На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Динаміка норм банківських резервів в Україні

Реферати > Макроекономіка > Динаміка норм банківських резервів в Україні

Протягом 1992-1993 р. норма резервних вимог була встановле­на для банків України на рівні 10—15 % від суми залучених коштів у національній валюті, і зберігалися резерви на окремих рахунках комерційних банків у Національному банку. Диференціація норми передбачалася залежно від строків вкладів:

за депозитами до запитання — 15 %;

за депозитами, залученими строком до одного року, — 12 %;

за депозитами, залученими на строк від одного до трьох ро­ків, — 10 %;

за депозитами строком вищим від трьох років — норма не вста­новлювалася взагалі.

Диференціація норми резервних вимог була спрямована на те, щоб стимулювати підвищення якості банківських пасивів, зокрема залучення коштів банками на триваліші строки. Проте в умовах гі­перінфляції (в 1992 р. індекс цін споживчого ринку становив 2100 %, у 1993 р. — 10256 %) і від'ємних процентних ставок (процентні ста­вки комерційних банків на кінець 1992 р. становили за кредитами — 76 %, за депозитами — 68 % річних, на кінець 1993 р. — 295,1 % і 215,8 % відповідно) така диференціація не могла сприяти одержан­ню очікуваного ефекту.[18, 22-26]

Восени 1993 р. темпи інфляції підвищуються. Так, за середньо­місячного індексу цін споживчого ринку 147,1 % індекс цін у ве­ресні становив 180,3 %, у жовтні — 166,1 %. Національний банк у грудні 1993 р. із метою уповільнення темпів інфляції приймає рі­шення про різке підвищення рівня обов'язкових резервних вимог до 20—60 % від суми залучених банками коштів. Жорстка рестрикційна політика центрального банку призвела до стрімкого скорочення резервів на коррахунках комерційних банків, до погіршення їхньої ліквідності. Міжбанківські розрахунки виявилися заблокованими, що унеможливило виконання банками розрахункової функції.

З метою пом'якшення кризової ситуації Національний банк на початку 1994 р. вніс зміни в механізм обов'язкових резервних вимог. Норма резервних вимог була знижена до 15 % від суми залуче­них банками коштів. До складу обов'язкових резервів були зарахо­вані залишки готівки в касах комерційних банків, тобто такі самі високоліквідні бездохідні активи, як і кошти на коррахунках банків. Обов'язкові резерви комерційних банків були переведені з окремих рахунків, відкритих комерційним банкам у Національному банку, на їхні кореспондентські рахунки, що дало банкам можливість манев­рувати коштами на коррахунку в межах декади, гнучкіше управляти своєю ліквідністю.

Кінець 1994 р. знову був позначений інфляційним сплеском. За середньомісячного індексу цін споживчого ринку в 1994 р. 114,7 % індекс цін становив у жовтні 122,6 %, у листопаді — 172,3 %. З ме­тою уповільнення темпів інфляції Національний банк вживає низку рестрикційних заходів: установлює найвищу за весь час свого існу­вання офіційну облікову процентну ставку — 300 % річних, уводить для комерційних банків «кредитні стелі», які обмежують їхню кре­дитну діяльність на рівні заборгованості за позичками станом на 25 жовтня, й одночасно зобов'язує комерційні банки сформувати додаткові обов'язкові резерви у розмірі 20 % від суми пролонгова­них та прострочених позичок. Отже, НБУ одночасно намагається через механізм резервних вимог ще й стимулювати підвищення яко­сті кредитного портфеля банків.

Жорстка монетарна політика НБУ дала змогу вже на початку 1995 р. знизити індекс цін споживчого ринку у січні до 121,2 %, у березні — до 111,4%, а також відмовитися від використання над­звичайних заходів монетарної політики, зокрема від додаткових ре­зервних вимог.

У 1995 р. до механізму обов'язкових резервних вимог вносяться деякі зміни. З метою розвитку ринку державних цінних паперів Наці­ональний банк дозволяє комерційним банкам, які на той час були єди­ними покупцями на цьому ринку, скорочувати суму обов'язкових ре­зервів на суму придбаних облігацій внутрішньої державної позики. В Україні швидкими темпами розвивається ринок державних цінних паперів. Ураховуючи високий рівень дохідності облігацій, своєчасне погашення емітентом боргових зобов'язань, державні цінні папери перетворюються в один із найпривабливіших банківських активів. Усе це дало змогу Національному банку поступово відмовитися від пільг, пов'язаних з облігаціями, у формуванні резервних вимог. Одно­часно Національний банк, намагаючись стимулювати інвестиційну активність банків, дозволяє їм зменшувати обов'язкові резерви на су­му довгострокових інвестиційних кредитів, наданих за рахунок само­стійно мобілізованих ресурсів. Проте, як показала практика, для акти­візації інвестиційної діяльності банків такої пільги недостатньо.

Індекс цін споживчого ринку у 1995 р. становить 286,6 %, що ви­значає і відповідний рівень процентних ставок, і структуру залучених банками коштів за строками, і тривалість строків залучення коштів. Середньозважені процентні ставки комерційних банків на кінець 1995 р. становили за кредитами 105%, а за депозитами — 49,5%, частка строкових депозитів у національній валюті у сукупній грошо­вій масі дорівнювала 8,5 %, а довгострокових кредитів, наданих ко­мерційними банками суб'єктам господарювання, — 10,5 %.

Установлені для комерційних банків пільги щодо інвестиційних кредитів призвели навіть до деяких негативних наслідків. Зокрема, банки почали маніпулювати складом своїх кредитів, прагнучи деяку частину виданих кредитів перевести до категорії пільгових, за якою Національний банк надавав пільги з резервних вимог. Усе це спри­чинило значне збільшення контрольної роботи з боку Національно­го банку.

Згідно зі світовим досвідом основою для розвитку інвестиційних процесів є стійке зниження інфляційних очікувань. Проте монетарна (фінансова) стабільність не є єдиною і достатньою умовою для зро­стання інвестиційної активності. Вирішальна роль належить ефекту взаємодії монетарної, бюджетної, податкової та структурної політики.

Упродовж 1995-1996 рр. НБУ не вносив кардинальних змін у механізм резервних вимог. Норма залишалася на рівні 15 % від суми коштів, залучених комерційними банками у національній валюті. Водночас із метою підтримання української валюти, підвищення привабливості заощаджень у національній валюті Національний банк поступово вводить обов'язкове резервування коштів, залуче­них в іноземній валюті: поступово розширюється коло залучених коштів, на які поширюються резервні вимоги, підвищується норма резервування. За депозитами в іноземній валюті дозволяється ство­рювати резерви в іноземній валюті і зберігати на коррахунку Націо­нального банку України в одному з банків Нідерландів.

Згідно із механізмом резервних вимог, який було затверджено Національним банком наприкінці 1996 р., для банків з 1 квітня 1997 р. була встановлена єдина норма резервних вимог у розмірі 15 % від суми залучених коштів як у національній, так і в іноземній валюті незалежно від джерел та строків залучення. Новим було й те, що банки створюють обов'язкові резерви тільки в національній ва­люті й зберігають їх на коррахунку в Національному банку. Форму­вання обов'язкових резервів тільки у національній валюті спрямо­ване на те, щоб загальмувати небажане зростання вкладення грошей в іноземну валюту.[1, 44-46]

У 1998 р. ситуація на грошовому ринку України продовжувала погіршуватися. Уряд проводив недостатньо виважену політику від­носно розвитку ринку державних цінних паперів. У зв'язку з погли­бленням кризи на світових грошових ринках продовжувався відплив капіталу з України. Країна не отримувала зовнішнього фінансування (кредитів МВФ і Світового банку). Наприкінці літа почалася стрім­ка девальвація гривні, поштовхом для якої стала криза на російсь­кому грошовому ринку. Тому, з метою послабити негативні впливи на грошово-кредитний ринок наслідків кризи у Росії (серпень 1998р.) НБУ ввів щоденний контроль за формуванням комерційними банками обов’язкових резервів, підвищивши їх норматив з 15 до 16,5 %. [4, 141]

У зв’язку з прийняттям Закону України “ Про Національний банк України” відповідно до статті 25 розроблено і введено в дію з 1 вересня 1999р. Положення про нормативи обов’язкового резервування коштів банківською системою України.

З лютого місяця були встановлені нормативи у розмірі 17%.

2000 рік став переломним в економіці та банківській системі України: облікова ставка НБУ знизилась з 50% у 1999р. до 30,6% у 2000р, стабілізувався курс гривні відносно долара. Проаналізувавши стан грошово-кредитної системи НБУ знизив норматив обов’язкового резервування до 15%.[16, 139]

2.2. Особливості політики НБУ щодо формування обов’язкових банківських резервів в Україні у 2001 – 2003рр.

Починаючи з 2001 р. Національний банк, враховуючи ситуацію у грошово-кредитній сфері, значно лібералізував механізм форму­вання комерційними банками обов'язкових резервних вимог, а саме:

норма мінімальних резервів застосовується диференційовано,
залежно від характеру і строку вкладу (див. додаток 1);

збільшився звітний період резервування з 15-ти днів до одного
місяця;

заходи впливу за порушення комерційними банками нормативу резервування стали більш поміркованими.[2, 126 ]

Правління НБУ, проаналізувавши макроекономічні процеси, ситуацію на грошово-кредитному ринку та можливі тенденції їх подальшого розвитку, а також зважаючи на потребу підвищення кредитної активності банківської системи , спрямування коштів у реальний сектор економіки, встановило з 10 грудня 2001 року норму формування комерційними банками обов’язкових резервів залежно від видів залучених коштів (див. додаток 1) [5, 38].

Знизивши з 1 березня 2002 р. (Постанова Правління НБУ від 11 лютого №57) норми резервування за короткосроковими депозитами фізичних осіб у національній валюті до 6%, а за довгостроковими депозитами у національній валюті до 2% (для фізичних осіб) та 4% (для юридичних осіб) (див. додаток 1), Національний банк України створив позитивні передумови для комерційних банків щодо залучення коштів у національній валюті, особливо строкових коштів заощаджень громадян. Це сприяло подальшій переорієнтації комерційних банків на залучення коштів у національній грошовій одиниці, а не в іноземній валюті (оскільки норми резервування депозитних операцій у іноземній валюті значно вищі), а також дозволило збільшити питому вагу строкових депозитів у структурі залучених банківських ресурсів, що є важливим фактором для грошово-кредитного регулювання економіки.[6, 46 ].

Правління НБУ, проаналізувавши ситуацію, що склалась у 1 кварталі 2002 року в економіці в цілому та на грошово-кредитному ринку зокрема, з урахуванням тенденцій їх розвитку в подальшому та з метою сприянню збільшення банками обсягів довгострокового кредитування шляхом залучення коштів на строкові депозити , прийняло постанову від 3 квітня 2002 року №127, якою передбачено з 10 квітня 2002 року встановити такі нормативи формування обов’язкових резервів :

- короткострокові кошти та депозити юридичних осіб :

у національній валюті – 6%,

в іноземній 12%;

- короткострокові кошти та депозити фізичних осіб :

у національній валюті – 2%,

в іноземній 12%;

- довгостррокові кошти юридичних та фізичних осіб :

у національні валюті – 0%,

в іноземній валюті – 10%;

- кошти до запитання в національній та іноземній валютах – 14%[7, 28]

Створивши у 2002 році необхідні умови для більш якісного розвитку грошово-кредитної системи, а саме – стимулювання збільшення обсягів довгострокових кредитів, НБУ у 2003 році не змінював норми обов’язкових резервів застосовуючи для регулювання грошового ринку інші інструменти монетарної політики.

Отже, на початкових етапах становлення банківської системи України та в умовах кризового становища економіки, норма обов’язкових банківських резервів стала основним та найдієвішим інструментом грошово – кредитного регулювання НБУ. Маніпулюючи нормою обов’язкових банківських резервів, Центральний банк у період з 1992 по 2003 рр. створив умови для залучення депозитів у національній валюті, збільшенню строків зберігання вкладів, збільшення частки залучених коштів від населення у загальній масі депозитів.

Розділ ІІІ. Застосування норми обов’язкових банківських резервів для досягнення стабільного довгострокового економічного зростання:

3.1. Проблема визначення величини норми обов’язкових банківських резервів для досягнення довготермінового економічного зростання

Зміна норм обов’язкових резервів являє собою регулювання ресурсів комерційних банків, які вони зобов’язані зберігати в центральному банку. Сума коштів, що зберігаються встановлюються у певному процентному відношенні до величини депозитів банку.

Резервні вимоги є одним із головних інструментів грошової політики центрального банку. Широке застосування даного методу пов’язане по-перше, із гнучкістю організації контролю (простий перегляд параметрів), а по-друге, з універсальністю впливу (охоплює всі банківські установи). [12, 4]

Якою ж повинна бути ставка обов’язкових резервів? Звичайно для комерційного банку утримання значних коштів у вигляді резервів є очевидною втратою, тому що це зменшує частку тих коштів, що банк зміг би використати з прибутком. Але, з іншого боку, утримання низької ставки посилює ризик. Міра ризику залежить як від форми депозиту, так і від маси депозитованого капіталу.

Користуючись важелем обов’язкових резервних вимог, Центральний банк має можливість впливати на динаміку суспільного виробництва. Коли, наприклад, виникає необхідність стримування сукупного попиту та інвестицій, Центральний банк підвищує ставку обов’язкових резервів. Кредитні можливості банків звужуються.

Якщо на порядок денний висувається проблема подолання економічного спаду, то Центральний банк мусить полегшити умови отримання кредиту. Для цього ставки обов’язкових резервів знижуються.[9,77-78]. Наочно цей процес проілюстрована на схемі.(див. додаток2) [8, 123]

Слід мати на увазі одну важливу обставину – до зміни резервних вимог держава вдається відносно рідко. Причиною є високий рівень резонантності цього методу. Якщо, наприклад, норма обов’язкових резервів підвищується з 16,67% до 20%, то в даних умовах банки мають привести до відповідності пропорцію “усі депозити – усі резерви”. Адже співвідношення “депозит – резерв” до підвищення складало 6:1, а тепер має бути 5:1. Відповідно скоротяться й усі депозити.[9, 78]

Мінімальні резерви є інструментом монетарного регулювання, який придатніший для вирішення довготермінових завдань грошово-кредитної політики. Часті зміни цього інструмента не сприяють стабілізації роботи банківської системи зокрема та економіки країни у цілому. І ось чому:

підвищення норми резервування призводить до зростання бездоходних активів, а отже, до зниження прибутковості комерційних банків. Намагаючись компенсувати втрачений прибуток, комерційні банки підвищують вартість кредитів, що надаються, знижують процентні ставки за депозитами, здійснюють реструктуризацію банківських пасивів, що в свою чергу призводить до зниження ефективності використання залучених ресурсів;

оскільки обов'язкове резервування є прихованою формою оподаткування, то часта зміна його норми не сприяє тому, щоб комерційні банки розробляли довгострокові стратегії розвитку. Якщо центральний банк часто змінює резервні вимоги, банки втрачають бажання надавати кредити на тривалий строк; навпаки, вони намагатимуться збільшити надлишкові резерви як гарантію проти ймовірної втрати ліквідності, спричиненої підвищенням резервних вимог. Збільшення (у загальній масі) частки коротко­строкових кредитів у перспективі негативно вплине на економіку, оскільки не вистачатиме інвестицій в обладнання та виробничі потужності.[2, 125]

Саме тому такий сильнодіючий інструмент грошово-кредитного регулювання повинен використовуватися із пересторогою. Спираючись на світовий досвід можна твердити, що операції на відкритому ринку застосовуються щоденно і без зупинно, зміни облікових ставок – періодично і в додаток до операцій на відкритому ринку, то метод зміни норм обов’язкового резервування – рідко і передумовою зміни є обов’язків аналіз стану грошово – кредитної сфери та економіки в цілому.[8, 78]

3.2. Основні засади політики НБУ щодо грошово-кредитної політики та застосування норми обов’язкових банківських резервів у 2004 році;

Основною метою грошово-кредитної політики в 2004 р. є підтримання стабільності гривні як монетарної передумови поступового переходу від екстенсивного економічного зростання до розвитку на інноваційно-інвестиційній основі і досягнення довгострокових соціальних, структурних та інституційних цілей.

Забезпечення виконання цього завдання зумовлює необхідність розгорнутого таргетування стабільності грошової одиниці, яке передбачає постійний моніторинг динаміки цін на товари та послуги, обмінного курсу та процентних ставок, їх співвідношення і в разі потреби вплив на них засобами грошово-кредитної політики. Одночасно створюватимуться умови для поступового переходу до таргетування інфляції.

Проведення грошово-кредитної політики буде ґрунтуватись на використанні та модернізації діючих її принципів і механізмів, спрямованих на підтримання стабільності внутрішніх цін, динаміки реального ефективного курсу гривні та темпів зростання пропозиції грошей в економіку в межах, що забезпечуватимуть виконання основної мети. Для досягнення зазначеного

Національний банк здійснюватиме регулювання грошово-кредитної сфери через валютний, кредитний та фондовий ринки із застосуванням відповідно до ситуації усіх наявних монетарних механізмів та інструментів.

З огляду на можливість ризиків щодо стабільності національної валюти грошово-кредитна політика проводитиметься з урахуванням необхідності підвищення стійкості грошово-кредитної системи до можливих дестабілізуючих факторів.

Виходячи із прогнозу розвитку реального сектора економіки, грошово-кредитна політика буде спрямована на утримання інфляції на рівні 5.8 – 6.3% (грудень до грудня). Для оцінки ситуації на грошово-кредитному ринку використовуватимуться й інші цінові індекси, зокрема індекс цін виробників промислової продукції, а також індекс – дефлятор ВВП.

З метою досягнення інфляційного орієнтира підтримуватиметься така динаміка монетарних агрегатів, яка, з одного боку, задовольняла б попит економіки на гроші, а з іншого — не створювала загрози для динаміки споживчих цін. Цьому відповідатиме зростання протягом року монетарної бази на 26 – 32 %, грошової маси — на 32 – 39 %.

Для задоволення попиту на гроші створюватимуться умови для зростання грошового мультиплікатора через покращення структури грошової маси та вдосконалення механізму дії трансмісійного механізму шляхом:

зміцнення довіри до банківської системи через посилення її надійності та прозорості, підвищення ефективності банківського нагляду та регулювання, подальшу капіталізацію банків, посилення контролю за сумнівними операціями банків у контексті боротьби з відмиванням брудних грошей, удосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб;

розширення сфери застосування безготівкових розрахунків через подальший розвиток Національної системи масових електронних платежів, посилення контролю за рухом значних сум готівки через банківську систему;

сприяння банкам у розширенні напрямів та спектра активно-пасивних операцій шляхом розвитку іпотечного, консорціумного кредитування, а також розширення спектра кредитних продуктів для фізичних осіб, ринку банківських металів.

Очікується також збереження тенденції до уповільнення швидкості обігу грошей.

У разі виникнення потреби вилучення з обігу відповідного обсягу грошової маси Національний банк застосовуватиме монетарні інструменти стерилізації надлишкової ліквідності залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку, а саме: депозитні сертифікати Національного банку, операції зворотного РЕПО, операції на відкритому ринку з ОВДП із свого портфеля.

Стратегічним орієнтиром валютно-курсової політики виступатиме динаміка реального ефективного обмінного курсу (РЕОК), оцінка якого дає змогу вживати заходи, спрямовані на забезпечення ефективності українського експорту, нарощування міжнародних валютних резервів, створення макроекономічних умов фінансової стабільності. Така політика передбачає поступову девальвацію гривні та нівелювання значних коливань на валютному ринку. Середньорічне значення обмінного курсу гривні до долара США очікується на рівні 5.38 – 5.42 грн. за дол. США.

За умов дотримання прогнозних макропоказників та згідно з прогнозом платіжного балансу України міжнародні резерви Національного банку збільшаться до кінця 2004 р. до обсягу, який забезпечить фінансування імпорту товарів та послуг протягом 3.7 місяця.

Валютно-курсова політика враховуватиме сумарні дії таких важливих чинників, як курсові та цінові зміни в країнах – найбільших торговельних партнерах, коливання сальдо платіжного балансу, динаміку внутрішніх цін в Україні.

Продовжуватиметься поступова лібералізація системи валютного регулювання з метою подальшого розвитку та упорядкування валютного ринку, створення сприятливих умов для зовнішньоекономічної діяльності, розширення можливостей роботи на валютному ринку як комерційних банків, так і їх клієнтів. Разом з тим планується збереження тих елементів системи, які показали свою життєздатність і позитивний вплив на розвиток грошово-кредитного ринку і забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

Процентна політика спрямовуватиметься на подальше зниження рівня процентних ставок банків з метою підвищення їх доступності для більшої кількості суб’єктів господарювання. Вплив на процентні ставки здійснюватиметься через встановлення облікової ставки та впровадження комплексу заходів щодо зниження ризиковості кредитної діяльності, у тому числі завдяки відповідним змінам у законодавстві, що регулює відносини кредитора та позичальника.

Вживатимуться заходи щодо приведення у відповідну залежність депозитних та кредитних ставок в банківській системі. З метою поліпшення умов для залучення інвестицій і зниження рівня доларизації впроваджуватимуться заходи, спрямовані на зростання привабливості вкладень в активи, номіновані в національний валюті, порівняно з активами, вираженими в іноземній валюті. Забезпечуватиметься дотримання позитивного рівня облікової ставки щодо рівня інфляції.

Через використання механізму рефінансування, операції на відкритому ринку з державними цінними паперами, а також регулювання нормативів обов’язкового резервування підтримуватиметься ліквідність банківської системи на рівні, достатньому для нормального функціонування банківської системи та ефективного здійснення банками активних та пасивних операцій.

Особлива увага звертатиметься на стимулювання інвестиційного спрямування діяльності банків. Для цього здійснюватимуться заходи щодо поліпшення ресурсної бази банків шляхом стимулювання залучення депозитних вкладів фізичних та юридичних осіб на довготерміновій основі. Крім того, для зменшення ризиків втрати ліквідності Національний банк надаватиме можливість банкам в будь-який час звернутися до нього як до кредитора останньої інстанції за підтримкою ліквідності. Також Національний банк з метою уникнення погіршення кредитного портфеля банків посилюватиме нагляд за ними, зокрема в частині моніторингу ризиків, які банки беруть на себе під час здійснення активних операцій.

У фондовому сегменті грошово-кредитна політика буде спрямована на подальший розвиток ринку державних цінних паперів за рахунок створення умов для подальшого зменшення питомої ваги зовнішніх запозичень у загальному обсязі фінансування дефіциту бюджету на користь внутрішніх та з метою здешевлення державних боргових зобов’язань. Державні боргові зобов’язання передбачається активно використовувати під час регулювання грошово-кредитного ринку. Враховуючи необхідність впровадження нових видів надійних цінних паперів, стимулюватиметься розвиток ринку муніципальних позик та корпоративних облігацій шляхом надання їм статусу фінансових інструментів, з якими може працювати Національний банк під час здійснення ним рефінансування банків.

Показники, що характеризують Основні засади грошово-кредитної політики на 2004 рік, відображають таку тенденцію розвитку грошово-кредитної cфери:

2003 рік

2004 рік

визначено Основ. засадами

Виконано станом на 09.04

Виконання за рік

Усього

У тому числі за кварталами

I

II

III

IV

Індекс споживчих цін, у % до попер. року

106-107

102.7

106

105,8-106,3

101.8-102.3

102.9-103,9

102,4-102,9

105,8-106,3

Монетарна база, млн.грн

35600-37770

38219

42515

53550-57750

43790-47975

46340-50540

49740-53725

53550-57750

Темпи зростання у % до попереднього року

117-120

124,1

140

126-132

103-110

109-116

117-123

126-132

Грошова маса, млн.грн

72400-78800

83042

92280

121930-132775

94130-10405

102470-112700

109900-120345

121930-132775

Темпи зростання у % до попереднього року

122-127

128,7

143

132-139

102-109

111-118

119-126

132-139

Обмінний курс гривні до долара США

5,36

5,3331

5,34

5,38-5,42

5,33-5,37

5,36-5,4

5,4-5,44

5,43-5,47

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат