На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Поет-лірик Олександр Олесь

Реферати > Література українська > Поет-лірик Олександр Олесь

Cкладним і суперечливим був життєвий і творчий шлях талановитого українського поета-лірика Олексан­дра Олеся, який увійшов у літературу напередодні ре­волюції 1905-1907 рр.

Народився О. Олесь (справжнє ім'я і прізвище Олек­сандр Іванович Кандиба) 4 грудня 1878 року в селі Верхосулі поблизу Білопілля на Сумщині. Тут минало й дитинство майбутнього поета.

Від природи чутлива до краси душа малого Олеся жадібно вбирала в себе музику рідних полів, шовковий спів широких слобожанських степів, мелодії тужливих народних пісень, сповнених сльозами і гнівом.

Враження дитинства, проведеного на лоні чудової природи, в середовищі знедоленого сільського люду, стали тим здоровим грунтом, на якому росло в юній душі почуття любові до рідної землі, до рідного слова, до пригнобленої царизмом матері-України.

Важке життя трудового народу, визискуваного чу­жими і своїми панами, чарівна українська народна піс­ня, краса природи рідного краю — це ті основні джере­ла, що живили поетичний світ О. Олеся не тільки в роки дитинства й юності, айв час розквіту його поетичного таланту.

Навчався Олександр спочатку в Дергачівській хлібо­робській школі, а після її закінчення в Харківському ветеринарному інституті. На період навчання в хлібо­робській школі припадають його перші поетичні спро­би, що вміщувались в рукописних збірниках, які О. Олесь складав з своїм шкільним другом — майбутнім відомим російським письменником К. Треньовим.

Після закінчення Харківського ветеринарного інституту О. Олесь працює за фахом спочатку у Харкові, а потім у Києві.

Знаменною подією в житті молодого поета була його поїздка влітку 1903 року до Полтави на свято відкрит­тя пам'ятника зачинателю нової української літератури Івану Петровичу Котляревському.

З захопленням слухав Олесь на святі схвильовану промову Михайла Коцюбинського, який перед багато­людними зборами полтавчан і гостей високо піднімав ім'я Котляревського, що «бере з-під сільської стріхи ' пісню народну» і переносить її в літературу. Вдумливе обличчя Коцюбинського, яке світилось любов'ю до лю­дей, теплий, проникливий погляд його темних очей гли­боко запали у душу молодого поета.

Зустрів Олесь у Полтаві ще багатьох інших відомих письменників: Панаса Мирного, Лесю Українку, Воло­димира Короленка, Михайла Старицького, Івана Карпенка-Карого, Василя Стефаника.

Устами кращих своїх представників, які виступали на відкритті пам'ятника, український народ стверджу­вав, що він живий, що ні російський царизм, ні австро-угорські магнати, ні румунські бояри не вбили його ду­ші, його мови, його культури.

На цьому святі Олесь, як ніколи, відчув себе сином великого народу, що бореться за своє соціальне і націо­нальне визволення. І зазвучали струни душі молодого поета. Зазвучали ніжно, часом сумовито, але все ж таки життєствердно. Народжувався новий поетичний талант. Настроювало його на героїчний лад саме життя. Адже це був переддень революції 1905—1907 років, коли по всій Росії звучало горківське «Пусть сильнеє грянет буря», а слідом за ним «Хай гине цар» Лесі Українки.

Перша збірка поезій О. Олеся вийшла в світ у 1907 році в Петербурзі під назвою «З журбою радість обня­лась». Від неї повіяло молодою свіжістю, юнацькою щи­рістю і безпосередністю. Повіяло здоровими настроями молодої душі, що прагне світла й боротьби за оновлен­ня рідного краю, людського життя.

На 1905-1907 роки припадає розквіт таланту по­ета. Під впливом загального революційного піднесення, що охопило всю країну, він написав немало таланови­тих поезій, в яких звучав пристрасний заклик до боро­тьби за волю всіх трудящих.

В кращих творах, що ввійшли до збірки «З журбою радість обнялась», Олесь відтворив подих революції 1905 року, щире захоплення революційними подіями, в яких бачив світанок нового життя пригноблених цариз­мом народів.

І все-таки поет не став послідовним співцем револю­ції. Бувши далеким від марксистських поглядів на роз­виток суспільства, Олесь не задумувався над складністю шляхів соціальної боротьби, чітко не бачив рушійних сил революції, її кінцевої мети. Революція для нього — це загальна боротьба за волю, це «диво», коли «вільні й рівні стануть люди і здійснять мрії всі ураз».

Зосередившись з 1907 р. на літературній роботі, О. Олесь за десять років (1907-1917 рр.) видав п'ять поетичних збірок. Чотири з них назв не мали, лише по­рядкові номери. Найбільше талановитих творів, що ви­ражали думи, почуття, настрої простих людей, зустріча­ємо в перших двох збірках. У наступних трьох перева­жають настрої, суму і втоми.

На межі XIX і XX століття українська література розвивалася в складних історичних умовах. Особливо важко довелося українській літературі в останнє деся­тиліття перед Жовтневою революцією, коли не стало Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Івана Франка.

В цей час виникає безліч літературних течій, пред­ставники яких часто за модними лозунгами «чистого мистецтва» приховували свої вузькі класові інтереси, виступали проти передових традицій української та ро­сійської революційно-демократичної літератури, сіяли ворожнечу між народами. В таких умовах письменники, що не мали чіткої політичної програми, хитались у своїх поглядах, у своїй творчій діяльності.

Олександр Олесь не зв'язав себе ідейно й організа­ційно з загальноросійським визвольним рухом, яким ке­рувала партія більшовиків. У нього при всьому його ве­ликому поетичному хисті не було тієї широти й непо­хитності демократичних поглядів, широти ідейно-есте­тичного зближення з іншими народами, як це мало міс­це в Шевченка, Франка, Грабовського, Коцюбинського, Лесі Українки. Адже основними джерелами натхнення письменників-революціонерів були не тільки історія, життя, народна творчість рідного народу, але й визвольна боротьба інших народів царської Росії, трудящих всього світу проти соціального і національно­го рабства.

Ця звуженість ідейно-естетичних обріїв поета, неви­робленість в нього громадського світогляду збіднювали великий ліричний талант Олеся. У роки реакції це привело його в оточення українських декадентів, а зго­дом спричинилося до того, що він не сприйняв Жовт­невої революції, не зрозумів її всесвітньо-історичного значення.

У 1919 р. поет покинув свою батьківщину і опинив­ся у таборі націоналістичної еміграції. 25 років прожив він за межами України у важкій тузі за рідним краєм. З 1923 року до останнього дня свого життя (22 липня 1944 р.) жив він у Чехословаччині.

В еміграції писав О. Олесь поезії туги і жалю за втраченою батьківщиною, писав казки, а також сати­ричні твори, в яких висміював націоналістичну емігрант­ську верхівку.

Останні роки поет жив у самотині, в бідноті. В ньо­го навіть не було коштів на лікування.

Помер Олександр Олесь у Празі. Там його і похо­вано.

Життєвий і творчий шлях О. Олеся був складний, нерівний, навіть трагічний. Та серцем своїм, поривання­ми він прагнув бути з рідним народом.

У кращих своїх творах Олександр Олесь виступив як дуже обдарований поет-лірик з виразним індивіду­альним стилем. Є в поета прекрасні вірші про револю­цію 1905 року, чудові пейзажні поезії, своєрідна і щира любовна лірика. Є драматичні етюди, талановиті сати­ричні твори та майстерно написані казки і вірші для дітей.

Самобутність поетичного таланту Олеся відчула пе­редова українська інтелігенція вже з появою його пер­ших творів.

Іван Франко в рецензії на збірку «З журбою радість обнялась» писав: «Весною дише від сих віршів. Висту­пає молода сила, в якій уже тепер можна повітати май­стра віршової форми і легких граціозних пісень. Майже кожний віршик так і проситься під ноти, має в собі ме­лодію».

Своє ставлення до життя і боротьби народу, своє громадське обличчя поет розкриває насамперед в своїй громадянській ліриці, в тих поезіях, що виражали дум­ки, настрої і прагнення передових людей того часу, всього народу.

На відміну від тих поетів, що шукали «чистої краси», відвертались од життя і боротьби народу, Олесь у сво­їй першій збірці приділяє багато уваги громадянським мотивам. Цими мотивами в більшій чи меншій мірі пройнята і його інтимна та пейзажна лірика.

На багатьох кращих його поезіях відчувається по­дих Шевченківської музи, відчувається дух революцій­ної романтики Максима Горького, Лесі Українки, Ми­хайла Коцюбинського, які утверджували в своїх творах високі ідеали боротьби за щастя людини, кидали виклик міщанському болоту, де задихалася й гинула велика мрія про справжнє людське щастя.

Уже в багатьох ранніх поезіях Олеся, датованих 1903-1905 роками, звучить протест проти сірої буден­щини, проти світу міщанства. В алегоричних образах Орла, Лебедя, Сокола, Іскри, що линуть до світла, у високості, поет утверджує пориви до мрії, до справж­нього життя. Він з болем говорить про тих, що гинуть на дорозі до щастя, але щиро захоплюється не­зламністю їх духу.

В поезіях «Іскра», «Лебединій зграї», «В болоті жа­би рай знайшли», «На високій скелі ранньою добою» та ін. Олесь співає пісню «безумству хоробрих», прово­дить ту ідею, яку ствердила Леся Українка в одному із своїх оповідань, де змальовано метелика, що згорів, по­летівши до світла, і кажана, що дрімав, заживо гнив у темноті, страхаючись вогню.

З наближенням революції символічні образи в пое­зії Олеся стають все більш зрозумілими і доступними, набирають чіткішого громадянського змісту.

У вірші «Ой не сійтесь, сніги» поет звертається до явищ природи. Але кожен читач без труднощів розуміє, що тут йдеться в першу чергу про весну в житті народу.

Революцію 1905-1907 років привітав поет з захоп­ленням, як весну у житті пригноблених народів царської Росії.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат