На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Лесь Курбас і театр ХХ століття

Реферати > Література українська > Лесь Курбас і театр ХХ століття

План

Вступ

Розкриття теми

Висновок

Список використаної літератури

Неупереджений погляд на історію світового театру, становлення його форм, жанрів, театральних систем показує, що кожна доба у видовищному мистецтві починалася з появи нової міфології, культу, відповідного свята, навколо якого виростали форми громадського спілкування й розваги, і нарешті поставав театр. Причому початково - у таких формах, де театральне видовище ще не виділилося з форми громадського спілкування. Це було таїнство, присвячене якомусь богові, містичній сутності або обожненій особі - містерія. Так само називався і видовищний жанр, з якого у майбутньому проростали театральні системи.

Не був винятком із цієї традиції і театр, очолюваний Лесем Курбасом, який, на думку Н.Корнієнко, "будував театр, котрий зв'язав би наше минуле через пам'ять про містерію і наше завтра". Містерійну природу курбасового театру усвідомлювали не лише дослідники, а й сучасники, на думку яких у містерійному ключі, у жанрах дотичних до містерії (враховуючи похідні від містерії тріумфально-апофеозні видовища), Курбас та його учні в керованому ним театрі вирішували такі вистави: "Чорна Пантера і Білий Ведмідь", "Великий льох", "Йоля", "Цар Едіп", "Різдвяний вертеп", "Гайдамаки", "Свобода", "Жовтень", "Новий Месія", "Джіммі Гіґґінс", "Жакерія", "Напередодні", "Народний Малахій", "Диктатура", "Машиноборці", "Маклена Ґраса". Усвідомлення містерійної основи курбасового театру дозволяє точніше окреслити особливості його системи. Проте чи й справді ці вистави були "достеменними місте ріями"? І так, і ні. Все залежить од відповіді на елементарне, здавалося б, запитання: що таке містерія?

Будь-яка з відомих дефініцій "містерії", за влучним висловом Н.Корнієнко, "мерехтить", інколи здається навіть, що під термін "містерія" можна підставити будь-який інший. Але на те були свої причини. Адже в історії видовищ не було жодної містерії, яка б не мала іншого імені, прізвиська або псевдоніма (приміром, в Англії за доби середньовіччя терміни "міракль" і "містерія" вживалися як синоніми; "mysteres mimes" і "mystere" називалися не тільки містерії релігійного змісту, а й живі картини світського і навіть комічного характеру, а у другій половині XVI століття слово mystere стало вживатися не лише для позначення театрального жанру, а й як синонім до слів "драма", "вистава", "видовище" і навіть "драматична подія", а потім і просто "подія" у побутовому сенсі). Не кажучи про те, що вже на початковій стадії існування були відомі такі основні різновиди містерії, як мала (камерна, замкнена, громадська відправа, з якої, як правило, ще не вивільнився театральний елемент) і велика (масова синкретична театральна форма масового бюджетного видовища загальнодержавного значення). Нарешті, починаючи з XVIІ століття, термін поширюється на величезне коло явищ, що й стає остаточним свідченням відсутності жанрового "еталону". Але суб`єктивне, на перший погляд, привласнення терміну завжди свідчить про знаходження або принаймні намацування фундаментальної ознаки жанру - як правило, нової, ще незвичної для загалу території сакрального; тому й застосування терміну "містерія", "містерійність" до якогось явища є ознакою спроби окреслити територію сакрального міфу. Він, цей міф, по-різному інтерпретується представниками різних шкіл і теорій - зокрема, у другій половині ХХ століття, коли словосполучення "сакральний міф" стало вживатися у значенні сакралізованого і догматичного вияву соціальних звичаїв і цінностей, як заздалегідь заданий сценарій інтерпретації дійсності, що не спирається на досвід; як "святе письмо", прагматична функція якого - регулювання та підтримка порядку; адже міф - це, за словами Р.Барта, інструмент політичної демагогії, котрий надає певній ідеології більш органічного вигляду.

У ХІХ столітті в Україні водночас із спробами створення національного міфу і святого письма пробудився й інтерес до містерії - і не лише у відродженні інтересу до вертепу, а й у дотичній до театрального жанру містерії "Великий льох" Т.Шевченка (1845), яку Є.Маланюк називав "символом саме культури нашої землі", "Іродова морока" - "святочное представление" Пантелеймона Куліша (1879), "Спокуса" - містерія Панаса Мирного (1901). Чільне місце серед вистав українського містерійного репертуару посідав і розпочатий 1911 року п'єсою "Гуцульський рік" цикл вистав "Гуцульського театру" Гната Хоткевича (цикл складався із чотирьох етнографічних картин, змістом яких були різдвяні і великодні звичаї, гуцульський похоронний обряд і гуцульське весілля). Всупереч зовнішній етнографічності, цей театр, безперечно, носив містерійний характер. Як не дивно, найчіткіше культи й міфи цього театру були визначені саме відступником від нього - Лесем Курбасом, який писав: "Українофільське козако- і побутолюбство далеко не вичерпує наших душевних інтересів. У формах мистецтва традиції старого українського театру зовсім не підходять до нашого репертуарного змісту. Тому хочемо творити нові цінності" - цінності нової містерії, ознаки якої чітко окреслюються у виставах очолюваного ним театру. Деякі з цих ознак можуть бути перенесені і на театральне мистецтво в цілому.

IV. Популярний вислів "Хто платить, той і замовляє музику" є правдивим лише для доволі обмеженого кола мистецьких явищ, на які поширюється дія законів ринку. Проте, як це переконливо показує містерія, формуючи образ влади, держава та її еліта застосовують й інші важелі впливу, котрі не лише уточнюють, а подеколи й переінакшують дію наведеного закону на, здавалося б, парадоксальне твердження: "Замовляють музику одні, платять - інші". Сам факт існування містерії в її масовому варіанті є втіленням дії цього механізму. Невипадково Віктор Обюртен у перекладеній Лесем Курбасом книзі "Мистецтво вмирає" з розпачем писав: "мистецтво соціальної будуччини - це буде мистецтво на смак членів міської ради". Практично замовник і споживач виступають в одній особі лише у тих випадках, коли елітарний замовник замовляє музику особисто для себе (академії, вчена комедія, закритий придворний театр, масонські містерії, гуртки символістів тощо). Це, за Канетті, т. зв. "масові кристали" - об'єднання, які за своєю природою можуть охоплювати лише обмежене число членів і мусять за допомогою суворих правил регулювати свій склад". Такі масові кристали (братства, студії тощо) відіграли істотну роль в історії містерії, проте містерії, народжені цими об'єднаннями - своєрідні "магічні кристали", - не завжди ставали масовими (містерії масонів, символістів тощо). Такими "масовими кристалами" були створені Лесем Курбасом "Молодий театр" і Мистецьке Об'єднання "Березіль".

Роз'єднання замовника і споживача відбувається у випадку, коли політична або економічна еліта намагається нав'язати масовому споживачеві ті видовища, які, з її точки зору, "виховуватимуть" споживача у необхідному еліті напрямку (найяскравіше це виявляється у ХХ столітті, яке стало століттям панування держави, становлення масового мистецтва і "добровільно-примусових" форм його споживання). Причому, чим більше еліта і маса роз'єднані (у тому числі й просторово), тим більше шансів для вияву цієї суперечності. В умовах, коли еліта і маса - бодай тимчасово - об'єднуються (приміром, в умовах загальнонародного лиха), постають і спільні для них мистецькі форми. У зв'язку з чим і постає проблема виконавця замовлення - тобто постаті режисера, який щоразу відроджується на черговій містерійній хвилі. Саме цю роль - відчуженого виконавця замовлення - належало виконати створеному Лесем Курбасом Мистецькому Об`єднанню "Березіль".

Одна з особливостей великої бюджетної містерії пов'язана з суперечністю між її метою та засобами. Адже мета містерії - сакральна, в той час як засоби, на які вона спирається, - банальні. Це суперечить забобонному сприйняттю містерії, як і театрального мистецтва минулого в цілому, - у річищі перебільшення значення художньої вартості містерійних творів. Проте вчитаймося уважніше в доступні тексти бюджетних містерій, відкиньмо інерцію оголошення класикою ледве не усього минулого мистецтва, зробімо естетичну оцінку, - і ми переконаємося, що у переважній більшості випадків перед нами звичайнісінький кітч: кітч урядового концерту.

Відкиньмо так само ілюзію про роль "естетичного" у сприйнятті античної трагедії - державний захід мусив орієнтуватися на доступні сприйняттю маси засоби, тим більше, що "естетичне" ще взагалі не було усвідомлене. Функціонально кітч бюджетної містерії виправданий і навіть є передумовою можливості маніпулювання звичними символами і охоплення "сакральним заходом" найширших верств населення. Вже набагато пізніше як сама містерія, так і її засоби, будуть сакралізовані і сприйматимуться як вершинні досягнення мистецтва безвідносно до знакового середовища і умов, що їх породили. Адже уся система естетичних категорій, включаючи "прекрасне", є похідною від "сакрального". Спочатку "прекрасним" стає "сакральне", потім забуте "сакральне" виявляє себе у нормах "прекрасного", котре, стаючи "досконалим", "класичним", у свою чергу, диктує естетичні норми і смаки наступних поколінь. Велика бюджетна містерія - це, користуючись формулою Бодріяра, масове "виробництво важких знаків" - сакральних "неавторських", "імперсональних", "вічних" символів доби. Саме таким масовим "виробництвом важких знаків" була генеральна лінія радянського театру доби Курбаса.

Перейти на сторінку номер: 1  2 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат