенсію, що дозволяє йому абияк проіснувати в Милане, але недостатня для життя в Парижеві.

В Італії Стендаль друкує свій перший добуток – три біографії: «Життєпис Гайдна, Моцарта і Метастазио» (1814)

У 1814 році Стендаль уперше знайомиться з романтичним рухом у Німеччині, головним чином по книзі А. В. Шлегеля «Курс драматичної літератури», тільки що переведеної на французьку мову. Приймаючи думку Шлегеля про необхідність рішучої літературної реформи і боротьби з класицизмом заради більш вільного і більш сучасного мистецтва, він, однак, не співчуває релігійно – містичним тенденціям німецького романтизму і не може погодитися зі Шлегелем у його критику усієї французької літератури й освіти. Уже з1816 року Стендаль захоплюється поемами Байрона, у яких бачить вираження сучасних суспільних інтересів і соціального протесту. Італійський романтизм, що виникає приблизно в цей же час і тісно зв'язаний з італійським національно – визвольним рухом, викликає його гарячі симпатії. Усе це одержало сої відображення в наступній книзі Стендаля – «Історія живопису в Італії» (1817), у якій він найбільше повно виклав свої естетические погляди.

Одночасно Стендаль друкує книгу «Рим, Неаполь і Флоренція» (1817), у якій намагається характеризувати Італію, її політичне положення, удачі, культуру й італійський національний характер. Щоб зробити цю картину цілої країни яркою і переконливої, він накидає живі сценки сучасного побуту і переказує історичні епізоди, виявляючи блискучий талант оповідача.

З 1820 року почалися переслідування італійських карбонаріїв. Деякі італійські знайомі Стендаля були арештовані й укладені в австрійські в'язниці. У Милане панував терор. Стендаль вирішив повернутися в Париж. У червні 1821 року він прибив на батьківщину і відразу занурився в атмосферу бурхливої політичної і літературної боротьби.

2.

У цей час у Франції знову з надзвичайною силою почалася реакція. Віддане королю міністерство Виллеля проводило заходу, що глибоко обурювали лібералів. Користаючись куцими «волями», що представляються конституцією, ліберали вели боротьбу в палатах, у печатках, на сценах театрів. В опозицію переходили діячі й органи печатки, ще недавно вірні королю. У 1827 році після виборів, що дали більшість лібералів, уряд Виллеля пішло у відставку. Але Карл X не хотів уступати і вирішив зробити державний переворот, щоб цілком відновити абсолютизм. У результаті чого в Парижеві спалахнула революція, що скинула за три дні стару монархію.

Стендаль гостро цікавився політичною боротьбою, що відбувалася у Франції. Реставрація Бурбонов викликала його обурення. Приїхавши в Париж, він відкрито взяв участь у боротьбі лібералів з реакцією.

У Парижеві життя було дорожче, ніж у Милане, і Стендаль повинний був раді заробітку займатися поденною літературою: писати дрібні статті для французьких і англійських журналів. Він ледь знаходив час для того, щоб писати роман.

Першим його добутком, надрукованим після повернення в Париж, була книга «Про любов» (1822). Книга ця представляє собою психологічний трактат, у якому Стендаль намагався характеризувати різні види любові, розповсюджені в тих чи інших класах суспільства й у різні історичні епохи.

Під час реставрації у Франції йшла суперечка між класиками і романтиками. Стендаль брав участь у цих суперечках, надрукувавши дві брошури «Расин і Шекспір» (1823 і 1825). Брошури звернули на себе увага літературних кіл і зіграли свою роль у боротьбі двох літературних напрямків.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат