На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Твори письменників XIX—початку XX ст

Реферати > Література світова > Твори письменників XIX—початку XX ст

Талант Андерсена визнавали в багатьох країнах, тільки в Данії критики або замовчували його, .або писали про нього: насмішливо, з презирством, не визнавали його «своїм». Це дуже пригнічувало письменника. Коли ж слава Андерсена стала світовою, критики змушені були визнати його і припи­нити глузування.

В період розквіту творчих сил і здібностей Андерсея почав писати казки. У 1835 р. було надруковано дві збірки перших його казок, і вони принесли йому нечувану славу, їх було пере­кладено на багато мов світу.

З цього часу протягом сорока років Андерсен створив не­мало казок, які з захопленням були сприйняті не тільки дітьми, а й дорослими. Славетний казкар вважав себе щасливою лю­диною. Свою автобіографію, яку писав довго — з 1846 по 1869 р.— і назвав «Казка мого життя», починає такими сло­вами; «Моє життя — прекрасна, розкішна казка. Якби тоді, коли я вступив у світ маленьким, бідним, самотнім хлопчи­ком, до мене з'явилась всемогутня чарівниця і сказала: «Обе­ри собі мету І напрямок, а я буду тебе направляти і захи­щати!»— моя доля не могла б бути щасливішою, розумнішою і кращою».

Нечувана популярність, загальна пошана письменникові, пишні свята на його честь матеріальна забезпеченість, численні друзі, подорожі, а головне — змога займатися улюбленою спра­вою, літературною творчістю,— все це давало Андерсену від­чуття щастя, хоч він і багато страждав раніше, довгий час терпів приниження, образи, зневагу. З ним сталося те саме, що й з Героєм його казки «Гидке каченя». Колись гнане й зневажене усім світом, гидке каченя, вирісши, стало чудовим лебедем, краса якого всіх вражала. Лебідь став щасливим і за­був про свої страждання в минулому.

Помер письменник 4 серпня 1875 р, Андерсен — автор відомих у свій час п'єс ліричних віршів, романів і нарисів про подорожі, але в світову літера­туру він увійшов як талановитий автор казок. Дивна особли­вість їх полягає насамперед у тому, що «в кожній дитячій казці є друга, яку у повній мірі можуть зрозуміти тільки до­рослі» '. Андерсен знав це, і тому назву першої збірки «Казки, розказані дітям» він змінив у 1843 р. на «Нові казки». Коли письменникові за кілька місяців до смерті показали проект пам’ятника, де його було зображено серед дітей, Андерсен не ствердив його, сказавши, що свої казки він адресує дорослим у такій же мірі, як І дітям. Проект було перероблено. 1"

Казки Андерсена критика зустріла без особливого енту-. зіазму. Дехто шкодував, що письменник вдався до таких «дріб- ниць», відступив від серйозної літератури. Тупість і обмеже­ність дворянських критиків у тогочасній Данії, їх вороже ставлення до письменника з народу не дали їм змоги побачити, що Андерсен вийшов на новий шлях творчості, що своїми казкам» він вніс у літературу свіжин оригінальний струмінь.

А казки Г.-К. Андерсена справляли надзвичайно велике враження на читачів — дітей і дорослих.

У казках відбився світогляд Андерсена, його ставлення до людей, до життя. Він любив людей, добре знав життя народу.

його страждання і радості. З повагою і співчуттям розповідає він у своїх казках про життя бідняків, скромних трудівників, про їх дітей І показує водночас моральну вищість простих людей над багатіями і аристократами. З іронією, насмішкою змальовує він пихатих і дурних дворян, тупих, обмежених ко­ролів і придворних, ненаситних купців, багатіїв. Це зближує казки Андерсена з фольклором, з яким він був добре обізна­ний ще з дитинства.

Однією з найбільш популярних казок Андерсена є казка “Нове вбрання короля” (1835). У цій казці письмен­ник гостро, дотепно висміює правителів, державних діячів, яким приписують високі моральні якості, почуття людської гідності, а насправді вони духовно убогі. Вислів: “А король голий” — став крилатою фразою, якою народ викриває убо­гість думки людини, її фальшиву репутацію.

У казці висміяно підлабузництво, лицемірство, боязнь підлеглих сказати у вічі правду високопоставленим особам, тобто пороки, властиві класовому суспільству. Нікчемності, убогості правителів, лицемірству придворних протиставляю­ться правдивість і сміливість народу.

Казка чітко побудована, сюжет її динамічний. Починається вона з яскравої характеристики короля, і нею письменник вмо­тивовує зав'язку — появу пройдисвітів та їх намір обдурити короля і всіх його підлеглих. Дія розвивається швидко. У кож­ному епізоді розкриваються характери дійових осіб. Уміло вдають, нібито вони старанно працюють, хитрі й зухвалі про­йдисвіти: еони сидять за порожніми верстатами і тчуть без пряжі, спалюють багато свічок, щоб всі думали, наче вони і вночі працюють; великими ножицями ріжуть повітря, ніби кроять тканину, шиють голками без ниток, щоб ніхто не по­бачив, що нитки не витрачаються.

Король і придворні теж удають, ніби вони захоплені кра­сою тканини, якої не бачать. За допомогою внутрішніх моно­логів письменник показує різкий контраст між станом персона­жів, їх думками та переживаннями і тим, що вони говорять. Розгублені і неприємно вражені, що не бачать нового вбрання, вони старанно приховують від інших свої справжні почуття й роздуми і вишуканими словами вихваляють тканину, її візе­рунки, фарби, удавано захоплюються її красою. Цим прийо­мом Андерсен влучно викриває лицемірство придворних і об­меженість короля. Ось до «майстрів» з цілим почтом з'явився король, щоб подивитися на матерію. Всі роблять вигляд, ніби милуються чудовою тканиною. Це ж саме робить і король, щоб приховати від інших, що він не достойний займати таку високу посаду.

Дія досягає свого найвищого розвитку у сцені святкового параду, коли король змушений був вийти на вулицю столиці у «новому вбранні», щоб показатися народу. Контраст між урочистістю церемонії і виглядом голого короля під розкіш­ним балдахіном —прийом, за допомогою якого письменник створює комічний ефект, викриває й-засуджує короля і при­дворних, їх нікчемність і глупство.

Казка закінчується правдиво і мудро: істину — король голий — сказала невинна дитина, яка ще не навчилася лицемі­рити. Настає розв'язка: хоч король і зрозумів свою помилку, але продовжує поводитись так, нібито нічого й не сталося.

B iнших казках Андерсен також гостро картає і засуджує пороки верхівки тогочасного суспільства. У казці «С о л о в е й» (1843) висміяно неуцтво, тупість придворних імператора, відірвав їх від життя народу, невміння збагнути справжнє мисте­цтво, відрізнити його від фальшивого, підробленого. Ці тупі й обмежені придворні віддали перевагу механічній іграшці, штучному солов'єві, бо хоч він і співав лише одну мелодію, його можна було завести коли завгодно, він міг співати, не стомлюючись, по тридцять разів одне і те ж. Вони знехтували живого солов'я, його чарівну пісню І вигнали його з володінь імператора.

І так само принцеса із казки «Свинопас» відмовилася прийняти від принца в дарунок живого солов'я і прекрасну троянду, бо вони були не штучні, а справжні, їй більше сподо­балися такі нікчемні іграшки, як, наприклад, музична горох-тушка, що награвала популярні польки й вальси, і чарівний горщик, який відкривав принцесі тайну, у кого що вариться на обід.

У казці «Принцеса на горошині» (183з) Андерсен висміяв аж занадто тендітну, зманіжену принцесу, яка відчула горошину, покладену на її ліжко під двадцять перин і мат­раців. За цю надмірну чутливість її було визнано в аристокра­тичному світі справжньою принцесою.

У багатьох казках Андерсена висміяно обивателів, обме­жених, тупих, чванливих, хоч цими рисами письменник часто наділяє не людей, а тварин або неживі предмети. Такими оби­вателями, чванливими і нерозумними, є, наприклад, кіт і курка у казці «Гидке каченя» (1843). Вони, як і качки, знева­жають бідне каченя тільки за те, що воно не таке, як усі інші качки й каченята.

Iм не під силу збагнути трагедію «гидкого каченяти», зро­зуміти його прагнення, його бажання стати кращим, жити у злагоді з усіма, чинити лише добро всім, хто його оточує. Вони просто вважають його божевільним.

Тобі нічого робити, тому у голову такі дурниці; неси яйця або воркочи,— і все минеться казала йому самовпевнено курка.

Зовсім інший тон у казках Андерсена, коли він розповідає про хороших людей, благородних, добрих і правдивих, про ге­роїв, стійких у біді і мужніх, здатних бути самовідданими, вір­ними в дружбі.

Маленька дівчинка Герда мандрує по світу, зносить муки, долає великі труднощі, щоб дізнатись, куди зник її Друг — хлопчик Кай. Зрештою вона дізнається, що Кая забрала у своє крижане царство Снігова королева. Тільки велика любов дів­чинки, її самовідданість і гарячі сльози допомогли знайти хлопчика — розтопити лід у його серці і повернути йому життя («Снігова королева» — 1844).

Крихітна дівчина Дюймовочка і ластівка допомагають одне одному в біді, рятують у важку хвилину життя («Дюймо­вочка»).

Тварини і рослини, олюднені письменником, по-людському добрі, співчувають чужому горю, полегшують страждання інших.

Казки Андерсена вже давно перекладені на українську мову. У Києві вперше вийшла книжка під назвою «Казки Андерсена» у 1873 р. Цей переклад зроблено М. Старицьким. До казок додано біографію пись­менника і 11 малюнків, у збірці вміщено 24 казки. Того ж року всі ці казки були видані нарізно.

У 1906 р. в Києві (видання Б. Д. Грікченка) вийшли казки Андересна в перекладі Марії Загірньої (дружина Б. Грінченка). До цієї збірки ввійшло 16 казок («Соловейко», «Мати», «Русалочка», «Ялинка», «Циганська голка», «Дівчинка з сір­никами», «Нове королівське убрання» та ін.). Другим видан­ням вона вийшла у 1918р.

Після Жовтневої революції діти читають казки Андерсена в перекладах багатьох радянських письменників, зокрема з дат­ської мови — О. Іваненко. Нове видання в її перекладі, з біо­графією Андерсена та з кольоровими малюнками Г. Григор'євої, вийшло в І964 р. у видавництві «Веселка».

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат